у випадку використання діода 2Д3Б - Кш=5КТо при Rа= 50 Ом і 7,5 КТо при Rа= 75 Ом;
у випадку використання діода 2Д2С - Кш=40КТо при Rа= 50 Ом і 60 КТо при Rа= 45 Ом.
Принципіальна схема генератора шуму зображена на рис. 3 і 4. Це складається з блока живлення (рис. 3) і виносної головки (рис.). В блоці живлення міститься випрямляч (VD1) і стабілізатор (VD6) точної напруги, а також випрямляч напруги накалу катода (VD2-6) і схема регулювання струму накалу на транзисторах VT1 s VT2. виведена на передню панель блока, На ній також розташований і міліамперметр, вимірюючий анодний струм нульового діода.
Пристрій має дві змінні генераторні головки з діодами двох типів. Вони зібрані по одній схемі. Анодною нагрузкою і еквівалентом антени служить резистор R1. Він може бути типу МЛТ-35 на 51 або 75 Ом. Конденсатор С3 служить для розділення шумів і постійної напруги, виділяє мого на R1. Резистор R2 – проволочений, опром 2,2 Ом. Він використовується в головці з діодом 2Д3Б і служить для створення однакової напруги для схеми регулювання току накалу катода діоду.
Враховуючи, що коефіцієнт шуму зв’язаний з анодним струмом, накалу міліамперметра для зручності краще переписати в одиницях . Це складно зробити відповідним вибором резистора R3 в тоці живлення в залежності від струму повного відхилення стрілки опору рамки пристрою РА1. В даній конструкції примінений амперметр типу М4203 на струм 4 мА. Для більшості випадків достатньо обмежитись максимальною величиною вимірює мого коефіцієнта шуму. Наприклад, при Кш=15КТо максимальний струм через діод рівний 15 мА, якщо Rа= 50 Ом, і 10 мА для Rа= 75 Ом. Виходячи із цього і вибирають опір шунтуючого резистора R3. Звичайно, що має зміст використовувати міліамперметр зі шкалою
15 або 10 мА. В першому випадку шкала пристрою буде прямо відповідати одиницям КТо, а в другому покази прийдеться помножувати на 1,5.
Підключення генераторної головки до блока живлення виконують при допомозі з’єднювача ОПЦ-ВГ-5/16-В. Роз’єм ХS1 аааааа головці – типу СР-50-73Ф. Конденсатори С1 і С2 – типу П-2, а С3 – КДУ. Монтаж в середині головок ведуть прицільно приурочуючи виводи деталей.
Вимірювання коефіцієнту шуму приймача виконують з виключеної автоматичної регуліровки підсилення. До виходу приймача, як і випадку з генератором шуму на стабілітроні, виключають індикатор виходу – вольметр змінної напруги або лограф. Якщо використовується лінійний детектор в приймачі ким SSB або CW), то покази індикатора, реєструю чого приріст від генератора в порівнянні з власним шумом приймача повинні збільшуватися в 0,41 рази. Якщо ж детектор квадратичний.
Організація робочого місця. Опис інструментів електромонтажника.
При виготовленні радіоелектронної апаратури конструктор виконує роботи по електрорадіомонтажу, по налагодженні вмонтованих конструкцій. Головне місце серед цих робіт займають монтажні і намоточні – монтаж з’єднувальних проводів і кабелів; монтаж на плати провідників, кабелів, радіодеталей (резисторів, конденсаторів, транзисторів, діодів) і інтегральних мікросхем; монтаж цих елементів; установка монтажних (печатних) плат; встановлення магнітних антен, котушок індуктивності і неформаторів. При виготовленні монтажних плат, шкал, шассі, штирів і яшиків приходиться мати справу з обробкою металів, пластмас і деревини, в тому числі листових матеріалів і фасонних лей, відробкою деталей і вузлів, збірку їх в закінчену інструкцію. Для виконання всіх цих робіт з високою якістю похідні знання, набі інструментів, наявність матеріалів і способлень, правильно організоване робоче місце.
Інструменти робочого місця конструктора залежить від багатьох опорів: складності роботи і її характеру, часу виконання. При із великого числа варіантів організації робочого місця можна виконати наступні п’ять: найпростіше зємне робоче місце на столі, зємне місце біля підвіконника, складний верстак заводського виготовлення, саморобний верстат або стіл і, на кінець, окрема під майстерську. При цьому треба враховувати, що висота шиці і сидіня крісла повинні відповідати ростові людини. Особливо, коли під час роботи приходиться горбитись або тягнутись.
При організації робочого місця обов’язково треба враховувати потреби техніки безпеки, кожен інструмент має стояти на своєму місці. Якщо він стоїть не полиці, потрібно краскою або фломастером нанести його контур, а якщо в ящику – зробити суцільне гніздо. При організації робочого місця потрібно обов’язкового приймати до уваги зріст, смаки і характер людей, вживаючи разом із радіолюбителем, з тим, щоб його робота не була іншим.
Основний інструмент для виконання електромонтажних робіт – ричний паяльник. Радіолюбителі використовують за звичай ричні паяльники з перервним і імпульсним нагрівачами. Щоб одержати високоякісні електромонтажні зєднання, потрібно виконувати основні правила пайки.
