Смекни!
smekni.com

Гігієна праці і виробнича санітарія (стр. 2 из 5)

Для забезпечення санітарного благополуччя працюючих на об'єкті необхідно дотримувати вимог санітарно-гігієнічних норм щодо будинків і приміщень, з урахуванням санітарної характеристики робочого процесу. Для цього необхідно дотримуватися норм корисної площі для працюючих, нормативних площ для розміщення устаткування, необхідної ширини проходів і проїздів, що створить умови для безпечної роботи та зручності в обслуговуванні машин і устаткування.

Обсяг приміщення на одного працюючого за санітарними нормами має становити не менше 15 м3, а площа приміщення – не менше 4,5 м2. Ширина основних проходів у приміщенні повинна становити не менше 1,5 м, а ширина проїздів – не менше 2,5 м. Ширина виходів з приміщення повинна бути не менше 1 м, висота – не менше 2,2 м. Для забезпечення руху транспорту через ворота або двері ширина останніх повинна на 0,8 м перебільшувати габаритну ширину автомобіля з кожної сторони.

Якщо в будинку розташовані приміщення з різним ступенем небезпечності, то вони повинні бути ізольовані між собою. Не можна допускати, щоб більш небезпечні приміщення розміщалися під безпечними приміщеннями. Приміщення, у яких розміщаються електрощити, вентиляційне, компресорне устаткування, повинні бути завжди закриті на ключ.

Важливе значення для здоров'я людей має розміщення меблів, устаткування в приміщенні. До устаткування, що має електропривод, необхідно забезпечити вільний підхід з боку робочої зони шириною не менше 1 м, з боку неробочої зони – не менше 0,6 м. Меблі можна ставити впритул до конструктивних елементів стін, колон.

До складу будь-якого об'єкта входять допоміжні приміщення, до яких відносять: санітарно-побутові, медичні, суспільного харчування, культурного обслуговування та адміністративні приміщення.

Працівники повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями: роздягальнями, приміщеннями для відпочинку й обігріву, душовими, умивальниками, приміщеннями для сушіння спецодягу (у разі потреби), туалетами, оздоровчими пунктами (куточками), місцями для паління.

Роздягальні для робочого одягу повинні бути розміщені ізольовано від роздягалень для вуличного та домашнього одягу. В роздягальнях для робочого одягу передбачаються відокремлені кладові площею не менше 3 м2 для зберігання забрудненого та чистого одягу. Роздягальні повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м та мати шафи для працюючих. Відстань між рядами шаф у роздягальнях, обладнаних лавками, повинна становити 2 м, а в роздягальнях, не обладнаних лавками – 1,5 м. У випадку наявності забрудненого одягу шафи для спецодягу повинні забезпечуватися витяжною вентиляцією. При виконанні робіт на відкритому повітрі чи в умовах, що приводять до зволоження робочого одягу, повинні передбачатися відповідно обладнані приміщення для сушіння одягу.

Душові потрібно розміщувати в приміщеннях, суміжних з роздягальнями, як правило, між роздягальнями робочого та домашнього одягу. Кількість душових сіток залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи виробничих процесів з розрахунку: одна душова сітка на 3-15 працюючих. Ширина проходу між рядами душових кабін має становити не менше 2 м.

Умивальні розміщують в окремих приміщеннях, суміжних з роздягальнями, чи в приміщеннях роздягалень. Відстань між кранами умивальників повинна становити не менше 0,65 м. Ширина проходу між рядами умивальників передбачається 2 м. Кількість кранів в умивальних залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні та від групи виробничих процесів з розрахунку один кран на 7-20 працюючих.

Приміщення для відпочинку у робочий час має площу, яка залежить від кількості працюючих у найбільш чисельній зміні, з розрахунку 0,2 м2 на одного працюючого, але не менше 18 м2. Ці приміщення обладнують умивальниками з підведеною холодною та гарячою водою, електроживленням.

Приміщення для обігріву працюючих передбачають при роботах на відкритому повітрі. Площа цих приміщень визначається з розрахунку 0,1 м2 на одного працюючого в найбільш чисельній зміні, але не повинна бути менше 12 м2. Температуру повітря необхідно підтримувати в межах 22-24°С.

До приміщень громадського харчування відносять їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі. До приміщень культурного обслуговування відносять бібліотеки, зали засідань, спортзали. Допоміжні приміщення повинні розміщуватися в місцях з мінімальним впливом небезпечних факторів, по можливості в одному місці, бути максимально наближеними до робочих позначок.

Якщо в будинку можуть знаходитися в зміну понад 25 осіб, тоді цей будинок облаштовується системою водопостачання (протипожежного і господарсько-питного водопроводу) і каналізації. Норми витрат води для пиття і господарських потреб складають 25 л на людину.

