Більш детально права учасників судового розгляду на отримання правової допомоги регламентуються процесуальним законодавством.
Принцип гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами – закріплений у п.7. ч3. ст.. 129 Конституції та ст.11 Закону. Принцип гласності судового процесу передбачає відкритість судової процедури. Відкритий розгляд справ у всіх судах означає такий порядок розгляду кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення, при якому доступ у зал судового засідання вільний для всіх громадян, що досягли визначеного віку, представників преси, а хід і результати процесу можуть вільно висвітлюватися в пресі та інших засобах масової інформації.
Суть даного принципу полягає в забезпеченні можливості всім громадянам, які не є учасниками процесу в тій чи іншій судовій справі, бути присутніми при її розгляді. Це сприяє забезпеченню демократизму правосуддя, є своєрідною формою контролю з боку народу за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально відноситися до вирішення виникаючих питань, піклуватися про те, щоб усе, що проходить в суді було максимально переконливим, обґрунтованим. Гласність судового розгляду є важливою умовою неупередженого, об’єктивного, повного, всебічного дослідження обставин справи і винесення справедливого судового рішення. Можливість присутності в суді представників громадськості сприяє формуванню в суспільстві переконаності в правильному функціонуванні судових установ і довіри до них.
Ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної чи письмової інформації, що стосується результатів розгляду його судової справи.
Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. При відкритому судовому розгляді всі бажаючі вправі входити до залу суду і бути присутніми на процесі без спеціального дозволу. В той же час, до залу засідань при розгляді кримінальних справ з педагогічних мотивів не допускаються особи, молодше 16 років, через нестачу площі залу головуючий може розпорядитися про обмеження доступу відвідувачів.
Учасники судового розгляду й інші особи, присутні у відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові замітки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису з застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду в порядку, встановленому процесуальним законом, хоча сам процес офіційно передбачено знімати на відео. Необгрунтоване обмеження гласності судочинства може служити підставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собою істотне порушення процесуального закону.
Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадку, коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної, банківської і військової таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду чи постановою судді у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку; у справах про статеві злочини; у інших справах з метою запобігання розголошення даних про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі; з метою забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, їхніх родичів; для збереження таємниці усиновлення.
У закритому режимі може розглядатися справа в цілому чи її частина. Рішення про закритий судовий розгляд приймається судом за власною ініціативою або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
При розгляді справи в закритому судовому засіданні присутні особи, що беруть участь у справі, їхні представники, представники громадських організацій і трудових колективів, а також свідки, експерти, перекладачі.
Чинний процесуальний закон передбачає можливість видалення з залу судового засідання окремих учасників процесу, що не розглядається як обмеження гласності, оскільки це застосовується у відношенні порушників порядку в судовому засіданні.
Фіксування перебігу судового процесу технічними засобами передбачає, що при розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.
Принцип забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (право на оскарження судового рішення) – закріплений у п.8.ч.3 ст. 129 Конституції та ст. 14 Закону. Сутність даного принципу полягає в тому, учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. З цією метою в Україні утворюється мережа апеляційних судів, які розглядають справи за апеляцією відповідних суб’єктів, а також вищі спеціалізовані суди, які переглядають справи в касаційному порядку у випадках, передбачених законом. Основне завдання судів апеляційної та касаційної інстанцій – забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень судів першої (або низшої) інстанції та виправлення їх помилок. Однак не всі судові рішення можуть бути оскаржені, оскільки підстави та порядок оскарження судових рішень визначається виключно процесуальним законом. Зокрема рішення вищих спеціалізованих, постановлені ними як судами касаційної інстанції можуть бути переглянуті Верховним Судом України лише у 2-х випадках – при неоднаковому застосуванні норм матеріального права в однакових правовідносинах, або у випадку, коли прийняте у справі рішення суперечить міжнародним договорам і угодам, ратифікованим Україною. Крім того, наприклад рішення ВАСУ, постановлене ним як судом першої інстанції при розгляді справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, або щодо скасування реєстрації на кандидата на пост Президента України є остаточним і не підлягає оскарженню.
Принцип обов'язковості судових рішень (п.9.ч3.ст.129 Конституції, ст. 13 Закону). Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється від імені України.
Судові рішення, що набули законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій території України. Обов’язковість врахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Судові рішення інших держав є обов’язковими для виконання на території України за наявності умов, визначених законом України щодо міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.
Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень (Державний департамент України з питань виконання покарань, державна виконавча служба та інші.). Крім того, невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність, втому числі в окремих випадках й кримінальну.
Принципи колегіального і одноособового розгляду справ та участі народу у здійсненні правосуддя. Правильне визначення складу суду, що повинен розглядати справу, має істотне значення для забезпечення законності, компетентності і неупередженості суду, оскільки рішення постановлене неналежним (незаконним) складом суду підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Норму аналогічного змісту містить і ст. 15 Закону, як передбачає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг. Причому при визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.
Важливою формою прояву колегіальності є участь у роботі суду представників народу – народних засідателів і присяжних. Зокрема у ч. 4. ст. 124 Конституції України міститься норма, яка передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Відповідно до чинного процесуального законодавства, справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове, колегією суддів чи суддею і народними засідателями. Наприклад всі кримінальні справи про злочини, санкції яких передбачають до 10 років позбавлення волі розглядаються суддею одноособово. У випадках, якщо санкція за злочин передбачає позбавлення волі на строк більше 10 років, кримінальна справа розглядається колегіально судом у складі трьох професійних суддів. У випадках, якщо санкція передбачає довічне позбавлення волі, кримінальна справа по першій інстанції розглядається судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (ст. 17 КПК України). Цивільні справи розглядаються місцевими судами по першій інстанції суддею одноособово або колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Зокрема відповідно до ст. 234 ЦПК України цивільні справи, які розглядаються в порядку окремого провадження (непозовного) щодо: обмеження дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатної або відновлення цивільної дієздатності фізичної особи; усиновлення; визнання фізичної особі безвісті відсутньою або померлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку а також обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного диспансеру – розглядаються судом у складі одного судді та двох народних засідателів.