- поступова і планомірна зміна пропорцій в кадровому складі державних службовців з метою досягнення в перспективі стану, коли переважна більшість державних службовців матимуть професійну освіту в області державного управління;
- цільову підготовку, починаючи з 2005 року, висококваліфікованих фахівців державного управління, зокрема по міжнародному праву, світовій і європейській інтеграції;
- оновлення змісту і державних стандартів професійного навчання, що відповідає перспективам розвитку державного управління і державної служби, держави і суспільства в цілому;
- створення ефективної системи формування і розподілу, починаючи з 2006 року, державного замовлення на підготовку державних службовців в освітній області "Державне управління";
- збільшення об'ємів державного замовлення на професійне навчання державних службовців з урахуванням спеціалізацій, зокрема по аналізу політики, управлінню трансформаційними процесами;
- проведення, починаючи з 2006 року, незалежної оцінки рівня професійної підготовленості і ділових якостей кандидатів на посаді державних службовців і на державних службовцях при їх просуванні по службі;
- проведення ліцензування і акредитації установ для професійного навчання державних службовців із залученням центрального органу виконавчої влади з питань державної служби;
- підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників системи професійного навчання державних службовців один раз на три роки;
- поступовий перехід до безперервного навчання впродовж всього періоду перебування на державній службі із застосуванням сучасних інформаційних технологій”.
Разом з тим у сфері професіоналізації існує ряд системних проблем:
- низький рівень ефективності надання державних послуг юридичним і фізичним особам; невідповідність змісту і методів діяльності державних службовців і посадовців органів місцевого самоврядування стандартам ЄС;
- недосконалість інституційних механізмів залучення громадян до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування впродовж певного циклу їх професійної діяльності;
- недостатні можливості системи професійного навчання державних службовців задовольнити потреби органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також державного службовця як особи в отриманні якісних і необхідних освітніх послуг;
- незабезпеченість обхвату циклів життя особи, а саме: професійне самовизначення, професійне навчання, професійна самоідентифікація, професійна діяльність, застосування і формування професійного досвіду широким спектром надання освітніх послуг в з'єднанні з системою систематичного відбору на державну службу;
- недосконалість нормативно-правових основ відбору, призначення на посади, просування державних службовців по службі;
- відсутність єдиної системи оцінювання і стимулювання професійної діяльності державних службовців, зокрема за наслідками професійного навчання;
- неефективне функціональне управління державною службою з погляду забезпечення її професіоналізації.
Подолання цих проблем потребує впровадження таких принципів професіоналізації державної служби і служби в органах місцевого самоврядування:
- рівність соціальних можливостей прийому і просування по службі;
- спадкоємність, послідовність і безперервність оновлення кадрового потенціалу державної служби і служби в органах місцевого самоврядування;
- систематичний контроль за професійним і моральним зростанням державних службовців і посадовців місцевого самоврядування;
- підконтрольність і підзвітність в плануванні кар'єри державних службовців і посадовців місцевого самоврядування;
- висока мобільність кадрів між політичною сферою і службою в органах державної влади і органах місцевого самоврядування;
- стабільність кадрового корпусу державної служби і служби в органах місцевого самоврядування.
Забезпечення професіоналізації державної служби і служби в органах місцевого самоврядування повинне базуватися на циклах професійного життя особи (професійне самовизначення, професійне навчання, професійна самоідентифікація, застосування і формування професійного досвіду) і інституційних елементах професіоналізації праці.
