В одному з останніх документів ООН — Конвенції проти транснаціональної організованої злочинності, що підписана й Україною наприкінці 2000 р. (Палермо, Італія), — діяльність організованої злочинної групи вбачається у вчиненні одного або декількох серйозних злочинів (карається позбавленням волі на максимальний термін не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання — або злочинів, які визнаються такими у Конвенції, а її кінцева мета — у тому, щоб отримати прямо або опосередковано фінансову або іншу матеріальну вигоду (ст. 2 п. “а”) [8].
Аналіз наведених сучасних визначень організованої злочинності дозволяє виділити дві її змістовні ознаки: організована злочинна діяльність і спрямування останньої на отримання прибутків та надприбутків.
Розглянемо, чи існує можливість нормативного визначення зазначеного поняття.
У кримінальному праві категорія “злочинна діяльність” згадувалася ще у дореволюційні часи [9]. Іноді припускалося її ототожнення із злочинним діянням [10].
Кримінально-правова характеристика категорії “злочинна діяльність” принципово не змінилася у кримінальному праві і за часів незалежної України. Науково-практичні коментарі Кримінального кодексу 1960 р., підручники із Загальної частини кримінального права обмежувалися у цьому питанні визнанням стадій вчинення злочину за етапи підготовки і здійснення злочинної діяльності [11], віднесенням до попередніх етапів останньої готування до вчинення злочину і замаху на вчинення злочину [12]. Значно розширив застосування категорії “злочинна діяльність” Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 2001 р. (власне, як і сам Кодекс). Проте у питанні співвідношення понять “злочинна діяльність” та “стадії вчинення злочину” Коментар далі повторення згаданих положень не пішов [13]. У деяких роботах цього періоду, присвячених стадіям вчинення злочину, категорія “злочинна діяльність” зовсім не згадується [14].
Наведене уможливлює дійти до певних висновків. Фахівці з кримінального права в Україні (як і в колишньому СРСР) використовують категорію “злочинна діяльність” при розгляді стадій вчинення злочину; наводять деякі її ознаки, проте визначення поняття “злочинна діяльність” не дають. Залишаються нез’ясованими, по-перше, достатність підстав для фактичного ототожнення злочину і злочинної діяльності, у тому числі розглядання злочину за діяльність; по-друге, обґрунтованість характеристики стадій вчинення злочину за злочинну діяльність та можливість зведення злочинної діяльності до стадій вчинення злочину і використання поняття “стадії” за замінник поняття “злочинна діяльність”.
Для відповіді на ці питання звернемося передусім до поняття “діяльність”, різновидом якої є злочинна діяльність.
У психології, якій первинно належить категорія “діяльність”, відмічається, що у самих загальних рисах — це усвідомлене (чим відрізняється від поведінки тварин) виявлення людської активності. На відміну від одноразового вияву останньої (вчинок), діяльність — це система пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, вчинків, операцій, менш об’ємних діяльностей. Кожна з них має свій предмет, мотив та ціль. Але у сукупності їх спрямовано на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети [15]. Проте діяльність — це не сума навіть системно пов’язаних дієвих проявів. Актуалізація механізму свідомості програмує, спрямовує діяльність, контролює її здійснення [16]. Суттєва риса діяльності — її специфічне послідовне цілеутворення, що раціонально розгортається залежно від її поступу, умов здійснення, містить пристосування до них, а за потребою і можливістю — зміну останніх аж до досягнення кінцевої мети, яка полягає у зміні суспільних відносин в інтересах суб’єкту діяльності.
Розрізняють діяльність внутрішню (розумова, пізнавальна) та зовнішню (поведінка у суспільному оточенні); індивідуальну, колективну (спільну, групову) і масову; передуючу одному вчинку або багатьом діям; короткочасну, тривалу, постійну. Зовнішня діяльність, що має характер суспільного спілкування, підпорядкована нормам людського буття, у частині — правовим нормам. Звідси йдеться про правомірну та протиправну, у тому числі злочинну діяльність.