Розрахунок потреби у питній та побутовій воді міститься у ГОСТ 2874-73, СНІП П-31-74. Побутова вода необхідна для дотримання санітарних норм на об'єкті та для збереження здоров'я людей. Кількість цієї води Q. у літрах вказується в екологічному паспорті об'єкта та визначається двома способами, наведеними у Додатку 7, п.1.2.

До вимог особистої гігієни відносяться заходи щодо миття рук, ніг, чищення зубів, прийняття душу, стрижки волосся і т.д.

Наприклад, руки необхідно мити: перед їжею, після приходу з вулиці, після проведення робіт, після туалету. Чищення зубів проводити два рази на день після підйому і перед сном, краще чищення проводити після кожного прийому їжі. Перед сном рот рекомендується прополіскувати слабким розчином харчової соди.

Але велика частина санітарно-гігієнічних вимог стосується впливу, обмеження і захисту людини від небезпечних факторів. Розглянемо найбільш істотні фактори та їх вплив на людину.

2. Мікроклімат і його вплив на людину

Мікроклімат характеризується наступними параметрами: температура, вологість, швидкість повітря, атмосферний тиск.

Температура навколишнього середовища впливає на працездатність людини, може викликати погіршення здоров'я і професійні захворювання. Комфортні температурні умови залежать від часу року і виду виконуваної роботи. В умовах комфорту в людини не виникає турбуючих температурних відчуттів охолодження чи перегріву організму. Наприклад, у літній період часу оптимальними є такі температури:

20,2 – 23,4°С – без навантаження;

18,2 – 21,9°С – легке навантаження;

17 – 18,9°С – важку працю.

Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того щоб людина почувала себе нормально, утворювана в процесі роботи теплота повинна виділятися в навколишнє середовище.

З ростом температури навколишнього середовища частка випару вологи з поверхні шкіри зростає, а інші зменшуються, а при температурі понад 35°С віддача теплоти конвекцією і випромінюванням припиняється. При більш високих температурах теплообмін йде у зворотному напрямку, що створює небезпеку для людини. Знаходитися протягом тривалого часу поруч із сильно розігрітим устаткуванням небезпечно для здоров'я людини.

Температура внутрішніх органів людини за рахунок терморегуляції залишається постійною і складає 36,6°С. При впливі високої температури повітря, інтенсивного теплового випромінювання можливий перегрів організму. Такий вплив на людину характеризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, частішанням пульсу і частоти дихання, різкою слабкістю, запамороченням, а у важких випадках – появою судорог і виникненням теплового удару. При температурі внутрішніх органів понад 41°С в організмі людини починають відбуватися необоротні процеси, змінюється структура білків, крові, шкіри тощо. Оскільки організм людини самотерморегулюється, безпечною температурою навколишнього середовища при сухому повітрі (менше 60% вологості) вважається 100°С, а при вологому (понад 75% вологості) – 50°С. Наявність одягу знижує небезпечний вплив підвищеної температури, а наявність спеціальних засобів захисту (тепловідбивний костюм) може збільшити припустимі параметри температури в 3-4 рази. При тривалому й інтенсивному потовиділенні з організму виводяться вода і солі, що призводить до згущення крові і порушень діяльності серцево-судинної системи. Зневоднювання організму на 6% викликає порушення розумових здібностей людини, знижує гостроту зору, а зневоднювання на 15-20% призводить до смерті. Кількість поту, виділюваного організмом, залежить від температури навколишнього середовища й інтенсивності фізичного навантаження. У спокійному стані організму при температурі повітря 15°С потовиділення є незначним і складає приблизно ЗО мл за 1 год. При високій температурі (30°С та вище), особливо при виконанні важкої фізичної роботи, потовиділення може збільшуватися в десятки разів.

Найбільш характерною ознакою порушення терморегуляції є підвищення температури тіла. При невеликому перегріві симптоми обмежуються легким підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, спрагою, невеликим частішанням дихання і пульсу. При більш значному перегріві виникають задишка, головний біль і запаморочення, утруднюється мова й ін. Описана форма порушення терморегуляції з перевагою різкого підвищення температури тіла називається тепловою гіпертермією. Необхідно пам'ятати, що температура повітря на сонці приблизно в 1,5 рази вище, ніж у тіні, а на поверхні бетону чи асфальту температура повітря вище в 2 рази, ніж температура в тіні.

Інша форма перегрівання характеризується перевагою порушення водно-сольового, обміну і відома під назвою судорожної хвороби. Вона протікає у формі судорог у різних, особливо ікроножних м'язах і супроводжується великою втратою поту, сильним згущенням крові. Надалі може наступити тепловий удар, що протікає з утратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40-41 °С, слабким і прискореним пульсом. Характерною ознакою важкого ураження є майже повне припинення потовиділення. Тепловий удар і судорожна хвороба можуть закінчуватися смертю.