1.2. Кінкі (Кансай). Це другий за значенням економічний район країни. Очолює його друге за населенням місто – Осака (16,9 млн.). 1.5 млн. населення має Кіото – попередня столиця (протягом 11 віків), містом-“мільйонером” є також Кобе – найбільший зовнішньоторговельний порт Японії, місто, в якому виробляється половина японських атомних реакторів, половина залізничних вагонів, 40% взуття. Сільське господарство інтенсивне: рис, чай, овочі, а також молоко, м’ясо і яйця птиці.
1.3. Токай (Тихоокеанський коридор). Головне місто – Нагоя (5 млн. осіб) – важливий центр нафтохімії, військової та легкої промисловості. Супутник Нагої – Тойота (японський Детройт) – знамените автомісто, в якому виробляється 2 млн. штук автомобілів на рік. Район знаменитий своїми чайними і мандариновими плантаціями.
1.4. Тюгоку (Саньйо). Останню назву можна перекласти як “сонячний бік гір”. Найбільше місто – Хіросіма (6 серпня 1945 р. стала першою жертвою американського ядерного бомбардування; Нагасакі – 9 серпня). Серед інших значних осередків машинобудування і хімії (провідні галузі району) слід назвати Куре і Сімоносекі.
2.1. Тюбу. У фізико-географічному відношенні пов’язаний з Японськими Альпами та узбережжям Японського моря. Мешканці цього провінційного району у японському фольклорі через свою простоту та наївність дорівнюють пострадянським чукчам або нашим вуйкам з полонини. Але в духовно-культурному відношенні – це серце японської нації. Найбільш розвинені галузі – рекреація та лісове господарство, у сільському господарстві окрім вирощування рису представлено навіть відгонно-пасовищне тваринництво. Певний надлишок робочих рук сприяє розвитку трудомістких галузей – оптико-механічної промисловості та виробництва годинників. Складається Тюбу з двох дещо відмінних підрайонів.
2.1.а. Хокуріку (“Глухий закуток”). Самий засніжений взимку район країни. Багатий на гідроресурси. На гірських річках – багато дрібних ГЕС, які виробляють дешеву електроенергію, що притягнуло сюди кольорову металургію на довізній сировині та виплавку феросплавів. Значний порт і центр алюмінієвої промисловості – Ніїгата. Важливий рисовий район країни.
2.1.б. Тосан (“Тихі гори”). Охоплює Центральний гірський масив Хонсю. Найбільше місто Нагано (зимова Олімпіада 1998 року) має 300 тис. населення, є відомим центром з випуску медичного устаткування та фотоапаратів. На території Тосану розташована Фудзіяма (3776 м. над рівнем моря) – священна для кожного японця вершина. За рік на вершину піднімається близько 1 млн. туристів, у т.ч. 160 тис. осіб – не користуючись ніякими транспортними засобами або підйомниками. В сільському господарстві Тосану міцні позиції залишаються за шовківництвом.
2.2. Тохоку. Займає північну частину острову Хонсю. Район виділяється традиційним сільським господарством (рис, фрукти помірного поясу та овочі), харчовою, лісовою та целюлозно-паперовою промисловістю. Будівництво ГЕС створило умови для розвитку кольорової металургії (мідь та алюміній). Головний господарський центр і найбільший рибний порт – Сендай – є містом-“мільйонером”. У роки індустріалізації промисловість активно диверсифікувалася за рахунок хімії та електротехніки (важливий центр – м. Хітаті). Місто Мацусіма (поруч із Сендаєм) – жвавий туристичний центр на березі широкої затоки із великою кількістю острівців та скель, що поросли сосновим лісом. Складені острівці туфами і пісковиком, а їх чудернацькі форми – результат хвилеприбійної діяльності моря.
2.3. Район віддалених субтропічних островів (Рюкю або Нансей). Його головний острів Окінава має велике військово-стратегічне значення (військові бази США). Спеціалізація – рибальство, збір морепродуктів, виробництво агар-агару, вирощування бананів, ананасів, цукрової тростини і виробництво цукру.
