Смекни!
smekni.com

Право рабовласницької Індії (стр. 1 из 3)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Право рабовласницької Індії»

Київ2010

Вступ

Що ж таке – Схід? Питання це не таке просте, як може здатися на перший погляд. Йдеться не про географічне поняття – швидше про історико-культурне, соціополітичне, цивілізаційне… Йдеться про гігантську вселюдську спільність, хай в чомусь вельми неоднорідну і суперечливу, але все таки майже монолітно-цілісній в своїй глибинній основі, тій самій основі, яка, власне, і породила з часу виникнення античних держав (Стародавньої Греції і Риму) в I тисячолітті до н.е. дихотомію Схід – Захід [1].

Принципові відмінності східного і західного цивілізацій шляхів розвитку полягали в тому, що на Сході, на відміну від Заходу, де приватна власність грала головну роль, приватновласницькі відносини, відносини приватного товарного виробництва, орієнтованого на ринок, не займали значного місця.

Це в свою чергу позначилося на застійному характері східних соціальних структур, на відсутності на Сході умов для розвитку тих політичних і правових інститутів, які були покликані обслуговувати потреби зароджуваного громадянського суспільства: демократичне суспільне самоврядування з правами і обов'язки кожного повноправного громадянина, члена полісу-республіки, правові гарантії його приватних інтересів, прав і свобод.

Схід в давнину був представлений багатьма країнами, рядом найбільших регіональних цивілізацій (індо-буддійської, ассірійсько-вавілонської, конфуціансько-китайської), але вищевказані особливості (відсутність пануючої ролі приватної власності, застійний характер розвитку) були головними визначаючими рисами їх типологічної схожості на відміну від динамічно розвиваючих античних країн, а потім і країн Західної Європи – наступника античної цивілізації [5].

Індуське право – одна з найдавніших систем права. Важливим етапом на шляху його становлення була поява вельми своєрідних пам'ятників права – дхармасутр і дхармашастр з їх записом дхарм – особливих соціальних норм, що включали як релігійні і моральні норми, так і правові обов'язки індуса.

У дхармах знайшли відображення основні етапи розвитку норм соціального регулювання, характерні для розвитку людського суспільства взагалі.

Першим кроком до формального закріплення правових норм стало створення релігійно-правових трактатів – дхармасутр – таких, як Гаутама, Апастамба, Баудхаяна і ін., авторитет яких визнавався спочатку серед обмежених груп населення, і лише згодом вони стали розглядатися як джерело священного закону. На основі старих дхармасутр виникла згодом обширна правова література дхармашастр: Закони Ману, Яджна-валкья, Нарада і ін.

Дхармашастри закріплюють чіткі релігійно-правові межі між брахманами, кшатріямі, вайшиямі і шудрами, засновані на численних релігійно-ритуальних обмеженнях, заборонах, розпорядженнях [5].

Точних хронологічних рамок створення дхармасутр не встановлено. Відомий дослідник права Д. Дерретт датує їх між 800 р. до н.е. і 200 р. н.е. «З сутрами ми вступаємо, – пише С.А. Данге, – в епоху, коли вже з'явилися закони і покарання, сімейний ритуал, власність і інші атрибути суспільства, що перестало бути племінним» [2].

1. Загальна характеристика законів Ману

За своїм значенням і популярністю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їх складання датують ще до 1 сторіччя до н.е.

Повна назва – Manavadharmasastra (sastra – одкровення; dharma – розум, ідея, закон, право, моральність, релігія ін.). Тому часто дана пам'ятка іменується «Одкровення царевича Ману». З такої назви простежується глибинний зв'язок права і релігії, особливо характерний для староіндійського суспільства. Закони Ману – це пам'ятка сакрального права.

Авторами Законів Ману були, найімовірніше, мудреці однієї із староіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодифікації ім'я Ману, одного з міфічних прародителів людини.

Написані Закони Ману у формі двовіршів (шлок), ритмічної прози, що повинно було полегшити їх запам'ятовування. Всього в Законах 2685 статей, об’єднаних в 12 глав [3].

Мова, на якій написані Закони Ману, називається санскритом – це мова стародавніх індусів.

По своєму словарному фонду і граматичній будові санскрит знаходиться в тісній спорідненості зі всіма основними європейськими мовами – грецькою і латинню, німецькими і слов'янськими мовами. Спільність так званих індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість всіх тих народів, нащадками яких є стародавні греки і римляни, германці і слов'яни, кельти і литовці.

Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про політику, мораль, релігійні розпорядження благочестивій людині.

Правова санкція доповнюється часто загрозою несприятливого наслідку поганого вчинку в потойбічному світі. І не тільки для самого правопорушника [5].

