Смекни!
smekni.com

Географічні фактори різноманітності прісноводних боліт (стр. 5 из 5)

Рідколісні оліготрофні болота в Україні мають місце лише на болотах, які досягли високої оліготрофності, та дуже обводнених болотах. Вони властиві для випуклих та гірських боліт.

Хвойнорідколісні оліготрофні угруповання з домінуванням хвойних лісоутворюючих порід.

Сосново-рідколісно-сфагнові оліготрофні угруповання поширені на болотах Полісся, які досягли завершальної стадії розвитку і починають деградувати, по окраїнах боліт, особливо дуже залитих водою і тривалий час затоплених талою та дощовою застійною водою. Для них характерний, по-перше, слабо розвинутий, чахлий, дуже пригнічений деревостан. Сосна росте незадовільно і у віці 100–120 років досягає висоти 4–6 м та діаметра стовбурів 6–18 см. Зімкнутість крон 0,1–0,2, бонітет V-Va або не бонітується. В такому випадку його важко назвати деревостаном, оскільки він скоріше нагадує садово-паркове насадження. Деревця сосни віддалені одне від одною на відстань 10–20, інколи 30 м. По-друге, під розрідженим деревостаном добре розвинутий чагарничково-трав'янистий покрив, який тим кращий, чим більша розрідженість дерев. По-третє, домінуючим едифікатором рослинних угруповань є сфагни, а не деревна порода. Залежно від потужності розвитку їх шару розвивається деревний, чагарничковий і трав'яний покриви.

Поверхня болота чітко диференційована на пристовбурні горби і проміжки між ними з відповідними еколого-ценотичними особливостями. На болотах, де відбуваються дегратогенні процеси, зниження між горбами зливаються між собою і утворюють мочари, такі болота стають грядово-мочаровими. До них належать Морочне, Сира Погоня, Бабин Мох, Батино, Небуга, де формуються грядово-мочарові ділянки з відмінною рослинністю по мочарах і грядах.

На грядах або пристовбурних горбах, де не виявлено диференціацію грядово-мочарового типу, ростуть більш ксерофільні, а точніше мезофільні ценобіонти, а по знижених і добре зволожених або затоплених водою – гідрофільні компоненти оліготрофних угруповань. До пристовбурних горбів приурочена сосна та чагарнички.

У результаті тут поєднуються види лісової та болотної екології. Особливо яскравими в цьому аспекті є едифікаторні види мохового покриву Поєднуючись між собою, види різних життєвих форм та екології утворюють різномантні рослинні угруповання гряд.

По обводнених або залитих водою зниженнях виникають власні гідрофільні угруповання, особливо у випадку утворення мочарів.

Відкриті чагарничково-сфагнові оліготрофні болота в Україні трапляються поодиноко на Поліссі по найбільших болотах, щодосягли високої оліготрофності і вступили в деструктивну фазу болотоутворення. Зрідка вони зустрічаються в Карпатах на випуклих високогірних болотах.

Особливістю чагарничково-сфагнових оліготрофних угруповань є наявність чагарничків у чагарничково-трав'янистому ярусі та домінування сфагнових оліготрофних мохів у наземному моховому покриві їх фітоценози болотознавці виявляли на болотних системах Марочно І, Марочно II, Бабий Мох І, Бабий Мох II, Мак, Телячий Мох, Сира Погоня, Батино та інших, але великих площ вони не займають.

Відмінністю ценозів даної формації є домінуючі едифікатори чагарничків, які поселяються на купинах або зруйнованих пристовбурних горбах чи зачаткових грядах грядово-мочарової системи.

Чагарнички, як правило, заселяють мікропідвищення, частково зниження поміж ними по мірі підсихання боліт у літній посушливий період. До чагарничків журавлини домішуються, крім уже названих вище, деякі трав'янисті види.

Спорадично на оліготрофних болотах трапляються невеликі ділянки з домінуванням Ledum paiustre. Чагарник поселяється на підвищених елементах рельєфу, в результаті чого набуває характеру мозаїчності і неоднорідності, як на мінеральних ґрунтах або заболочених болотах. Судячи зі зростання та рясності Ledum paiustre, ці ділянки є дериватами сосново-чагарничкових лісових і рідколісних пригнічених угруповань, про що свідчать залишки пеньків та поодинокі дерева сосни, деревний сосновий торф у стратиграфії торфовищ та їх приповерхневий характер залягання. Крім того, на купинах деградованих пристовбурних підвищень з прихованими стовбурами сосни та їх пеньками поселяються лісові види справжніх мохів.

Характерною ознакою цих угруповань є суцільний моховий покрив.

По окраїнах дуже обводнених боліт ростуть журавлиново-пухівково-сфагнові угруповання, відмінною особливістю яких є співдомінування в чагарничковому ярусі з проективним покриттям 20–50%, у трав'янистому – із загальним покриттям 20–45%.