У сучасній українській психології реалізується спроба визначення злочинної діяльності. Стверджується, що це система діянь, визначених кримінальним законом як суспільно небезпечні, вчинених з прямим умислом, психологічно зумовлених загальним мотивом, реалізацію яких суб’єкт планує постановкою і досягненням окремих проміжних цілей. Злочинна діяльність відображає антисоціальну спрямованість особистості у даній сфері [17]. У цьому визначенні злочинна діяльність необґрунтовано ототожнюється з системою злочинів, обумовлених загальним мотивом. Не враховується, що дії, які передують вчиненню злочину і становлять злочинну діяльність, необов’язково мають бути суспільно небезпечними. Вони стають такими, коли скоюються з метою забезпечити вчинення злочину (злочинів). Більше того, мотив передуючої дії може бути зовсім не пов’язаний із “загальним мотивом”. Злочинна мотивація виникає знову тоді, коли дія або її результат мають бути використані для досягнення кінцевої мети злочинної діяльності. Головне для визначення дії елементом злочинної діяльності і для визнання останньої саме за злочинну — це те, що вона підкорена меті забезпечення вчинення злочину. Саме ця обставина підвищує суспільну небезпечність злочинної діяльності порівняно з одномоментним злочином.
Проте нас цікавить кримінально-правова характеристика злочинної діяльності. Слід запозичити з психології загальне визначення поняття діяльності, а, відповідно, й злочинної діяльності за систему пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, необхідно визначити такі її ознаки, як неодночасність складових дій та їх усвідомленість. Остання — у межах стадій вчинення злочину свідчить про наявність у цих діях прямого умислу.
Можна запропонувати кримінально-правове визначення поняття “злочинна діяльність”, яка є системою цілеспрямованих неодночасних злочинних, інших протиправних і непротиправних дій суб’єкта злочину, вчинених з прямим умислом, підкорених єдиній меті забезпечення умов та безпосереднього вчинення злочину (злочинів), підтримки і розвитку самої злочинної діяльності.
Якщо згадані дії сумісно вчиняються групою суб’єктів, об’єднаних попередньою змовою та спільним умислом, злочинна діяльність набуває характеру групової.
Набуття злочинною діяльністю характеру організованої пов’язано з тим, що її основні елементи — загальна мета та система забезпечення — набувають нових якостей, що свідчать про підвищену суспільну небезпечність цього виду злочинної діяльності. На відміну від звичайної злочинності, що приховується від влади, організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, за якими вона стоїть, отримувати значні прибутки і через незлочинну діяльність, у “тіньовій” сфері і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Проте майже за кожним таким “благодіянням” криються корисливі інтереси можновладців, лоббістів, високих чиновників, що охоплюється поняттям “масштабна корупція”, яка супроводжує справжню організовану злочинність.
Використовуючи вищенаведене можна визначити кримінально-правову характеристику, яка є тривалою злочинною діяльністю колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації (“відмивання”) значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки і захисту від соціального контролю, проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організаційні форми такого угруповання визначаються у вигляді організованої злочинної групи та злочинної організації.
Нормативне визначення організованої злочинної діяльності сприятиме розв’язанню проблеми боротьби з організованою злочинністю не лише на теоретичному та нормативно-правовому рівнях, а й у сфері організації та спрямування практичної діяльності правоохоронних органів у боротьбі з злочинністю, у тому числі організованою.
Згідно з переліченим практична діяльність має організовуватися та здійснюватися за двома рівнями:
реагування на повідомлення про всі злочини та прояви злочинної діяльності, у тому числі групової, незалежно від організаційної форми вчинення, їх розкриття, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності винних мають здійснювати в усіх суспільних сферах, крім економіки, підрозділи кримінального розшуку та ті підрозділи, які з ними безпосередньо у цьому взаємодіють (дільничні інспектори міліції, патрульно-постова служба, експертно-криміналістичні підрозділи та інші), а в економіці — підрозділи захисту економіки від злочинних посягань (БЕЗ). В разі встановлення у виявлених злочинах ознак організованої злочинної діяльності, тобто мети отримання значних коштів з наступним їх “відмиванням” або без такого, а також елементів спеціальної організації системи забезпечення злочинної діяльності (названі вище), підрозділи кримінального розшуку та БЕЗ мають передавати матеріали, включаючи оперативні, та заведені кримінальні справи про цю діяльність спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією;
перевірки спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією наявності в злочинній діяльності угруповання ознак її організованого здійснення (мета отримання значних коштів та спеціально організована система забезпечення).
1. Див.: Ларичев В. Д. Проблемы борьбы с организованной преступностью // Теневая экономика и организованная преступность. — М.: МИ МВД РФ, 1998. — С. 241.