Висновки
Рабовласницьке суспільство досягло найбільш високого рівня розвитку саме у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним. В цих країнах у надзвичайно великих темпах розвивалась і застосовувалась рабська праця і рабство набуло форм класичного, всеохоплюючого явища, особливо у виробничий сфері. Рабство в античних державах стало основою всієї системи виробництва і виробничих відносин. Саме це і пояснює поділ античного суспільства на вільних та невільних.
Суспільство у Стародавній Греції поділялося на три основні групи. До першої групи належали громадяни міст-полісів – найбільш правоздатне населення. Вони складали менш ніж третину від усього населення, але враховуючи свій прівелейований стан, фактично панували над іншим населенням. Прошарок між ними та рабами складали метеки – особи, що хоч і постійно проживали на території Греції, але не вважалися громадянами. Їхній обсяг прав був значно вужчий, а отримати громадянство метеку було вкрай складно. Ще гірше становище було у іноземців, які ще не були натуралізовані у Греції, тому їхній обсяг прав був ще меншим за метеків. Цілковито безправною групою були раби, які не розглядалися як суб’єкти правовідносин, а лише як речі цивільного обігу. Держава прикладала усіх зусиль, щоб раби залишалися у своєму безправному становищі. Єдиним шансом для раба отримати волю було набуття статусу вільновідпущеника, який давався або паном, або державою за визначні заслуги. Існували й інші категорії залежних робітників, які хоч і формально вважалися вільними, перебували в фактичній залежності від інших осіб. До них належали землероби, подібні до спартанських ілотів. Вони вважалися не менш важливою виробничою силою, ніж раби, а тому держава аналогічним чином прагнула не допустити надання ним повного обсягу правоздатності.
На аналогічних засадах було побудовано суспільство у Стародавньому Римі. Авторитет та розвиненість права у Римі лише посилила цю соціальну нерівність, надійно закріпивши її у законодавстві. Громадяни Риму користувалися повним обсягом правоздатності, як і громадяни Стародавньої Греції. Проте інше населення було поділено на більшу кількість класів. Так, особи, що вважалися вільними, проте не мали громадянства, представляли дві групи населення – латинів та перегринів. Якщо перші були жителями регіону Лаціум, який знаходився у безпосередній наближеності до Риму, то перегрини представляли усі народи, підкорені Римом. Згодом обом категоріям було надано громадянських прав, але до цього кожен з них мав не лише звужений правовий статус, а й власну систему права, що значно ускладнювала процес захисту своїх прав. Раби у Стародавньому Римі аналогічно вважалися лише річчю. Проте, на відміну від Греції, правовий статус рабів з плином часу покращувався. Так, раб міг мати у власності певне майно, здобуте з дозволу пана (пекулій). Раби також отримували більшій, ніж у Греції обсяг прав у випадках, коли ставали вільновідпущеними. Аналогічно спартанським ілотам, в Римі існувала особлива залежна категорія населення – колони. Незважаючи на офіційну волю, законодавчо вони були закріплені за своїми ділянками, що робило неможливим зміну місця проживання та правового статусу на більш вигідний. Подібна форма поневолення вільних людей стала основою для подальшого виникнення феодалізму.
Таким чином, ми бачимо, що суспільні лади Стародавньої Греції та Риму є дуже подібними. Зумовлена така схожість, перш за все, особливим характером рабовласницького устрою держави, за я кого не могло бути іншого розподілу. І незважаючи на регулярні реформи, рабство в античному світі збереглося до останніх днів його існування, аж доти, доки Рим остаточно не пав під натиском варварів, а суспільство не перейшло у нову епоху – епоху Середньовіччя та феодального господарювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Законы ХІІ таблиц: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Законы ХІІ таблиц. – Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/7.htm
2. Дигесты Юстиниана: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Corpus juris civilis. – Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/8.htm
3. Борисович М.М. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - М.: Юриспруденция, 2007.-352 с.
4. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - Х.: Одиссей, 2007. - Ч. 1.-2007.-872 с.
5. История государства и права зарубежных стран: Учебник: В 2 т./ Отв. ред. Н.А. Крашенниникова, О.А. Жидков.-3-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2005.- Т.1: Древний мир и Средние века.-2005.-720 c.
6. История государства и права зарубежных стран: Ученик/ Под ред. Н.В. Михайловой.-М.: ЮНИТИ,2008.-559 с.
7. Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов.- М.: НОРМА, 2002. - 464 с.
8. Макарчик В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посiбник.-К.: Атiка,2007.-624 с.
9. Немировский А.А. История раннего Рима и Италии – СПб: Слово, 1999. -451 с.
10. Подопригора A.A. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов, — 2-е изд., перераб. — К.: Вентури, 1995. — 288 с.
11. Прудников М. Н. История государства и права зарубежных стран. – М.: ЮНИТИ, 2008. – 543 с.
12. Рубаник В. Є.Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник.-Х.: Консум,2003.-528 с.
13. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. – Х.: Право, 1999. – 416 с.
14. Установ В.Е.История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.-М.: Элит,2007.-264 с.
15. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.-К.: Каравелла, 2003. - 480 с.
16. Штаерман Е. История крестьянства в древнем Риме – М: Наука, 1996. -351 с.
17. Яковлев В.Н. Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб.пособие, 2-е изд., перераб и доп. – Ижевск: УдГУ, 2004. -502 с.