Висновки

Болотами називаються ділянки земної поверхні, які характеризуються надмірною зволоженістю верхніх горизонтів ґрунтів та гірських порід, розвитком своєрідної болотної рослинності та утворенням торфів. Вони здебільшого виникають на місці озер, в заплавах рік та струмків, приморських низовинах, лісових та лугових сильно зволожених западинах.

Лісові та лугові болота утворюються в межах понижених ділянок посеред лісу або лугу внаслідок постійного перезволоження ґрунту. Причиною утворення таких боліт є вимивання (вилуговування) надлишковою водою речовин, які сприяють нормальному розвитку рослинності та їхнього відмирання. На зміну деревній рослинності в лісі та трав'яній на лугах приходять менш вимогливі до мінеральних солей мохи – зелений та сфагновий. Мохова дернина насичена водою, перекриває доступ кисню до рослин, які розкладаються, що сприяє торфоутворенню і заболочена ділянка таким чином перетворюється на болото.

Залежно від умов утворення та розташування виділяються наступні типи боліт: верхові, низовинні, проміжні та приморські.

Верхові болота утворюються на низьких сідлоподібних вододілах, поверхнях річкових терас і пологих схилах незначних підвищень в рельєфі. Живляться вони атмосферними опадами і характеризуються бідною рослинністю, серед якої переважає сфагновий мох. Останній швидше розвивається в середній частині болота, що надає його поверхні опуклої форми. Мох швидко заростає деревною рослинністю (сосною, модриною), а також вереском, журавлиною, чорницею.

Низовинні болота приурочені до улоговино-подібних форм рельєфу і, здебільшого, утворюються на місці озер. Джерелом їхнього живлення є підземні води та води наземного стоку. Комплекс рослинності в них значно різноманітніший у порівнянні з верховими болотами. Тут ростуть зелений мох, осока, очерет, а з дерев найпоширеніші вільха та береза.

Проміжні болота живляться атмосферними опадами і підземними водами. У рельєфі вони займають проміжне положення між верховими та низинними.

Приморські болота поширені в межах приморських зон з вологим кліматом, де займають значні за розміром території. Головним джерелом їх живлення є атмосферні опади, а також води припливу. Рослинність різноманітна, здебільшого деревна, але з корінням, пристосованим до тривалого перебування під водою. В тропічних областях такі болота заростають манграми – деревами з корінням, яке виходить на поверхню.

Геологічна діяльність боліт зводиться здебільшого до утворення торфів.

Список використаних джерел

1. Алекин О.А., Ляхин Ю.И. Химия океана. – Л.: Гидрометеоиздат, 1984.

2. Богословский Б.Б. Озероведение. – М.: Изд-во МГУ, 1963.

3. Богословский Б.Б., Самохин А.А., Соколов Д.П. Общая гидрология. – Л.: Гидрометеоиздат. – 1984.

4. Важное А.Н. Гидрология рек. – М.: Изд-во МГУ, 1976.

5. Водные ресурсы и водный баланс территории Советского Союза. – Л.: Гидрометеоиздат, 1967.

6. Давыдов Л.К., Дмитриева А.А., Конкина Н.Г. Общая гидрология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1973.

7. Добровольский А.Д., Залогин Б.С. Моря СССР. – М.: Высшая школа, 1982.

8. Загальна гідрологія. / За ред. С.М. Лисогора. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с.

9. Куков Л.А. Общая океанология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1976.

10. Кац Я.Л. Болота Земного шара. – М.: Наука. 1971.

11. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. Использование и охрана. – Киев: Вища школа, 1979.

12. Маккавеев Н.И. Русло реки и эрозия в ее бассейне. – М.: Изд-во АН СССР. – 1955.

13. Маккавеев Н.И., Чалов Р.С. Русловые процессы. – М.: Изд-во МГУ, 1986.

14. Мировой водный баланс и водные ресурсы Земли. – Л.: Гидрометеоиздат, 1974.

15. Михайлов В.П., Добровольский А.Д. Общая гидрология. – М. Высшая школа, 1991.

16. Овчинников А.М. Общая гидрогеология. – М.: Госнаучтехиздат, 1955.

17. Основи загальної гідрології /За ред. С.С. Левківського. – Київ: Вища школа, 1975.

18. Ободовський О.Г. Руслові процеси. – К.: ВЦ «Київський університет», 1998.

19. Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Загальна гідрохімія. – Київ: «Либідь», 1997.

20. Романенко В.Д. Основи гідроекології – К.: Обереги, 2001. – 728 с.

21. Руденко Ф.А., Попов О.Є. Гідрогеологія. – Кию: Вид-во Київського ун-ту, 1959.

22. Справочник по водним ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. – Киев: Урожай, 1987.

23. Чалов Р.С. Географические особенности русловых процессов. – М.: изд-во МГУ. 1979.

24. Чеботарев А.И. Общая гидрология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1975.