2. Правове становище населення за законами Ману

Правові пам'ятники дають яскраву картину станово-кастового поділу стародавнього суспільства Індії, який набув тут найбільш закінченої форми.

Процес соціального розшарування староіндійського суспільства почався в надрах розрізнених племінних общин. В результаті розкладання родоплемінних відносин висувались сильніші і впливовіші роди, які зосереджували в своїх руках суспільні функції управління, військової охорони, жрецькі обов'язки. Це привело до розвитку соціальної і майнової нерівності, рабовласництва, до перетворення племінної верхівки в родову аристократію. Сприяли розвитку соціальної нерівності і війни, в ході яких виникали відносини залежності, підпорядкування між окремими племенами і общинами.

Однак, соціальне розшарування в Стародавній Індії привело не до формування класів (рабовласників і рабів), а до виникнення особливих станових груп – варн [5].

На перший план в законах Ману виступає станово-вартовий поділ суспільства (брахмани, кшатрії, вайшиї, шудри та недоторканні).

Закони Ману, дають опис індійських варн. Перші варни були привілейованими: брахмани – варна, до якої увійшли знатні жрецькі роди, і кшатрії – варна, до якої увійшла військова знати. Цим двом варнам протистояла основна маса вільних общинників, що складала третю варну – вайшиїв. Війни, що почастішали, і посилення майнової і суспільної нерівності привели до появи великої кількості людей, що не були членами общин. Цих людей називали шудрами. Якщо чужаки і приймалися в общину, то рівних з вільними общинниками прав не отримували. Вони не допускалися до вирішення суспільних справ, не брали участь в племінних зборах; вони не проходили обряду посвячення «другого народження», на яке мали право тільки вільні члени общини, що називалися «двічі народженими». Шудри, що складали четверту, нижчу варну, були «одного разу народженими». Нижчу, саму принижену і безправну групу населення складали «недоторканні», що не входили ні в одну варну. До них зараховувалися відсталі племена мисливців, риболовів, включені в життя класового суспільства. «Недоторканні» не були рабами, але закон їх не захищав [6].

З остаточним формуванням рабовласницької держави поліл всіх вільних на чотири варни було оголошено одвічно існуючим порядком і освячено релігією.

Для кожної варни була сформульована своя дхарма, тобто закон способу життя.

За кожною варною строго закріплюється спадковий круг занять. Вивчати священні книги, молитися, одержувати подарунки – привілей брахманів, кшатрієв і вайшиїв, які отримують назву двічі народжених (на відміну від шудр – одного разу народжених). Тяжкість покарання за скоєння тих або інших злочинів визначається в строгій відповідності з приналежністю до тієї або іншої варни [5].

Окрім варн було інше, точніший поділ, що враховував становище людини залежно від батьків, оскільки з часом з'явилося багато дітей від змішаних шлюбів. Наприклад, чоловік – брахман, дружина – вайшія і т.д. Всього таких груп було 24.

Формування найчисленнішої і експлуатованої варни шудр зв’язане з процесами завоювання аборигенних племен, але не меншу роль грав і розвиток соціальної нерівності усередині самого арійського суспільства. Клас шудр поповнювався представниками не тільки корінного населення, але і бідної частини арійської общини, тих її членів, які відпрацьовували борги, знаходилися на служінні, потрапляли в залежність, іноді і в рабську. У Законах Ману (VIII, 415) вказані сім класів рабів (а відповідно і сім джерел рабства): захоплений під прапором (військовий полон), раб за утримання, народжений в будинку, куплений, дарований, успадкований, і раб через покарання.

Також необхідно відмітити, що положення шудри правом не регулювалося, тоді як положення раба цілком чітко визначене. Раб, як і в римському праві – річ, знаряддя. Недоторканним було заборонено селитися в житлах «двічі народжених», проходити через селище арійців вони могли тільки вночі. Зберігати їжу дозволялося тільки в розбитому посуді, одягатися – тільки в лахміття. По своєму юридичному статусу вони були прирівняні до собак [5].

3. Характерні риси права за законами Ману

3.1 Право власності

Стародавня Індія по ряду основних параметрів близька до держав близькосхідної древності. Тут також панували влада-власність і централізована редистрибуція, відсутні по-європейськи вільного ринку і приватної власністі. Іншими словами, в структурному плані Індія цілком належить до традиційного Сходу і не має нічого спільного з античністю, хоча індоарії генетично досить близькі стародавнім грекам (мається на увазі їх індоєвропейська спільність).

Не зважаючи на відмінність цивілізаційного типу, в Древній Індії в період коли були створені Закони Ману стали добре розуміти різницю між власністю і володінням, і охороні приватної власності приділяється значна увага.