2.4. Хоккайдо. Найбільший за площею район Японії (21% території, але всього 5% населення). Потужне лісове господарство стало основою для деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, які доповнюються чорною металургією та рибоконсервною промисловістю. Для економічного пожвавлення у провідному порті району – Хакодате – створено технополіс авіаракетно-комічного спрямування (“Хоккайдо Спейс”). Найбільше місто і головний організуючий господарський центр – Саппоро. У сільському господарстві району переважають технічні культури (льон, цукровий буряк, коноплі) і картопля в рослинництві та м’ясо-молочне скотарство в тваринництві.
3.1. Кюсю. Значна зайнятість у рибальстві та сільському господарстві об’єднує район з периферійними. Але наявність потужних вугільно-металургійних центрів – Кітакюсю (1,5 млн. осіб, найбільше місто району), Фукуоки та найбільшого у світі центру суднобудування – Нагасакі – наближає до Головного промислового поясу. Нагасакі також є значним центром рибоконсервної промисловості. Кагосіма – за чудові ландшафти прозвана Японськими Гаваями, місто славиться традиційним фарфоровим і керамічним виробництвом.
3.2. Сікоку. Схожі риси. Найбільше місто – Такамацу, значний центр машинобудування. У сільському господарстві – садівництво (персики, мандарини), бобові культури. На узбережжі широко представлена марикультура (наприклад, перлинові ферми).Створюється декілька технополісів для вирівнювання розвитку.
Економіко-географічна характеристика територіальної структури господарства Японії
| Назва району | Спеціалізація | Головні міста | ||
| промисловість | сільське господарство | |||
| 1. Центральна економічна зона | ||||
| 1.1. Канто | металургії, нафтохімії, суднобудування і автомобілебудування | Вирощування рису, рибальство | Токійська МА, Йокогама, Кавасакі, | |
| 1.2. Кінкі (Кансай) | виробництво атомних реакторів, залізничних вагонів, взуття. | Сільське господарство інтенсивне: рис, чай, овочі, а також молоко, м’ясо і яйця птиці. | Осака, Кобе, | |
| 1.3. Токай | нафтохімія, військова та легка промисловість, автомобілебудування | Район знаменитий своїми чайними і мандариновими плантаціями. | Нагоя, Тойота, | |
| 1.4. Тюгоку (Саньйо). | машинобудування і хімії | Вирощування рису, цукрової тростини, чаю | Хіросіма, Куре і Сімоносекі. | |
| 2.Периферійна економічна зона | ||||
| 2.1. Тюбу | рекреація та лісове господарство оптико-механічна промисловість та виробництво годинників. | вирощування рису, відгонно-пасовищне тваринництво. | ||
| 2.1.а. Хокуріку (“Глухий закуток”). | кольорова металургія на довізній сировині та виплавка феросплавів. | Важливий рисовий район країни. | Ніїгата | |
| 2.1.б. Тосан (“Тихі гори”). | відомий центр з випуску медичного устаткування та фотоапаратів | міцні позиції залишаються за шовківництвом. | Нагано | |
| 2.2. Тохоку | харчова, лісова та целюлозно-паперова промисловість. Кольорова металургія (мідь та алюміній) | рис, фрукти помірного поясу та овочі | Сендай, Мацусіма | |
| 2.3. Район віддалених субтропічних островів (Рюкю або Нансей). | велике військово-стратегічне значення | рибальство, збір морепродуктів, виробництво агар-агару, вирощування бананів, ананасів, цукрової тростини і виробництво цукру. | ||
| 2.4. Хоккайдо | деревообробна та целюлозно-паперова промисловості, які доповнюються чорною металургією та рибоконсервною промисловістю. | переважають технічні культури (льон, цукровий буряк, коноплі) і картопля в рослинництві та м’ясо-молочне скотарство в тваринництві. | Саппоро Хакодате | |
| 3. Напівпериферійна економічна зона | ||||
| 3.1. Кюсю. | потужні вугільно-металургійних центри, суднобудування, рибоконсервна промисловість, | Вирощування рису, рибальство, розведення великої рогатої худоби м’ясного напрямку | Кітакюсю, Фукуоки, Нагасакі, Кагосіма | |
| 3.2. Сікоку | машинобудування, хаарчова, целюлозно-паперова, текстильн | садівництво (персики, мандарини), бобові культури. На узбережжі широко представлена марикультура (наприклад, перлинові ферми). | Такамацу | |