Смекни!
smekni.com

Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку (стр. 3 из 5)

Коефіцієнт варіації дає змогу визначити рівень ризику, якщо показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою. Розрахунок коефіцієнта варіації CV здійснюється за формулою

(3)

Під час порівняння рівнів ризиків за окремими цінними паперами перевагу треба надавати тому з них, за яким значення коефіцієнта варіації найнижче (що свідчить про найкраще співвідношення ризику і дохідності).

Бета-коефіцієнт (β - коефіцієнт) використовується для аналізу ризикованості вкладень в окремі цінні папери порівняно з систематичним ризиком усього ринку цінних паперів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

,(4)

де соr - кореляція між доходом від окремого виду цінного папера і середнім рівнем дохідності цінних паперів у цілому;

σц - середньоквадратичне відхилення дохідності за окремим видом цінного папера;

σф — середньоквадратичне відхилення дохідності за ринком цінних паперів у цілому.

Рівень ризику окремих цінних паперів визначається на основі значень β -коефіцієнта, наведених у таблиці 1.


Таблиця 1

Залежність рівня ризику цінного папера від β-коефіцієнта

Значення β - коефіцієнта Рівень ризику цінного папера
β =1 Середній
β >1 Високий
β <1 Низький

Як бачимо з таблиці 1, разом із зростанням значення β- коефіцієнта зростає і рівень систематичного ризику інвестицій.

Експертний метод оцінки ризиків здійснюється в тому випадку, коли в інвестора відсутні необхідні інформативні або статистичні дані для розрахунків названих вище показників. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів і відповідній математичній обробці результатів цього опитування.

Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнем ризику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рівень його ризику.

Результатом третього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рівнем інвестиційного прибутку.

4-й етап - сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням прибутковості й ризику.

Сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням рівня прибутковості й ризику дає змогу оцінити ефективність усієї роботи з його формування.

Рівень прибутковості портфеля розраховується за формулою

,(5)

де РДП — рівень дохідності інвестиційного портфеля; РДi — рівень прибутковості окремих цінних паперів у портфелі; Пi — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості портфеля, од.

Рівень ризику портфеля розраховується за формулою

(6)

де РРП - рівень ризику інвестиційного портфеля; РСРi - рівень систематичного ризику окремих цінних паперів, що вимірюється за допомогою β - коефіцієнта ; Пі - питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, од; РНРП - рівень несистематичного ризику портфеля.

Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.

В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля.

5-й етап - остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів за встановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.

Портфель цінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.

3. Оперативне управління портфелем цінних паперів банку

Процес формування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесу оперативного управління портфелем.

Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику та ліквідності.

Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину цінних паперів і купуючи нові папери.

При оперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання:

- чи є необхідність внесення змін у структуру портфеля у зв'язку зі змінами стану емітента, інвестора або загального економічного клімату;

- чи є портфель достатньо диверсифікованим;

-чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші цінні папери були обрані в минулому.

Процес оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1.Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами.

Такий моніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.

У процесі моніторингу основна увага повинна приділятися виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперів банку.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових цінних паперів, належать:

· зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента;

· зниження темпів зростання вартості чистих активів емітента або зменшення їх суми;

· кон'юнктурний спад у галузі, де працює емітент;

· загальний спад кон'юнктури ринку цінних паперів;

· суттєве перевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбання інвестором;

· спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів;

· підвищення рівня оподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових цінних паперів, належать:

· зростання середньої ставки банківського процента;

· зростання темпів інфляції порівняно з попереднім періодом;

· зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента;

· непередбачуване зниження розміру фонду погашення емітента за даним цінним папером;

· підвищення рівня оподаткування доходу за борговими цінними паперами.

Результати моніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змогу підвищити обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управління портфелем цінних паперів банку.

2. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля цінних паперів.

У результаті такої оцінки, яка повинна мати регулярний характер, виявляються:

· тенденції рівня дохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому;

· відповідність рівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрам формування портфеля (типу портфеля);

· відповідність встановлених параметрів шкалі «дохідність- ризик», «дохідність - ліквідність».

Результати оцінки слугують основою прийняття управлінських рішень про необхідність і напрямки реструктуризації портфеля цінних паперів.

3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів банку.

Теорія оперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління - активний і пасивний.

Вони відрізняються як завданнями, так і методами оперативного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає:

· формування пасивного портфеля;

· купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього ринку;

· відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель;

· більш довгострокові інвестиції;

· високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;

· розосереджений портфельний ризик;

· мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплати комісійних брокерам.

Передусім пасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів, що базується переважно на методах технічного аналізу.