регистрация / вход

Поняття та види державних службовців. Управління в сфері іноземних справ

Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції.

Контрольна робота з

Адміністративного права України

1. Поняття та види державних службовців.

2. Управління в сфері іноземних справ.

1. Поняття та види державних службовців.

Якщо виконавча влада знаходить свій вияв у державному управлінні, а державне управління реалізується через функціонування у кожній з його сфер спеціально з метою утворених на те державних органів, то діяльність кожного окремо взятого органу державного управління об’єктивується, проявляється в реальних умовах і конкретних життєвих обставинах, у діях його повноважних представників — дер­жавних службовців.

Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактич­но перебувають на службі у держави і виконують її завдан­ня та функції- Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконав­ча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлін­ські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.

Отже, держава набуває реальності та сили завдяки пер­соналу, кадровому складу своїх органів, а завдання і функ­ції держави стають за умови практичної реалізації зав­даннями і функціями контингенту державних службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організа­ційне оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного управління.

Організуючи й формуючи свою державну службу, дер­жава насамперед використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм здійснюється як організа­ція державної служби, так і регламентація практичної ді­яльності державних службовців щодо реалізації наданих їм повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових най­менувань, визначення повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну службу, прохо­дження служби та просування по ній, укладання докумен­тів і порядок роботи з ними, прийом громадян І розгляд їх звернень, застосування заходів заохочення і відповідаль­ності, припинення службових відносин тощо.

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон "Про дер­жавну службу" від 16 грудня 1993 р. Стаття 1 Закону "Дер­жавна служба і державні службовці" визначає, що держав­на служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практич­ного виконання завдань і функцій держави, за що їм ви­плачується заробітна платня із державного бюджету. Закон визначив поняття "посади" і "посадові особи".

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними ак­тами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступни­ки керівників державних органів та їх апарату, інші дер­жавні службовці, на яких законами або іншими норматив­ними актами покладено здійснення організаційно-розпо­рядчих та консультативно-дорадчих функцій[1] .

Посади державних службовців класифікуються за кате­горіями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службов­цю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає кате­горії, під яку підпадає та чи інша посада.

Встановлені такі категорії та ранги.

Перша категорія (3, 2, І ранги):

• посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;

• голів Інших центральних органів державної виконав­чої влади при Кабінеті Міністрів України;

• Постійного Представника Президента України в Рес­публіці Крим;

• голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;

• перших заступників міністрів, перших заступників го­лів державних комітетів, що входять до складу Уряду;

• керівників Адміністрації Президента України;

• Секретаріату Верховної Ради України та інші, прирів­няні до них посади.

Друга категорія (5, 4, 3 ранги):

• посади заступників керівника Адміністрації Прези­дента України;

• заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;

• заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;

• керівників структурних підрозділів Секретаріату Вер­ховної Ради України;

• секретаріатів постійних комісій Верховної Ради Ук­раїни, Адміністрації Президента України, апарату Кабіне­ту Міністрів України;

• радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

• заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду;

• перших заступників, заступників голів комітетів та ін­ших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

• першого заступника Постійного Представника Пре­зидента України в Республіці Крим;

• перших заступників глав обласних Київської та Се­вастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Третя категорія (7, 6, 5 ранги):

• посади заступників керівників структурних підрозді­лів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експер­тів, консультантів Адміністрації Президента України, Сек­ретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Мі­ністрів України;

• заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• заступників глав обласних. Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій;

• глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя;

• начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної вико­навчої влади та інші, прирівняні до них посади.

Четверта категорія (9, 8, 7 ранги):

• посади спеціалістів Адміністрації Президента Украї­ни, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабіне­ту Міністрів України;

• заступників начальників управлінь, самостійних відді­лів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

• керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністра­цій та інші, прирівняні до них посади.

П'ята категорія (11, 10, 9 ранги):

• посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади;

• заступників голів держадміністрацій у районах, райо­нах міст Києва та Севастополя;

• заступників керівників управлінь, відділів, служб об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• спеціалісти апарату цих адміністрацій та інші, прирів­няні до них посади.

Шоста категорія (13, 12, 11 ранги):

• посади керівників управлінь, відділів, служб район­них, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

• спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністра­цій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія (15, 14, 13 ранги):

• посади спеціалістів районних, районних у містах Киє­ві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади[2] .

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюва­ної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відпові­дають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

При прийнятті на державну службу службовцю присво­юється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межа­ми відповідної категорії посад. Державний службовець мо­же бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої кате­горії або залишив державну службу, на яку потім повер­нувся, за ним зберігається присвоєний ранг.


