Смекни!
smekni.com

Предмет и задачи хозяйственного права (стр. 9 из 46)

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Відповідно до вимог антимонопольного законодавства в окремих випадках рішення про створення господарської організації необхідно узгоджувати з антимонопольним органом. Таке узгодження має за мету захист конкуренції на ринку товарів і послуг, запобігання його монополізації окремими суб'єктами господарювання.

21. Некоммерческая хозяйственная деятельность

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених законами. Під організаційною формою здійснення господарської діяльності розуміють спосіб закріплення і використання майна суб'єктом господарювання. Організаційна форма вказує на майновий статус суб'єкта, що характеризує підставу володіння майном, можливість розпорядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається законами. Існують труднощі, пов'язані з необхідністю чіткого визначення організаційної форми некомерційного господарювання, які зумовлені тим, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися як основна, додаткова або допоміжна. За таких умов дана діяльність може здійснюватися практично всіма суб'єктами господарювання.

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення законів, якими регулюється підприємництво. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяльність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю.

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються законодавчими актами.

22.Державна реєстрація суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випад­ків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійс­нюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом (ст. 58).

Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Для державної реєстрації подаються такі документи: копія рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; установчі докумен­ти, передбачені законом для відповідних видів суб'єктів господарюван­ня. Такими документами є рішення про утворення суб'єкта господарю­вання або засновницький договір3, а у випадках, передбачених законом, статут3 (положення).

Статут (положення) затверджується власником майна (засновни­ком) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до Закону.

Власник, засновник або уповноважені ними органи несуть відпові­дальність за подання документів, які не відповідають вимогам законо­давства або недостовірні.

Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або голо­вою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адмі­ністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з пи­тань державної реєстрації1. Він здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін імені або місця про­живання фізичних осіб — підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду та фондів соціально­го страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, утому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру — автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та на­дання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — запису про їх державну реєстрацію.

Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєст­рації. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в ор­ганах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються, як уже зазначено, до Єдиного державного реестру, відкритого для загального ознайомлення. На печатках і штампах цього суб'єкта по­винен зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до дер­жавного реестру, ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підля­гає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.

24. Підприємство як організаційна форма господарювання

Серед організацій, які здійснюють господарську діяльність, Господарський кодекс України і законодавство найбільш детально регламен­тують правовий статус і діяльність підприємств.

Підприємство, згідно з Господарським Кодексом, — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом самоврядування, або іншими суб'єктами для задово­лення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснен­ня виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, са­мостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найме­нуванням та ідентифікаційним кодом.

Отже, підприємство, як суб'єкт господарювання, залежно від пев­них умов (наявності відокремленого майна, самостійного балансу та ін.) може мати права юридичної особи, а може їх не мати2.

Структура підприємства може складатися з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють штатний розпис і кількість працівників. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів визначаються поло­женнями про них, що затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства та іншими установчими документами.

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, від­ділення та інші відокремлені підрозділи з правами відкриття рахунків у банках та затверджувати положення про них. Узгодження питань про розміщення таких підрозділів підприємств з органами місцевого само­врядування здійснюється в установленому порядку.

Залежно від форм власності Господарський кодекс України вирізняє такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на приватній власності громадян чи іншого суб'єкта господарювання, підприємство, що діє на основі колективної власності; комунальне підприємство, що діє на основі власності відповідної територіальної і ром.їли. державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, за­сноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні, за Кодексом, можуть діяти також інші види підприємств (ст. 63).