Смекни!
smekni.com

Природний рекреаційний потенціал Росії (стр. 2 из 3)

Місто Санкт-Петербурґ (4,7 млн осіб) засноване 27 травня 1703 р. на землях, що належали раніше Великому Новгороду. Петро І, що заснував Петербург, прагнув економічного й культурного співробітництва з більш розвиненими країнами Європи. У 1712 р. Петербург став столицею Російської держави. Будівництво міста здійснювалася за точно продуманим планом. Площа сучасного міста складає 606 км2.

Культура. Багатонаціональність держави сприяла тому, що російська культура завжди збагачувала культури інших народів Росії (Російської імперії, Радянського Союзу) і сама засвоювала їхні культурні традиції, а також досягнення культури Західної Європи, ісламського світу, буддистсько-ламаїстського Далекого Сходу. Ця особливість охоплює й галузі літератури, філософії, музики, образотворчого мистецтва. Гецій Пушкіна, Достоєвського, Толстого, Чехова, пізніше — Блока, Єсеніна, Маяковського вплинув не тільки на російську, але й на всю світову літературу. Імена Глінки й Чайковського, Рахманінова й Скрябіна визначали розвиток світової музичної культури в XIX і XX ст., не втративши свого значення й у наш час.

Історичний центр Санкт-Петербурга являє собою єдиний архітектурний ансамбль — тут розташовано 120 музеїв. Серед них виокремлюється Ермітаж — один із найбільших художніх музеїв світу, що складається більше ніж із 350 залів. У музеї представлені експозиції Відділу античного світу, Західноєвропейського відділу, Відділу Сходу,

«Золота комора» нумізматики; у залах Ермітажу регулярно експонуються художні зібрання з найбільших музеїв світу.

Після розпаду СРСР, незважаючи на економічні й фінансові труднощі, у Росії активно розвивалися всі олімпійські й багато неолімпійських видів спорту, багато в чому зберігаючи минулі традиції. Наприкінці XX ст. найбільшого успіху досягли такі зимові види спорту, як хокей із шайбою й російський хокей із м'ячем, фігурне ковзанярство, лижні перегони, біатлон, сноуборд, фрістайл, а серед літніх — плавання, спортивна й художня гімнастика, важка атлетика, класична й вільна боротьба, східні єдиноборства, бокс, стрілецький спорт, мініфутбол, баскетбол.

Господарство. Із 90-х рр. XX ст. економіка Росії зазнає кризи, пов'язаної зі зміною базової моделі розвитку суспільства. Росія, як й інші постсоціалістичні країни, зараз здійснює перехід до ринкової економіки.

До початку реформування економіка Росії характеризувалася крайньою неврівноваженістю, порушенням основних фінансово-економічних пропорцій. Про це свідчили, зокрема, найвища інфляція, що до кінця 1991 р. перевищила 300 %, гострий дефіцит основних товарів, дефіцит державного бюджету (більше ніж ЗО % ВВП), величезний зовнішній борг. У ході реформ Росія відмовилася від централізованого планування народного господарства й централізованого розподілу виробничих і фінансових ресурсів, контролю над цінами, монополії на підприємницьку діяльність, торгівлю, зовнішньоекономічні зв'язки тощо, тобто взяла курс на лібералізацію. (Лібералізація — скасування численних регулюючих норм, що стримують розвиток ринку.)

За роки реформування економіки Росії промислове виробництво зменшилося більше ніж удвічі. При цьому структура російського експорту практично не змінилася: основна частка (близько 50 %) припадає на групу паливно-сировинних ресурсів, що підтверджує побоювання деяких фахівців із приводу перетворення держави на «сировинний додаток» Європи.

Значну частину російського експорту в колишні радянські республіки складають енергоносії, без яких економіка більшості країн імпортерів просто не зможе функціонувати. Однак низький рівень розвитку їхньої економіки найчастіше означає неплатоспроможність. У результаті країни — члени СНД — виявилися боржниками Російській Федерації.

Слід зазначити, що сучасний стан економіки Росії неможливо зрозуміти, не звернувшись до її недавньої історії. того як у 20-ті рр. XX ст. були втрачені надії на «світову революцію», курс на «будівництво соціалізму в одній країні» став вимагати такої перебудови структури господарства СРСР, яка дозволила б розвиватися практично автономно, звела б до мінімуму залежність від світового ринку. Було поставлене завдання: у найкоротший термін «наздогнати й перегнати» розвинені капіталістичні країни за технічним рівнем промисловості й обсягом продукції, що випускається. Особлива увага при цьому приділялася розвитку машинобудування. А для цього, у свою чергу, необхідно було розвивати металургійну, хімічну й інші галузі важкої промисловості.

Головну роль у господарстві Росії відіграє промислове виробництво, представлене практично всіма галузями добувної та обробної промисловості. Провідними галузями є машинобудування, металургія й хімічна промисловість, які спираються на потужний паливно-енергетичний комплекс.

Провідною паливною галуззю є газова. За видобутком газу Росія посідає перше місце у світі.

