Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою якщо він не продовжений в установленому законом порядку, є підставою для звільнення ув'язненого з-під варти. Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніше як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, у провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, який здійснює нагляд за її провадженням. У день закінчення строку тримання особи під вартою начальник місця попереднього ув'язнення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, і особа звільняється з-під варти за постановою цього прокурора (ч. 1 і 2 ст. 20 Закону "Про попереднє ув'язнення").
Клопотання слідчого про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою (воно оформляється у вигляді мотивованої постанови) має бути порушене перед відповідним прокурором з таким розрахунком, щоб питання було вирішене до закінчення наявного строку тримання під вартою. В цьому питанні є вказівки Генеральної прокуратури і МВС України, які слід враховувати.
„Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:
1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;
2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту”. (ст. 165-2 КПК)
Постанова про застосування як запобiжного заходу взяття пiд варту виконується органом, який обрав запобiжний захiд. У необхiдних випадках орган, що обрав запобiжний захiд, вправi доручити виконання постанови органам внутрiшнiх справ. Один примiрник постанови з санкцiєю прокурора направляється разом з заарештованим у вiдповiдне мiсце попереднього ув'язнення для виконання (ст. 158 КПК).
Стаття 434 КПК регламентує особливий порядок взяття під варту неповнолітнього:
взяття під варту як запобіжний захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого злочину, при наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 КПК.
Про взяття під варту неповнолітнього обов’язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.
При вирішенні питання про арешт неповнолітнього, суддя повинен допитати його за загальними правилами згідно ч. 5 ст. 165-2 КПК.
Про взяття під варту неповнолітнього необхідно повідомити і за місцем його навчання чи роботи (ст. 161 КПК).
Різні законодавчі акти регулюють спеціфічний порядок взяття під варту спеціальних суб’єктів. Такі суб’єкти не можуть бути заарештовані:
кандидат у Президенти України — без згоди Центральної виборчої комісії (ч.6 ст.34 Закону про вибори Президента України);
народний депутат України — без згоди Верховної Ради (ч.3 ст.80 Конституції України)[4];
народний депутат Автономної Республіки Крим — без згоди Верховної Ради Республіки;
депутат місцевої Ради народних депутатів — без згоди Ради, до якої його обрано або вищестоящої Ради; кандидат у народні депутати України, у депутати місцуевої ради — без згоди відповідно Центральної виборчої комісії, обласної, районної, міської, районної в місті, селищної, сільської виборчої комісії (ст. 30 Закону "Про вибори народних депутатів України"[5], ст. 36 Закону "Про вибори депутатів і голів сільськіх, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад")[6];
суддя — без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом (ч. 3 ст. 126 Конституції України);
Голова, Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати Верховної Ради України — без згоди Верховної Ради України (ст. 37 Закону "Про Рахункову палату Верховної Ради України")[7].
Для взяття під арешт народного депутата, відповідний прокурор повинен внести подання у відповідну Раду.
На практиці можуть бути помилки. Так, обвинувачений К. був заарештований. Йому було пред’явлено обвинувачення в крадіжці акумулятора зі службового автомобіля. К. на допиті показав, що коли йому дали автомобіль, на ньому не було акумулятора. Тому він позичів його у свого знайомого. При звільненні з роботи він бажав забрати аккумулятор, щоб повернути володільцю. Однак працівники гаражу аккумулятор йому не віддали, і він взяв його самовільно. Суд обгрунтовано не вбачив в діях К. складу злочину і виправдав його. Тому при взятті під варту слідчий повинен ретельно дослідити матеріали справи, і тільки впевнившись, що в діях обвинуваченого (підозрюваного) є наявність складу злочину, може винести постанову про взяття під варту.
2.6 Нагляд командування вiйськової частини
Стаття 163 КПК:
"Нагляд командування вiйськової частини за пiдозрюваним або обвинуваченим, який є вiйськовослужбовцем, полягає у вжиттi заходiв, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведiнку та явку пiдозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дiзнання, слiдчого, прокурора, суду. Командування вiйськової частини повiдомляється про суть справи, по якiй обрано даний запобiжний захiд.
Про встановлення нагляду командування вiйськової частини у письмовiй формi повiдомляє орган, що обрав цей запобiжний захiд".
Командування зобов’язано забезпечити не тільки явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом слідчих органів, прокурора і суду, а й його належну поведінку.
Військовослужбовець постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на час розслідування й суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботу поза частиною.
При обранні цього запобіжного заходу згоди командування військової частини не потрібно, але слідчий і суд зобов’язані в усній чи письмовій формі повідомити командування про суть справи, про що зазначається на постанові, вироку. ухвалі про обрання запобіжного заходу.
Питання про відповідальність командування за невиконання обов'язків по нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень Статутів Збройних Сил України.
2.7 Віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи
Цей запобіжний захід щодо неповнолітніх регламентується статтею 436 КПК України.
„До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 КПК, може застосовуватись передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, — передача їх під нагляд адміністрації цієї установи”.
Якщо неповнолітній виховується в такій установі (школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розподільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії), то від них береться письмове зобов'язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора й суду. При цьому вказані особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ч. 3 ст. 436 КПК). Якщо це зобов'язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.
Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.
Передбачені в ст. 436 КПК запобіжні заходи можуть бути застосовані як за клопотанням обох або одного з батьків, опікуна, піклувальника, адміністрації дитячого закладу, так і за ініціативою слідчого, прокурора, суду, але за наявності згоди зазначених осіб або адміністрації.
Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячого закладу можуть відмовитись від взятого зобов’язання забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і суду. Така відмова повинна бути письмовою і мотивованою. За наявності такої відмови має бути вирішено питання про заміну обраного запобіжного заходу іншим.
3. МЕТА І ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ
ЗАХОДІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів:
„Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.