Розмір і форма жала паяльника і температура його нагріву повинна відповідати розмірам і конфігурації спаювальних деталей і фактурі плавлення прирою. Поскільки в практиці зустрічаються кількість паяльних робі, приходиться використовувати декілька типів пальників з жалами різної форми і величини.
Для виконання електромонтажних робіт, крім паяльника на плавці (бажано зі встроєним регулятором температури жала), необхідні пінцет, приспособлення, часто називаєме “третьою рукою”, різноманітні тепло відводи, насадка для спеціальних монтажних робіт, приспособлення для освітлення місця пайки, бокові кусачки, круглогубці і плоскогубці.
В процесі пайки малогабаритних елементів (напівпровідникових), транзисторів, інтегральних мікросхем і ін.) можливий їх перегрів, через що параметри елемента можуть погрішитись, а інколи елементи взагалі виходять з ладу. Для застереження перегріву при пайці використовують тепло відводи. Ними можуть бути мініатюрні плоскогубці, зажим “крокодил” з напаяними повними накладками із міді або латуні, спеціальні пінцети.
При деяких робота дуже зручні різноманітної форми насадки паяльника, які полегшують виконання деяких видів монтажу і монтажу (наприклад для одночасної напайки або розпайки виводів схем, для пайки дуже тонких виводів і т.д.).
Коли освітлення тяжко доступних місць пайки зручні мініатюрне ххххх на довгій ручці і відрізок ізоляційної трубки з винним в нього малогабаритною лампою.
У процесі монтажу часто приміняють малогабаритні бокові – бокорізи. При роботі з товстими проводами необхідно пристуватися кусачками у виді кліщів. Для формування виводів перед їх установкою на плату, для формування кінців щитків під винт використовують мініатюрні плоскогубці або круглогубці. Деколи використовують так звані овалогубці, яким властивості плоскогубців, і круглогубців одночасно.
Корисним інструментом являється об жигалка, яка собою представляє два витка (діаметром 5-6 мм) товстого провода з такою протидією. Спіраль закріплена на теплостійці ізоляційної. При включенні на напругу 2-6 В (не більше) спіраль повинна називатися до температури плавлення зовнішньої пластмасової монтажних проводів і синтетичної внутрішньої обмотки. Це приспособлення дозволяє дуже акуратно і швидко зачищати монтажного провода. Часто бувають необхідні в роботі медицинський скальпель, лезо від безопасної бритви, спиртовка, зернистий наждачний папір.
Основні вимоги до виконання електромонтажних робіт.
Основні вимоги до розміщення елементів на друкованій платі.
Радіолюбителі використовують монтажні плати багатьох видів. Тут і плати із запресованими проволоченими шпильками, монтажними пістонами, з печатними провідниками, різноманітні універсальні монтажні плати, вигідні при макетируванні електронних пристроїв.
Основою плат із шпильками служить листовий гетинакс або склотекстоліт товщиною 1,5-2 мм. На заготовці плати в вузлах сітки з кроком 5-10 мм (крок залежить від розмірів використовуваних деталей: чим менші деталі, тим менший крок сітки) сверлять отвори для встановки шпильок. Їх виготовляють із твердої мідної голої дротини дваметром 0,8-1,5 мм. Діаметр отворів повинен бути на 0,1-0,15 мм меншим діаметра дротиин. Нарішавши потрібне число шпильок довжиною 12-20 мм. злегка запилюють один із кінців на конус і ударами молотка заганяють їх в отвори в платі. Для того, щоб шпильки не випадали із отворів, можна їх злегка розплющувати коло плати зразу після запресовки. На обній стороні плати до шпильок припаюють деталі, на другій прокладують з’єднувальні провідники. Такі плати придатні для багаторазового використання, вони прості у виготовленні і надійні. Шпильки повинні буди добре обслужені.
Основою монтажних плат з пістонами може служити такий же листовий ізоляційний матеріал, як і для плат із шпильками. Отвори сверлять такого діаметру, щоб пістони надійно входили в отвори. Пістони розвальцьовують в отворах плати кернером, заточеним під кутом 90-100 градусів. Саморобні пістони можна зробити з латунної трубки діаметром 2-3 мм і товщиною стінки 0,2-0,3 мм. Такі пістони розвальцьовують між двома кернерами. Після встановки пістонів їх обслуговують ззовні і в середині дірок. Монтаж на такій платі краще всього виконувати одножильним луженим проводом діаметром 0,5-0,7 мм без ізоляції. Монтажні плати з використанням пустотілих пістонів позволяють виконувати малогабаритні вироби з високою якістю і гарним зовнішнім виглядом. Крім цього, такі плати більш стійкі до вібрацій і ударів в порівнянні з платами на шпильках.
Для печатних монтажних плат використовують фольгірований гетинакс забо склотекстоліт. Процес виготовлення печатної плати складається із наступних операцій: зачистка фольги від окислення, населення рисунка провідників кислотостійкою краскою, травлення заготовки до повного зняття фольги на незахищених краскою місцях і знищення захисної краски.