Машинобудування також є однією з провідних галузей промисловості Росії. 40 % усього працюючого населення зайнято в цій галузі, крім того, машинобудування дає близько 20% валової продукції країни.

Виробництво обладнання для чорної металургії та гірничодобувної промисловості зосереджене на Уралі, незначна частина — у Сибіру. Найбільшим заводом є «Уралмаш» у Єкатеринбурзі, що випускає обладнання тощо. Більша частина електроенергії в Росії виробляється за допомогою турбін і генераторів, виготовлених на заводах Санкт-Петербурґа. На Іжорському заводі (окраїна Санкт-Петербурга) виробляють устаткування для атомних електростанцій. Тракторобудування розвинене в Челябінську й Волгограді. Найбільший завод із виробництва зернозбиральних комбайнів «Ростсільмаш» розташований у Ростові-на-Дону.

Росія входить у десяток держав із найбільш розвиненим автомобілебудуванням.

Хімічна промисловість Росії також є однією з найбільш розвинених її галузей. Особливо розвинена основна хімія — виробництво мінеральних добрив, соди, сірчаної кислоти й інших продуктів.

Головною особливістю промисловості Росії є наявність потужного військово-промислового комплексу (ВПК). ВПК Росії — це система підприємств, що виробляють бойову техніку, озброєння й боєприпаси. ВПК зосереджував найбільш кваліфіковані кадри, кращу техніку і вправних організаторів виробництва.

Сільське господарство Росії має складну структуру. Рослинництво найбільш розвинене в лісостепових і степових районах. Провідною його галуззю є зернове господарство. Основні культури — жито, пшениця, овес, кукурудза, просо, гречка, рис, зернобобові (горох, квасоля, соя, сочевиця). Із 80 млн га посівної площі вони займають більше ніж половину. Головні зернові райони — Дон, Кубань, Поволжя, Південний Урал, Західний Сибір. Технічні культури займають лише 6 % від усієї посівної площі. Найпоширенішим є соняшник, в основному його вирощують на Північному Кавказі (головним чином у Ростовській області й Краснодарському краї). Цукровий буряк займає 900 тис. га, переважно в степовій зоні.

Особливістю розвитку тваринництва 70—80-х рр. XX ст. є будівництво великих тваринницьких комплексів на «державних кормах», тобто не тих, що вироблені поблизу цих господарств, а взяті з державних запасів. Це привело до збільшення поголів'я худоби. Але зниження поголів'я, що відбувається в останнє десятиліття, приводить тваринництво у відповідність до його російської кормової бази. Усе більша частка худоби зосереджується в приватних господарствах населення.

Необхідність подолати колосальні відстані здавна вимагала будівництва доріг. Вони забезпечують зв'язки між різними частинами країни.

Росію часто називають країною далеких доріг. Провідне місце в її транспортній системі посідає залізничний транспорт. Цей вид транспорту фактично почав розвиватися з побудови дороги Санкт-Петербург — Москва в 1851 р.

Автомобільний транспорт Росії За багатьма показниками відстає від рівня промислово розвинених країн. Для його подальшого розвитку треба розв'язати безліч таких проблем, як покращення якості більшості автомагістралей, побудова нових автомобільних доріг, поповнення парку автомобілів й автобусів, більша частина яких застаріла.

У Роси, що має розгалужену мережу внутрішніх водних шляхів великою є роль річкового транспорту. Найбільше значення він має там, де відсутні інші види транспорту,- особливо на Далекій Півночі. Більше ніж 2/3 від усього вантажообігу річкових перевезень припадає на Волго-Камський басейн. Морський транспорт Росії обслуговує в основному зовнішню торгівлю. Найбільшими портами на Чорному морі є Новоросійськ і Туапсе (експорт нафти, імпорт зерна), на Балтійському - Санкт-Петербург (експорт лісу), на Баренцовому - Мурманськ (експорт апатитів, кольорових металів), на Далекому Сході - Владивосток і Находка (різноманітні вантажі). Після розпаду СРСР Росія втратила основні порти на півдні й півночі. Розробляються проекти будівництва нових портів поблизу Санкт-Петербурга й на чорноморському узбережжі Кавказу.

У зв'язку з інтенсивним розвитком нафто- й газовидобутку в Росії в останні десятиліття зросла роль трубопровідного транспорту. За своєю продуктивністю цей вид транспорту перевершує залізничний Частка його вантажообігу складає 57 % і є найбільшою в загальному обміні вантажами.

Авіаційний транспорт охоплює майже всі райони країни.

В умовах розвитку ринкових відносин у Росії відбуваються істотні зміни у сфері послуг. Спостерігається значне зростання обсягів послуг, властивих виключно ринковій економіці: банківських, фінансових, страхових, рієлторських, юридичних, готельних.

У зв'язку з інтеграцією економіки країни до світового економічного простору відбувається розвиток імпорту й експорту послуг, поява принципово нових їхніх видів, зокрема інформаційних.

Перспективною галуззю сфери послуг Росії є індустрія туризму. Пріоритетними напрямками в'їзного туризму є: пізнавальні, екологічні, сафарі-тури (рибальство, полювання), морські круїзи на Далекому Сході.