Природа.Більшу частину території країни займає велике Іранське нагір'я із середньою висотою 1200 м. Воно являє собою поєднання високих рівнин, гірських пасом і міжгірських улоговин. Нагір'я оточене, кільцем важкодоступних гірських пасом. Уздовж західного кордону простягаються гори Загрос, на сході – сильно розділені Східно-Транські гори, на півночі – хребет Ельбурс із найвищою точкою країни – вулканом Демавенд (5604 м), на південному сході – гори Мекран. Уздовж узбережжя Каспійського моря, Перської та Оманської заток простягнулися вузькі смуги берегових низовин.
Клімат більшої частини Ірану субтропічний, континентальний. На узбережжі Перської та Оманської заток – тропічний. Характерні риси клімату – брак опадів на більшій частині території та значні коливання температур. Іранське літо спекотливе із середніми місячними температурами від +25 до +32 °С. Особливість іранського літа – сильні північно-західні вітри, що іноді досягають ураганної сили. Середня температура січня від +2 °С на півночі до +15 °С на півдні, узимку часті зміни потеплінь і похолодань. У січні 2005 р. в місті Шехре-Корд був установлений рекорд мінімальних температур (-32 °С). Іранці називають Шехре-Корд «Дахом Ірану», оскільки це місто розташоване в піднесеній частині Іранського нагір'я.
Опадів на більшій частині Ірану випадає мало – до 500 мм, тільки на північних схилах Ельбурса й на Південно-Каспійській низовині – до 2000 мм на рік. Саме тому й річок тут небагато, частина з них несе воду тільки в короткий сезон дощів – узимку або навесні: У центрі країни розташовані пустелі Дештекевир (Велика Солона пустеля) і Дештелут. Більшість озер мілководні, найбільше з них – Урмія (Резайє).
Вода в Ірані являє собою величезну цінність. У багатьох районах використовуються не тільки річкові або ґрунтові води, але й. дощові, які збирають і зберігають у ямах і підземних ємностях. Існують і традиційні іранські системи «кяризів» – підземних галерей, які збирають ґрунтові води, що залягають неглибоко, біля підніжжя гір.
Землі Ірану багаті на нафту й газ. Країна є другим після Росії власником найбільших запасів природного газу, обсяг яких оцінюється в 24 трлн. м , що складає приблизно шосту частину загальносвітових запасів. Газові родовища Ірану дуже багаті на конденсат. Крім того, в іранському газі високий вміст етану, який легко перетворюється на етилен – один з основних продуктів хімічної промисловості. За запасами нафти – 50 млрд. тонн – Іран посідає четверте місце у світі.
Більша їхня частина розташована на південному заході країни, у провінції Хузестан і в районі Перської затоки. В Ірані також є родовища вугілля, залізної руди, хрому, міді, цинку, свинцю й сірки.
Історичний розвиток. Гран – країна давньої цивілізації, до 1935 р. відома як Персія. До початку IX ст. до н.е. на північному заході Іранського нагір'я склався Мідійський племінний союз (Мідія), а потім мідяни підкорили перські племена. У 553 р. до н.е. проти них повстав цар персів Кір зі знатного роду Ахеменідів. Він не тільки переміг мідян, але й завоював Лідію, Вавилон, Месопотамію та грецькі міста Малої Азії. Саме із цього періоду заведено починати історію іранської державності. Приблизно в цей час були створені священні книги зороастризму – релігії, що дістала назву за ім'ям давньоперського пророка Зороастра (Заратустри).
Завоювання Персії Олександром Македонським знаменує початок епохи еллінізму на цій території. Персія опинилася під владою грецької династії Селевкідів. У цей період давньоіранська культура збереглася тільки на півдні, у провінції Парса – центрі держави Ахеменідів. Після греків країна ввійшла до складу Парфянського царства.
Після розгрому останнього парфянського царя почалася епоха І правління династії Сасанідів. Кордони держави доходили на заході до Римської імперії, а на сході – до Китаю.
Сасаніди вели постійні війни спочатку з Римом, а потім і з Візантією, що стало однією з причин наступного занепаду держави. У VII ст. 1 країна була захоплена арабами.
У IX ст. Іран опинився під владою сельджуків. У цей час розширюється торгівля, зростає роль товарно-грошових відносин, розвиваються міста, де з'являються об'єднання (цехи) ремісників і купців. Розквіт країни закінчився через її захоплення монголами, що панували тут до середини XIV ст. їх заступив могутній і жорстокий Тамерлан (Тимур), що розорив перські міста й села. Тільки з приходом до влади азербайджанської династії Сефевідів Персія знову здобуває незалежність. Найбільшої могутності вона досягає під час правління шаха Аббаса І.
Із кінця XVIII ст. і до 1925 р. в країні правила династія Каджарів. Однак їхня влада була слабкою, а Іран залишався відсталою аграрною країною. Відбувалася переорієнтація спеціалізації землеробства з урахуванням потреб світовою ринку – значні площі почали відводитися під бавовну, рис і опійний мак. При цьому зменшувалися посіви найважливіших продовольчих культур, що призводило до зростання цін на продовольство, а іноді й до голоду.
