Смекни!
smekni.com

Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії (стр. 2 из 2)

З практичного досвіду західних економік прийшло і поняття "технополіс", що є видозміненим варіантом концепції ТВК по відношенню до постіндустріального суспільства. У технополісі створення особливого середовища для прискорення інноваційного процесу досягається шляхом територіального комплексування таких сфера як освіта, наука, сервіс, венчурний капітал та ін. Сам технополіс визначається як місто науки і передових технологій, найсучасніша організаційна форма інтеграції освіти, науки та виробництва.

Поняття району і концепція економіко-географічного районування

Значення категорії району в географії, у т.ч. в СЕГ, важко переоцінити. Це не тільки критерій географічності дослідження, але й критерій географічності мислення, один з критеріїв само ідентифікації географії серед інших наук, у першу чергу регіональних (власне щоб не "потонути" у морі регіональних наук, не "розчинитися" у регіональній економіці СЕГ має "піднімати на щит" метод районування).

Вчення про райони виконує інтегруючу, пов’язуючу функцію в географії. Районування є частиною теоретичної географії, якщо під останньою розуміти виявлення загальних для різних наук географічного циклу закономірностей у вивченні територій.

У вітчизняній географії термін "район" став широко вживатися з 90-х років ХІХ століття. У більшості зарубіжних країн цей термін не використовувався. Там віддавалася перевага терміну "регіон" (region), який потім потрапив і в українську мову як запозичений.

Поняття "район" і "регіон" концептуально різняться. Під районом географи зазвичай розуміють частину території, якій властиві цілісність та унікальність. Регіон – це досить довільно обрана дослідником територія з метою регіонального аналізу. Тому уявляється правильним твердження: "Будь-який район є регіоном, але не будь-який регіон є районом".

Районний аналіз передбачає спочатку певну процедуру районування і встановлення сітки районів, яку географи використовують для подальших досліджень. При регіональному аналізі вихідні територіальні одиниці є довільними, можна прийняти практично будь-яку "нарізку" території.

При районному аналізі територія досліджується як "біла скринька" (по термінології системного аналізу), тобто важливо знати внутрішню організацію території зсередини. При регіональному аналізі традиційно використовується принцип "чорної скриньки", при якому в принципі не важливо, що являє собою територія по внутрішній структурі.

Географії властивий районний аналіз території. Регіональний аналіз використовується в регіональній економіці, регіональній соціології, регіональній політології та ін. Отже, поняття району – суто географічне, а поняття регіону – систематичне.

У вітчизняній (радянській) районній школі СЕГ категорія району має виключне значення. Уявлення про район сформувалося під впливом декількох факторів. В його основі, безумовно, лежить поняття економічного району, вироблене у межах Держпланівського районування 20-х років ХХ століття (план ГОЕЛРО) та розвинуте надалі М.М. Колосовським. Економічний район – це територіально цілісна частина господарського комплексу країни, яка має спеціалізацію, комплексність, керованість. Утворення економічних районів є результатом процесу територіального поділу праці (як різновиду географічного поділу праці).

Економічний район характеризується безумовною об’єктивністю, приматом енерговиробничого принципу побудови, економічною доцільністю, оптимальним поєднанням спеціалізації і комплексності, опорою в розвитку на концепцію районних ТВК, обов’язковим суміщенням економічних і адміністративних кордонів.

У західній географії поняття району дещо видозмінене. Район розглядається як суб’єктивна категорія, котру людина відчуває, придумує... Тому і акцент при вивченні території робиться не на самих районах, а на відчуттях, на сприйнятті району індивідуумами ("ментальні" райони).

СЕГ оперує різними видами районів. В її межах виділяють районування економічне, соціальне, політичне, культурне та ін. Останнім часом широко вживається поняття "інтегрального соціально-економічного (суспільного) районування". Головні теоретичні і методичні основи економічного районування були закладені у першій половині ХХ століття і залишаються практично незмінними. Але в сучасних умовах формування ринкових відносин вони вимагають певного перегляду. Можливо, саме через ці причини ми досі не маємо загальновизнаного варіанту економіко- і соціально-географічного районування території України.

Галузевий і територіальний принципи управління

Економічне районування країни безпосередньо пов’язане з проблемою оптимального поєднання галузевого і територіального принципів управління народним господарством.

За галузевим (відомчим) принципом групування підприємств кожне з них підпорядковане своєму міністерству (відомству) незалежно від того, у якому з районів воно розміщене. За територіальним принципом усі підприємства окремого району різних галузей і відомств підпорядковані єдиному органу, що керує економікою району в цілому.

Кожний з принципів управління має свої переваги і недоліки. Зокрема. галузевий (відомчий) підхід породжує так звані відомчі бар’єри, тобто помітно ускладнює економічні зв’язки між підприємствами різних галузей. Внаслідок цього виникають певні труднощі в організації взаємодії підприємств різних галузей у конкретному районі або територіальному комплексі. Переважання галузевого принципу веде до придушення місцевої ініціативи та зайвої централізації управління.

В умовах територіального принципу управління створюються передумови для тенденції "місництва" – протиставлення місцевих економічних інтересів загальнодержавним цілям. І, що найголовніше, при територіальному управлінні втрачається єдина в масштабах національної економіки організація галузі, послаблюється її організаційно-економічне та науково-технічне керівництво. Дуже важко в таких умовах додержуватися сучасних світових стандартів і жорстких техніко-економічних нормативів.

Отже, переваги певного принципу управління соціально-економічним розвитком ефективні лише у певних межах. Впроваджувати принципи управління потрібно з врахуванням рівня розвитку продуктивних сил країни та конкретних історичних умов. Проблема оптимального поєднання галузевого і територіального принципів управління лишається актуальною і в наш час.