Розвиток інститутів індивідуальної професіоналізації передбачає:
1.Професійну орієнтацію, яка повинна проводитися не тільки серед дорослого населення, але і серед молоді в першу чергу;
2. Професійну підготовку і післядипломну освіту державних службовців і посадовців місцевого самоврядування і претендентів на заняття цих посад;
3.Систему професійного відбору впродовж всього періоду перебування на службі (удосконалення системи атестації, щорічного оцінювання державних службовців, впровадження системи просування по службі на підставі професійних досягнень, оцінки надання послуг юридичним і фізичним особам і т.п.);
4.Впровадження широкого спектру видів кадрового резерву на посаді державних службовців і посадовців місцевого самоврядування, а саме:
- ближнього (формується із спеціально підготовлених професіоналів і потребує підвищення кваліфікації з актуальних питань), середньострокового (може передбачати проходження перепідготовки) і стратегічного (передбачає підготовку по освітніх і наукових спеціальностями області “державне управління") резервів;
- відкритого (може оновлюватися у будь-який час, передбачає підвищення кваліфікації для спеціально підготовлених осіб) і закритого (оновлюється через свідомо заданий час, зокрема - у зв'язку з політичними змінами, і передбачає післядипломну освіту і наукову підготовку по спеціальностях наукової області “державне управління” для спеціально підготовлених осіб );
- на конкретну посаду (передбачає різні види післядипломної освіти) і на певні типи посад (передбачає підготовку по спеціальностях освітньої і наукової областей державного управління).
5.Розробку і впровадження системи незалежного оцінювання професійної діяльності державних службовців і посадовців місцевого самоврядування, професійно-кваліфікаційних характеристик цих посад, відповідного методичного забезпечення;
6.Успадкування (оволодіння, отримання) професійного досвіду державної служби і місцевого самоврядування;
7.Створення системи активного залучення професіоналів - державних службовців і посадовців місцевого самоврядування - до професійного навчання і інституту радників і консультантів, тобто створення системи гарантованого державою використання досвіду.
Професіоналізація державної служби і служби в органах місцевого самоврядування забезпечується:
- розвитком і удосконаленням процесів залучення і збереження (з урахуванням конкурентоспроможності служби на ринку праці) на службі найбільш кваліфікованих фахівців;
- створенням необхідних і достатніх умов для професійно-кваліфікаційного зростання особи впродовж всього періоду перебування на службі.
Підвищення індивідуального професіоналізму державних службовців і посадовців місцевого самоврядування обумовлюється, зокрема, ефективністю функціонування системи професійної підготовки і післядипломної освіти, впровадженням мотиваційних механізмів результативною їх професійній діяльності і ефективною діяльністю кадрових служб.
Поняття “компетентність державних службовців”, що включає принцип професіоналізму, є похідним від поняття “компетенція” державного органу. Компетентність включає в себе повноваження, які здійснюють державні службовці і зумовленні займаною ними посадою. Своєю чергою, повноваженнями є конкретні завдання і обов’язки, які характеризуються розпорядництвом і наявністю адміністративних функцій. Компетентність – поняття динамічне, тобто проявляється через практичну реалізацію професійних здібностей і ділових якостей конкреного службовця. Компетентність являє собою постійну внутрішню готовність службовця до здійснення службових повноважень.
Одним із способів забезпечення принципу професійності і компетентності державних службовців органів виконавчої влади є: існування конкурсного підбору кадрів; система навчання і підвищення кваліфікації; атестація та проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов’язків; система контролю за дотриманням законодавства про державну службу [4, с. 24-36]. Важливе значення для стабільності функціонування державної служби має принцип позапартійності державної служби, або принцип політичного нейтралітету. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Конституції України: “Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях”. Державні службовці, у разі виконання посадових обов’язків не повинні бути зв’язані рішеннями окремих партій, політичних рухів чи громадських організацій, а мають керуватися виключно законодавством України.
3. Принцип політичного нейтралітету державних службовців
Принцип позапартійності державної служби (політичного нейтралітету державних службовців) означає, з одного боку – заборону відбору кадрів для державної служби за їх політичними поглядами, а з іншого – обов’язок державних службовців при виконанні службових повноважень залишатися політично нейтральними. У Загальних правилах поведінки державного службовця передбачено принцип політичної неупередженості, що означає заборону надавати будь-які переваги та виявляти прихильність до окремих політичних партій чи їхніх представників. Але цей принцип мав би закріплюватися на законодавчому рівні, оскільки він є основою функціонування професійної і політично нейтральної державної служби.