У 1925 р. релігійне керівництво й меджліс скинули Каджарську династію й проголосили першим шахом нової династії Пехлеві. До початку 60-х рр. XX ст. в Ірані загострилося економічне й внутрішньополітичне положення. У цих умовах шахський уряд узявся за здійснення реформ, намагаючись модернізувати країну на західний зразок. Прикладом для нього, мабуть, були реформи Ататюрка. Однак в Ірані цей план не приніс очікуваних результатів. Прозахідна орієнтація шахського режиму й політика перетворень викликали наростаючий опір релігійних кіл. Наприкінці 70-х рр. XX ст. в країні відбулися події, що дістали назву Ісламської Революції. Саме вона поклала край тритисячолітньому монархічному ладу. У новій державі поєдналися елементи республіканського правління й теократичні риси, що випливали з ісламських законів. Сьогодні Іран є парламентською республікою, у якій влада фактично залишається в руках духовенства, що складає більшість у парламенті.
Населення. Завдяки високій народжуваності населення щорічно збільшується майже на 700 тис. жителів. Населення Ірану багатонаціональне й різномовне: перси складають більше ніж половину населення, ще чверть – азербайджанці (тут їх значно більше, ніж в Азербайджані), гілянці й мазендаранці – 8 %, курди – 7 %, араби – 3 %, туркмени – 2 %. Азербайджанці проживають в Іранському, Азербайджані, араби – на південному заході країни, а туркмени населяють узбережжя Каспійського моря. На заході, у горах Заґроса, проживають скотарські племена курдів.
В Ірані переважають прихильники шиїтської секти імамітів. Вона поєднує ісламську меншість, одна з характерних рис якої – віра в те, що дванадцятий імам, або спадкоємець пророка, що зник більше ніж тисячу років тому, обов'язково повернеться й принесе із собою епоху благоденства. У більшості ж мусульманських країн явно переважають суніти, в Ірані їх приблизно 9 %. Тут також є християни, юдеї, зороастрійці.
Міські жителі складають 66,7 % населення. Найбільші міста: Тегеран (7,3 млн. осіб), тут проживає кожний десятий житель країни, Мешхед (2,2 млн. осіб), Тсфахан (1,35 млн. осіб), Тебриз (1,2 млн. осіб).
Тегеран – столиця Ірану – розташований у південних передгір'ях Ельбурса на висоті 1100-1300 м. Улітку тут спекотливо й сухо, а взимку холодно. Максимальна температура досягає +42 °С, мінімальна -16 °С. Як місто Тегеран уперше згадується з XII ст. В епоху правління Пехлеві воно помітно зросло і змінилося: старі споруди були знесені, а на їхньому місці побудовані нові сучасні будинки. Особливий колорит місту надають криті базари з крамницями й майстернями, бані мечетей, що блискають кахлями, склеписті будівлі караван-сараїв. Тегеран – найбільший індустріальний центр країни. Тут виробляється більше ніж третина промислової продукції Ірану.
На північному сході країни розташований Мешхед. У центральній частині міста розміщені торговельні центри й базари, де продаються різні види продукції місцевих ремісників. Мешхед – це найбільший центр паломництва. Поблизу Мешхеда розташована могила перського й таджицького поета Фірдоусі.
Ісфахан розташований у центральній частині Ірану на висоті 1575 м і є центром однойменної провінції. Історія міста Ісфахана невіддільна від історії Ірану. У ХУІ-ХУШ ст. воно було столицею Ірану. Зараз це великий центр текстильної, хімічної промисловості й чорної металургії, а також старовинний центр художніх ремесел і мініатюри.
Культура. Багато культурних пам'яток Ірану належать до епохи Ахеменідів. Це був один із періодів найвищої могутності країни. Найбільшою пам'яткою цієї епохи вважаються руїни їхньої столиці Персе-поля, спаленого Александром Македонським. І досі вражає цей грандіозний архітектурно-скульптурний комплекс, що включає палаци Дарія й Ксеркса з кам'яними барельєфами, парадний і тронний зали,, будинок гарему, Всесвітні ворота.
Сучасна національна культура перебуває під впливом ісламу й спрямована на усунення елементів західної культури, що проникли в життя населення. Тут суворо заборонене вживання алкогольних напоїв, а одяг як у чоловіків, так і в жінок передбачає скромність. Але особливо високі вимоги до жінок: їм заборонено з'являтися на людях без хеджаба. Молода дружина посідає нижню сходинку в сімейній ієрархії, але після народження сина її статус підвищується.
Господарство. Основа економіки Ірану – добувна й нафтопереробна промисловість. В Ірані працює низка великих нафтопереробних заводів, зокрема Абаданський (після реконструкції стане найбільшим у світі), Тегеранський, Ісфаханський. Уведені до ладу нові підприємства галузі в Ераці, Бендер-Аббасі й Бендер-Тахері.
Обсяг видобутку газу, включаючи побіжний, складає більше ніж 10 млрд. м3 на рік. На відміну від нафти, практично весь природний газ, що добувається в Ірані, іде на внутрішнє споживання – вироблення електроенергії, тепла й побутові потреби, а також для закачування в нафтові шари. Найбільшим родовищем природного газу в Ірані є Південний Парс. Запаси газу на цьому родовищі складають половину всіх газових резервів країни.