2. Управління в сфері іноземних справ.

Конституція України (ст. 18) відзначає, що зовнішньо­політична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами між­народного співтовариства за загальновизнаними принци­пами і нормами міжнародного права.

Відповідно до конституційних норм визначення засад зовнішньої політики є компетенція Верховної Ради Украї­ни (ст. 85), а керівництво зовнішньополітичною діяльніс­тю держави здійснює Президент України. Він же представ­ляє державу в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших дер­жавах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і від­кличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (ст. 106).

Центральним органом державної виконавчої влади у цій сфері є Міністерство закордонних справ України (МЗС). Воно забезпечує у межах своїх повноважень прове­дення зовнішньої політики України і здійснює координа­цію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'яз­ків України[3] .

Головними завданнями МЗС є:

участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зовнішньополітичної діяльності, сприяння піднесен­ню міжнародного авторитету держави;

забезпечення в межах своїх повноважень проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою все­бічного розвитку політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків із зарубіжними країнами;

розробка і участь у здійсненні концепції розвитку зов­нішньополітичної діяльності держави;

захист прав та інтересів України, її фізичних і юридич­них осіб за кордоном;

аналіз зовнішньополітичної діяльності України, роз­робка і здійснення комплексу заходів, спрямованих на під вищення ефективності зовнішньополітичних зв'язків Ук­раїни, насамперед надання організаційно-методичної та інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин;

організація, координація та фінансування роботи пред­ставництв України за кордоном, а також сприяння ді­яльності представництв іноземних держав на території України.

З метою виконання покладених на нього завдань МЗС:

1) розробляє та подає Кабінету Міністрів України про­позиції про вирішення стратегічних питань зовнішньо­політичних відносин, реалізацію пріоритетних напрямів співробітництва з іншими державами;

2) забезпечує створення сприятливих зовнішньополі­тичних умов для встановлення і розвитку відносин між Україною та іншими державами на двосторонньому, регіо­нальному та глобальному рівнях;

3) забезпечує участь України у підготовці міжнародних договорів з іншими країнами і міжнародними організація­ми та подає до Кабінету Міністрів України пропозиції про підписання, ратифікацію, прийняття, схвалення міжна­родних договорів або приєднання до них. При необхіднос­ті готує пропозиції щодо приведення законодавства Украї­ни у відповідність з її міжнародними зобов'язаннями;

4) зберігає оригінали текстів міжнародних договорів України, веде їхній облік;

5) здійснює нагляд за виконанням міністерствами та ін­шими центральними органами державної виконавчої вла­ди України та іноземними державами міжнародних дого­ворів України;

6) бере участь у роботі міжнародних організацій, орга­нів міжурядових комісій та комітетів, конференцій, кон­гресів, симпозіумів і нарад з питань міжнародної політики, приймає іноземні делегації для обговорення питань зов­нішньої політики;

7) вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації за кордоном посольств, консульських установ, постійних представ­ництв України при міжнародних організаціях і представ­ництв МЗС в Україні та спрямовує їх роботу;

8) оформлює представникам України повноваження на участь у роботі міжнародних органів;

9) веде облік іноземних представництв та їх персоналу на території України, підтримує з ними контакти з метою опрацювання та вирішення питань подальшого розвитку і розширення відносин з країнами, які вони представляють;

10) координує діяльність міністерств, інших централь­них органів державної виконавчої влади України у сфері зовнішньополітичних відносин;

11) забезпечує візову політику України, видачу дипло­матичних і службових паспортів;

12) сприяє міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та іншим юридичним особам України у їх зовнішньополітичній діяльності, подає їм відповідну методичну, консультаційну та інформаційну допомогу;

13) аналізує найважливіші тенденції світового розвитку щодо їх впливу на інтереси України, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття заходів для підвищення ефективності зовнішньополітичних зв'язків України;

14) забезпечує проведення у системі МЗС єдиної кадро­вої політики та функціонування структур, пов'язаних з підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфіка­ції кадрів для представництв України за кордоном;

15) вживає заходів, спрямованих на забезпечення дер­жавної політики з питань зайнятості, поліпшення умов праці, житлових, побутових умов і медичного обслугову­вання працівників системи МЗС;

16) організує здійснення заходів з питань цивільної оборони, забезпечує на випадок війни евакуацію представ­ництв, документів і майна дипломатичних і консульських представництв України з інших країн, що перебувають у стані війни, та громадян України, котрі тимчасово перебу­вають у цих країнах;

17) розробляє та затверджує кошториси доходів і видат­ків відповідних закордонних установ України;

18) веде бухгалтерський облік і здійснює контроль за використанням фінансових ресурсів закордонними уста­новами України.

До системи МЗС входять дипломатичні представницт­ва, консульські установи, постійні представництва Украї­ни при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, пов'язані з під­готовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів.

Дипломатичне представництво України є постійно дію­чою установою України за кордоном, що покликана під­тримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, пра­ва та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійс­нює Міністерство закордонних справ України, діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, двосторонніх та інших багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування.

Функції дипломатичного представництва України включають:

1) представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин;

2) захист інтересів України, прав та інтересів її грома­дян та юридичних осіб в державі перебування;

3) ведення переговорів з урядом держави перебування;

4) з'ясування всіма законними засобами становища і подій удержаві перебування та інформування про них від­повідних органів України;

5) поширення в державі перебування інформації про становище в Україні і події міжнародного життя;

6) заохочення дружніх відносин між Україною і держа­вою перебування та розвиток їх співробітництва в галузі економіки, культури і науки.

Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

Главою дипломатичного представництва України є по­сол або посланник, або повірений у справах. Глава дипло­матичного представництва є головним представником Ук раїни в державі перебування. Він здійснює загальне керів­ництво, координацію та контроль за діяльністю всіх уста­нов України, спеціалістів, делегацій, посадових та інших осіб, які перебувають у цій державі.

Керівники всіх українських установ і делегацій, пред­ставники і громадяни України в іноземній державі зо­бов'язані неухильно виконувати вказівки посла в цій дер­жаві і подавати йому необхідну допомогу, сприяти в здійс­ненні покладених на нього завдань.

Посол або посланник призначається згідно з чинним законодавством України в разі отримання на це призна­чення згоди (агреману) іноземної держави, до якої він призначається.

Послу або посланнику України, що відбуває до держави перебування, вручається підписана Президентом і скріпле­на Міністром закордонних справ України вірча грамота, яка після прибуття вручається главі держави перебування.

Повіреному у справах України, що відбуває до держави перебування, вручається лист Міністра закордонних справ України, який після прибуття вручається Міністру закор­донних справ держави перебування.

Посол або посланник України приступає до виконання своїх службових обов'язків у державі перебування після вручення вірчої грамоти главі держави, до якої він призна­чений, або після повідомлення про своє прибуття і вручен­ня завірених копій вірчої грамоти Міністру закордонних справ цієї держави залежно від практики, яка існує в дер­жаві перебування.

Повірений у справах України приступає до виконання своїх службових обов'язків з моменту вручення листа Мі­ністра закордонних справ України Міністру закордонних справ держави, до якої він призначений.

Глава дипломатичного представництва України або член дипломатичного персоналу дипломатичного представ­ництва України може бути призначений одночасно пред­ставником України при будь-якій міжнародній організації.

Дипломатичне представництво України в іноземній державі може одночасно представляти інтереси України в інших державах за їх згодою.

Клас, до якого повинен належати глава дипломатично­го представництва України, і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичного представництва України в іноземній державі встановлюються двосторонньою уго­дою України з цією державою.

Місія глави дипломатичного представництва України припиняється у чотирьох випадках:

1) його відкликання у встановленому порядку;

2) його відставки;

3) його смерті;

4) оголошення його рег&опа поп вгаїа в державі пере­бування.

Главою дипломатичного представництва України, чле­нами дипломатичного персоналу дипломатичного пред­ставництва України в іноземній державі можуть бути тіль­ки громадяни України.

Членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України мо­жуть бути громадяни України і, в окремих випадках, гро­мадяни держави перебування при відповідному повідом­ленні міністерства закордонних справ держави перебуван­ня про їх прийом на роботу до цього представництва.

Глава дипломатичного представництва України і члени дипломатичного персоналу дипломатичного представ­ництва України, а також члени їх сімей, члени обслуго­вуючого персоналу, якщо вони не є громадянами держави перебування, користуються привілеями та імунітетами, пе­редбаченими Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., якщо двосторонньою угодою України з цією державою не передбачено інше.

Державні службовці, які виконують дипломатичні або консульські функції за кордоном або в Україні є диплома­тичними працівниками і перебувають на дипломатичній службі.

