Закон містить 15 розділів і 113 статей, у яких уперше комплексно врегульовано всі питання, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, — від визначення суб'єктів (учасників) цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою.
Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими (а іноді підзаконними) актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов'язкових платежів до Пенсійного фонду — Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні.
Важливим у Законі «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання. Згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.[2]
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:
— види пенсійного забезпечення;
— умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;
— пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;
— джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;
— умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;
— організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.
Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни до майже 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Слід звернути увагу, що пенсійне законодавство складається не тільки із Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а й з інших законодавчих актів, які встановлюють умови пенсійного забезпечення, відмінні від умов пенсійного страхування.
Основні положення Закону базуються, крім конституційних підвалин, також на засадах рамкового Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що визначає принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України, включаючи державне пенсійне страхування. Отже, соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості та у випадку втрати годувальника. Його правомірно можна розглядати і як широкомасштабну державну соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому разі, якщо вона буде всеосяжною з точки зору як охоплення нею населення, так і покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, згідно з яким усе населення було б захищене від усієї сукупності ризиків і факторів нестабільності. Тобто всеосяжність та універсальність системи соціального страхування є одним із способів символічного стирання класових відмінностей у соціальній сфері. Пенсійне забезпечення є частиною загальнообов'язкової системи соціального, тобто державного, страхування.[3]
До законодавчої бази пенсійного забезпечення віднесено:
1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ
2. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ
3. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП
4. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ
5. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП
6. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 11993 р. № 3723-ХІІ
7. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №Д789-ХП
8. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ
9. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ
10. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ
11. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ
12. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР
13. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН
14. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-XII
15. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ
16. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ
17. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР
18. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР
19. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР
20. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ
21. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ
21. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш
23. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР
24. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП
25. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ
26. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. №2728-111
27. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ
28. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ
Отже, на сучасному етапі пенсійне забезпечення громадян України регулюється 28 законодавчими актами. Перелічені вище закони так або інакше регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення щодо окремих категорій громадян. Останні два з них прийнято у 2004 р. Закон «Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» стосується осіб, які могли б претендувати, як це було до 1 січня 2004., на призначення соціальної пенсії. Оскільки зазначена пенсія вилучена із системи пенсійного страхування, то тепер замість соціальної пенсії призначається державна соціальна допомога.
Вищезазначені законодавчі акти можна наступним чином охарактеризувати:
1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Цей Закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, він гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду, державного та місцевих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Цей Закон наразі є чинним в частині, що не врегульована Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. та не суперечить йому.
2. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. (із змінами) — визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного забезпечення.
3. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами) — визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають.