Протокол – Визнається як документ, пов’язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки( п. 20 ст. 32 КПК). Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначенвст.85КПК.
Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, що, проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.
Лисиченко В. К. висловлює думку про те, що у протоколі слідчих дій можна фіксувати лише неідентифікаційні дослідження[17].
Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які мають характер висновку.
С. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта[18].
Розглядаючи цю проблему, слід виходити з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об’єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.
Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визначає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.
Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції. Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).
Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23 КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Органи дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини те умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).
Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої пропозиції.
Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках, при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, який їх може провести швидко і з меншою затратою зусиль та коштів.
Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).
Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудового слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.
На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування. Істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (п.2 ч.1 ст. 229, ст. 246 і 281 КПК). Їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст. 297, ч. 2 ст. 323 КПК), при перегляді судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження.
2. Розслідування злочинів групою слідчих
Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо великих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчі та слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова. Створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.
Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшукової роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшукових дій.
Слідчо-оперативна група створюється при черговій часині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога.
Наприкінці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною тому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніші, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.
При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася. На це справедливо звертають увагу в спеціальній літературі[19].
Особливе значення має вибір керівника групи. Ним призначається один із слідчих або начальник слідчого підрозділу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціалістом з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечують йому роль лідера. За даними експериментальної психології, для висунення лідера в процесі групової діяльності мають значення такі особисті якості, як ініціативність, енергійність, уміння організувати роботу, спілкуватися з людьми, зважати на думку інших, тактовність, скромність, впевненість, витримка, розум, винахідливість, самостійність[20].
Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для включення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці. Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.
3. Взаємодія слідчого з органом дізнання.
Необхідність взаємодії слідчого з органом дізнання при розслідуванні злочинів зумовлена тим, що вони мають спільне завдання боротьби зі злочинністю, але є самостійними, не підпорядкованими один одному органами, мають різні способи й методи боротьби зі злочинністю, правильне поєднання яких повинно забезпечити успіх у попередженні, розкритті й розслідуванні злочинів, притягненні до відповідальності осіб, які вчинили злочин, і відшкодуванні завданої ними шкоди, у спільному розшуку таких осіб у разі ухилення їх від слідства.
При цьому на слідчого, у провадженні якого знаходиться справа і який користується процесуальною самостійністю, покладається організуюча роль і відповідальність за своєчасне та якісне розслідування злочинів із збереженням за органом дізнання самостійності у виборі в межах чинного законодавства засобів і методів оперативно-розшукової діяльності.
Правову основу взаємодії слідчого з органом дізнання становлять, зокрема, положення ст. 104, 114, 139 КПК, Закону України «Про міліцію»[21], «Службу безпеки України»[22], «Оперативно-розшукову діяльність»[23], а також «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»[24], відомчі нормативні акти, прийняті на основі чинного законодавства Генеральною прокуратурою України, МВС і Службою безпеки України. Вони визначають форми взаємодії слідчого з органом дізнання вже з моменту виникнення приводу для порушення кримінальної справи й до завершення розслідування.