Розвиток господарства в Україні у 20-му столітті набував соціалістичного індустріального характеру. У 20-30-х роках був взятий курс на створення і розвиток великих підприємств. На сьогоднішній день більшість промислово-виробничого персоналу зосереджено на заводах і фабриках з кількістю працюючих більше тисячі чоловік. Склався висококонцентрований тип промислового виробництва, який визначив збільшення комплексів господартва і міст.
Ще один фактор, характерний для нашої країни – нестача хороших доріг і надійного транспортного сполучення між населеними пунктами. Жителі сіл, можливо, і не прагнули б переїхати в місто, якщо б шлях у півтори - дві години вони могли б подолати в комфортабельних умовах. Це ж стосується і умов проживання й обслуговування. Така ситуація в цілому сприяє міграції із села в місто.
2. СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ
2.1 Міське розселення: загальні тенденції в світі
Під розселенням населення розуміють розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень з їх взаємовідносинами. Розселення населення відбиває як процес розподілу і перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.Два основних типи поселень — міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення.
Міське розселення – форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов’язаний з розміщенням промислових підприємств, об’єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. А взагалі, місто – це населений пункт, який віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівнянно з сільським поселенням) чисельність населення, зайнятого головним чином у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, як правило, досить стійкою. Населення міст у 1992 році складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис. у тому числі більше 200 з них мають понад мільйон чоловік. Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називаєтьсяурбанізацією.У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення далі майже не підвищується.
Виникнення й розвиток систем розселення — це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції. Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'язки між її елементами (поселеннями), що втілюється в інтенсивні міжселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.
За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію. Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'язкам між об'єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюєтьсяміська агломерація – форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, яке виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст – конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; відрізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових навчальних закладів, а також високою чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів. В агломераціях, розміщених у розвинутих країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть стала зменшуватись (Лондон, Париж, Токіо, Нью-Йорк). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.
Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК. Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні. Найбільшою формою розселення ємегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єктами тощо.
Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина 20-го ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на "міста-спальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розвантажується" від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки із іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назвусубурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.
2.2 Величина міста – головна його проблема
У 20-му столітті планета людей стала планетою великих міст. Зростання міського населення, і осоливо великих міст, в багато разів перевищує загальне зростання населення земної кулі, яке в свою чергу характеризується “демографічним вибухом”. Ефект концентрації в одному місці великої кількості людей, які разом створюють величезний економічний, науковий та інтелектуальний потенціал великих міст, значний і тому стимулює їх розвиток. Такі міста володіють ресурсами росту продуктивних сил, які швидко можна ввести в дію. Тут найбільш сприятливі умови для кооперації промисловості, розвитку вищої освіти і науки, для здійснення адміністративних, організаційних і розподільних функцій. Великі міста приваблюють людей широким набором послуг, високим рівнем культурного життя.
Крім того, розрізняють світові міста – ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли із зручним географічним положенням, великі морські порти. Головні ознаки світових міст, крім їх великої людності, - спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв’язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, юридичних фірм, рекламних агентств. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур.
Проте, все це супроводжується значними недоліками, основними з яких є надзвичайне ускладнення транспортних проблем, забруднення навколишнього середовища, віддалення населення від природи, усі психо- і фізіологічні наслідки якого ще недосконало вивчені. Транспортні та екологічні проблеми пов’язані перш за все з тими соціальними, економічними, технічними і технологічними засобами, якими володіє суспільство для їх подолання.
Територіальні розміри міст продовжують безперервно зростати. За деякими оцінками, територія населених місць збільшується в чотири рази швидше, ніж росте чисельність їх населення. Розширення міських територій відбувається за рахунок збільшення площі квартир, розростання промислових підприємств, транспортних систем. Збільшується територія односімейних забудов навколо міст, займаючи сільськогосподарські території і зони природного ландшафту, утворюючи широкі простори “міст-полів”. Опитування показують, що міській квартирі як типу житла надають перевагу 20-25% респондентів, а будинку з наділом – 70-75%.
З врахуванням цих особливостей важливо провести функціональне зонування території як всередині міста, так і поза ним в зоні його впливу. Всередині необхідно виявити “каркас” міста – територію найбільш інтенсивного освоєння і зосередження найбільш важливих функцій, які пов’язані переважно з центром міста і головними тпранспортними магістралями. Промислові зони повинні дещо відділятись від житлових, проте якщо виробництво не пов’язане із забрудненням навколишнього середовища, то підприємства можуть розташовуватись серед житлових районів, що забезпечує економію часу на переміщення працюючих.
Селітебні зони перш за все повинні спрямовуватись на людину, її зручності. Замість кварталів доцільніше будувати мікрорайони, в міру можливостей розширювати забудову односімейних будинків. Нормативні затрати часу на пересування від місць проживання до місць роботи в один кінець для 90% населення не повинні перевищувати 40 хв. у найбільших і великих містах, 30 хв. – в інших містах. Важливе значення мають зелені насадження, площа яких повинна бути не меншою 21 кв. м на 1 жителя.