Дипломатична служба є частиною державної служби і призначена забезпечувати практичну реалізацію зовніш­ньої політики України, представляти та захищати інтереси України у сфері міжнародних відносин, а також її юридич­них осіб та громадян за кордоном.

Дипломатичні працівники проходять дипломатичну службу на посадах відповідальних працівників Адміністра­ції Президента України з міжнародних питань, Міністер­ства закордонних справ України та його представництв в Україні, дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном, постійних представництв України при міждержавних організаціях.

Дипломатичною службою вважається також служба дипломатичних працівників за контрактом у секретаріатах міждержавних організацій за квотою України при додер­жанні вимог щодо строків цих контрактів, обумовлених Міністерством закордонних справ України.

На дипломатичну службу приймаються на конкурсній основі громадяни України, які мають вищу освіту у сфері міжнародних відносин, необхідні професійні та ділові якості, володіють іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені за кордон.

Особи, які мають вищу освіту за іншими спеціальнос­тями, можуть бути прийняті на дипломатичну службу піс­ля проходження відповідної перепідготовки.

При прийнятті на дипломатичну службу встановлюєть­ся випробування. Особи, які не витримали випробування, звільняються з дипломатичної служби.

Особи, яких приймають на дипломатичну службу, при­значаються на приписану до дипломатичного рангу посаду з наступним присвоєнням дипломатичного рангу. Дипло­матичний працівник може бути призначений на посаду, приписану до вищого або нижчого дипломатичного рангу, ніж той, що йому присвоєно.

Переведення дипломатичного працівника на іншу по­саду здійснюється на конкурсній основі з урахуванням рів­ня його професійної підготовки та ефективності роботи.

Дипломатичним працівникам присвоюються такі дип­ломатичні ранги України: аташе, третій секретар, другий секретар другого класу, другий секретар першого класу, перший секретар другого класу, перший секретар першого класу, радник другого класу, радник першого класу, Над­звичайний і Повноважний Посланник другого класу, Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу, Надзвичайний і Повноважний Посол.

Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку займає дипломатичний працівник. Відпо­відність посад дипломатичним рангам визначається Пе­реліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України.

Строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах такі:

аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секрета­ря другого класу — два роки;

першого секретаря першого класу, радника другого класу — три роки.

Строки перебування в дипломатичних рангах радника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Послан­ника другого класу, Надзвичайного і Повноважного Пос­ланника першого класу не встановлюються.

У разі призначення дипломатичного працівника на ін­шу посаду, приписану до дипломатичного рангу вищого рівня, йому присвоюється достроково дипломатичний ранг у відповідних межах.

Дипломатичні працівники, яким присвоєно диплома­тичний ранг, перебувають у ньому довічно. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатичного рангу може мати місце при його звільненні з дипломатичної служби за порушення трудової дисципліни або вчинення проступків, несумісних з перебуванням на службі, а також у випадках припинення громадянства України дипломатичного пра­цівника. Позбавлення дипломатичного працівника рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів. Понов­лення дипломатичного працівника у дипломатичному ран­зі здійснюється за результатами службової атестації.

Дипломатичні працівники можуть бути тимчасово при-командировані до міністерств та інших центральних орга­нів державної виконавчої влади України для виконання службових обов'язків, переведені на строк до п'яти років для здійснення наукової або викладацької діяльності до наукових установ або вищих навчальних закладів в Украї ні, до відповідних установ, закладів за кордоном, а також направлені Міністерством закордонних справ України на навчання. У цих випадках вони залишаються на диплома­тичній службі, користуються всіма правами і пільгами та одержують надбавки до посадових окладів, встановлені для дипломатичних працівників.

Після закінчення строку прикомандирування, тимчасо­вого переведення на роботу для здійснення наукової або викладацької діяльності, навчання в очній аспірантурі або докторантурі дипломатичні працівники проходять службо­ву атестацію, за результатами якої (за умови підтверджен­ня відповідних кваліфікації та рівня професійних знань) призначаються на посаду не нижчу за ту, яку вони займали до прикомандирування, переведення, навчання.

Використана література:

1. Конституція України

2. Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993

3. Битяк Ю.П. Державна служба та розвиток її демократичних основ. – Харків, 1990

4. Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права. – К., 1998

5. Державні службовці // Урядовий кур’єр. – 1994. – 15 лютого

6. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М., 1990.

7. Колпаков В.К. Адміністративне право України – К.,1999


[1] Битяк Ю.П. Державна служба та розвиток її демократичних основ. – Харків, 1990

[2] Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993

[3] Колпаков В.К. Адміністративне право України – К.,1999

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий