Смекни!
smekni.com

Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на торгівельну марку і географічні позначення (стр. 6 из 7)

· географічні зазначення, які розглядаються як фантазійні стосовно товарів, можуть бути товарним знаком або його елементом, який підлягає охороні;

· у будь-якому випадку географічні зазначення не повинні вводити в оману споживачів відносно товару або його виробника [25].

Слід зазначити, що використання найменування місця походження товарів не перешкоджає позначенню продукції певного виробника товарним знаком, ці два види маркування можуть супроводжувати один і той самий товар, надаючи споживачам необхідну інформацію про нього.


Висновок

Наявність сучасної, міжнародної визнаної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом для досягнення високого економічного та соціального розвитку будь - якої держави. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОВІ), якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

- винаходи у сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції;

- усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Проблема застосування термінології узаконодавстві кожної країни завжди є актуальною як показник досконалості юридичної техніки під час вироблення правовихнорм. На сьогоднішній день у законодавствіта практиці України вживаються різні терміни на позначення поняття «торговельноїмарки». Так, у правовій доктрині досі найбільш поширеним є термін “товарний знак”(який вживається і на позначення знака обслуговування), а також нормативно закріплені терміни “торговельна марка”, “знак длятоварів і послуг”. Окрім того, у законодавстві фігурують терміни “товарний знак”,“торговий знак”, “логотип”, у засобах масової інформації застосовується поняття “торгова марка” й усім нам відомий термін“бренд”, який також часто використовується як синонім товарного знака.

Отож, із всього вище сказаного слід зробити такі висновки:

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Зважаючи на роль, яку в наш час відіграє інтелектуальна власність у світі, набуття, здійснення та захист прав інтелектуальної власності на комерційні позначення є актуальними. Сьогодні комерційні позначення (торговельні марки, географічні зазначення та комерційні (фірмові найменування)) є невід'ємним елементом ринкових відносин, важливим фактором підвищення конкурентоспроможності продукції та захисту від недобросовісної конкуренції.

Економіка, побудована на засадах конкуренції, вже не може обійтись без комерційних позначень, за допомогою яких передаються відомості про походження, якість чи репутацію товарів або послуг, виробника товарів. Комерційні позначення стають дедалі важливішим економічним важелем в умовах активізації торгівлі та глобалізації міжнародного торговельного простору.

Питання охорони прав на комерційні позначення є важливим. При цьому слід відзначити, що правова охорона комерційних позначень відповідає інтересам не тільки володільців прав на ці позначення, а й споживачів і суспільства в цілому. Тому держава робить все необхідне для того, щоб забезпечити таку охорону.

Положення щодо правової охорони комерційних позначень містяться у Цивільному, Господарському, Кримінальному, Митному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, процесуальних кодексах. Діють спеціальні закони: "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Україна є учасницею 18 міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, які є частиною національного законодавства. Якщо не відступати від теми семінару, то до таких договорів, зокрема, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Протокол до Мадридської угоди, Договір про закони щодо товарних знаків, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів послуг" позначення може бути зареєстроване як торговельна марка тільки за відповідності його ряду умов. Правова охорона надається торговельній марці, яка не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом (пункт 1 статті 5 Закону) [23].

Згідно з пунктом 1 статті 6 Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

офіційні назви держав;

емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Відповідно до частини 1 ст.7 Закону особа, що бажає одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг, подає заявку.

Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва. Заявка подається в одному екземплярі і повинна відноситися тільки до одного знака. Вона складається за установленою формою, представляється українською мовою і містить ряд обов'язкових відомостей. Зокрема, заявка на реєстрацію знака повинна містити:

• заяву про реєстрації знака із зазначенням заявника, а також його адреси;

• зображення позначення, що заявляється;

• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить реєстрацію знака, згрупованих відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (даті — МКТП);

• якщо заявник як розпізнавальну ознаку знака просить охорону кольору або сполучення кольорів, він повинен зазначити про це в заявці. Зображення в цьому випадку повинне бути представлене в кольорі.

• за подання заявки сплачується відповідний збір. Документ про сплату збору повинен надійти разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Всі інші документи додаються до заявки у встановленому нормативно-правовими актами порядку, виходячи з особливостей позначення, що заявляється, особистості заявника і деяких інших обставин.


Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. – Київ, 1996. – 63 с.

2. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атака, 2004. – 416 с.

3. ПАРИЗЬКА КОНВЕНЦІЯ. про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року. – К.: Атака, 2004.

4. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1771-ІІІ із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 8. – Ст.37.

5. «Про охорону прав на промислові зразки»: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – Ст.34.

6. Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисливу модель: Затверджено наказом Мін. України від 15.03.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 16. – Ст.887.

7. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: Затверджена Розпорядженням КМУ від 13 червня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 24. – Ст.1173.

8. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. Київ: Либідь, 2002. – 200 с.