На практиці досить часто використовуються силогізми, в яких одне з посилань або висновок явно не виражаються, а тільки маються на увазі.
Наприклад:
“Ткачук – студент, тому він зобов’язаний здавати екзамени”.
Тут пропущене посилання: “Всі студенти зобов’язані здавати екзамени”. Дане судження загальновідоме, тому формулювати його не обов’язково.
В процесі міркувань просі силогізми виступають в логічному зв’язку один з одним, утворюючи ланцюг силогізмів, в яких висновок попереднього силогізму стає посиланням наступного. Попередній силогізм називається у такому випадку просилогізмом, наступний – епісилогізмом.
З’єднання простих силогізмів, в яких висновок попереднього силогізма стає посиланням наступного називається складним силогізмом (полі силогізмом).
Наприклад:
Суспільно небезпечна дія карається.
Злочин – суспільно небезпечна дія.
Злочин карається.
Дача хабара – злочин.
Дача хабара карається.
Як бачимо, дедуктивні умовиводи – це перехід від загального знання до часткового. Дедуктивні умовиводи займають досить важливе місце в побудові гіпотез, доведенні чи спростуванні. Без них неможливий процес міркування та правильне ведення розслідування тощо.
У структурі доведень досить часто використовуються дедуктивні умовиводи – дедуктивні обґрунтування.
Отже, як бачимо, місце дедуктивних умовиводів у людському мисленні – досить суттєве. Без дедуктивних умовиводів важко було б вести розслідування, роботи певні висновки, відкривати нові знання тощо.
Використана література:
1. Гетьманова А.Д. Логика: - М.: "Новая школа", 1995.
2. Жеребкін В.С. Логіка. – Харків: Основа, 1995.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник.–М.: Высшая школа, 1982.
4. Конверський А.Є. Логіка: Підручник. - К.: Четверта хвиля, 1998.
5. Кондаков А.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975.
6. Поперечна Г.А. Логіка. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, ТДІТУ ім. В. Гнатюка, 2000.
7. Хоменко І. В. Логіка – юристам: Підручник. - К.: Четверта хвиля, 1997.