Третя частина романсу повністю повторює першу. Зокрема в музиці втілено такі поетичні рядки: «Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть, думи сумні!»
У творах Степового радянського періоду знаходимо ще немало мужніх, героїчних, епічних образів («У долині село лежить», «Каменярі», «До моря», «Хмара»), тонкої лірики («Зіронька вечірня», «Рубіни», «Дихають тихо акації нижні») тощо.
2. Відомості про автора
Яків Степанович Степовий належить до когорти українських композиторів початку XX ст., які гідно представляють демократичну вітчизняну культуру. Музика Степового увійшла в золотий фонд національної музичної класики.
Коротким було його творче життя (розпочавшись у 1905 році, воно обірвалося у 1921 році – Степовий помер від тифу). Але його самовіддана мистецька праця ставить композитора в ряд фундаторів радянського музичного мистецтва.
У своїй творчості Степовий обмежився кількома жанрами. Він писав головно романси, фортепіанні твори, обробки революційних та народних пісень. Йому вдалося створити свій індивідуальний стиль, сказати своє оригінальне слово. Спадщина композитора належить як дожовтневій, так і радянській музичній культурі.
Народився Яків Степанович Степовий (справжнє прізвище – Якименко) у селі Пісках біля Харкова 20 жовтня 1883 року в сім'ї колишнього військового і селянки. Батько – Степан Йосипович Якименко, демобілізувавшись з царської армії з підірваним здоров'ям, заробляв на життя співом у церковних хорах. Він, як і його дружина Наталя Никифорівна, любив музику. Схильність до музики проявляли і їхні сини – Федір, Степан і Яків. Усі вони в різний час навчались у Петербурзі: спочатку у Придворній співацькій капелі, пізніше – в консерваторії. Федір Якименко (в російській транскрипції – Акименко) був педагогом Петербурзької консерваторії, відомим композитором; про Степана Якименка відомо, що він навчався в консерваторії по класу віолончелі.
До Придворної співацької капели був зарахований і 12-річний Яків. Потім він навчався гри на кларнеті та фортепіано. У 1902 році Яків склав екзамени і став студентом композиторського факультету Петербурзької консерваторії. Його навчали М. Римський-Корсаков, А.Лядов, О.Глазунов, І. Вітол.
Світогляд Якова Степового формувався під впливом суспільних подій 1905 року. Страйки і демонстрації робітників, їхня відкрита боротьба з царизмом і капіталістами, забастовка студентів Петербурзької консерватори і т. ін. прискорили ідейне змужніння митця, його симпатії були на боці трудового народу. Відомо, що прогресивно настроєна професура консерваторії підтримала рішення страйкуючих студентів. За це було звільнено найавторитетнішого російського композитора – М. Римського-Корсакова. На знак протесту залишили роботу ще два професори – А. Лядов і О.Глазунов. Керівництво було змушене переглянути свою позицію. На вченій раді ректором Петербурзької консерваторії було обрано О.Глазунова, повернуто до викладацької роботи А.Лядова.
Я. Степовий закінчив консерваторію у 1909 році, але для отримання диплому вільного художника він повинен був ще скласти іспити з поліфонії, музичної форми та інструментовки, як того вимагало нове положення. Офіційний випуск відбувся 1914 року. Всі ці роки (1909-1914) Яків Степанович працює педагогом загальної школи на Василевському острові в Петербурзі. Він також займається рецензентською роботою, організовує концерти української музики в Москві та Петербурзі, в яких виконуються його твори, а влітку 1911 року здійснює поїздку на Україну. Тут, на Вінниччині, у Тиврові він записує народні пісні, зустрічається з К. Стеценком. У Києві публікуються його твори.
Композиторська творчість Степового починається з 1905 року, коли він, студент IIIкурсу, розгортає роботу над серією вокальних творів під назвою «Барвінки», яка триває два роки. До серії увійшли 13 солоспівів і 3 хори на вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Чернявського та інших українських авторів.
Музика «Барвінків» яскраво образна і глибоко народна. Національний характер її виявляється в мелодиці, ритміці, гармонії, тісно пов'язаних з українським фольклором.
Барвисті народні сцени, сповнені веселощів, танцювальної стихії, створені в романсах «Утоптала стежечку», «Стрічечка до стрічечки», «Колискова». Ці твори близькі до жартівливих і танцювальних мелодій.
Висновки
У процесі навчання ставлення школярів до музичного мистецтва повинне набувати якомога більшої естетичної орієнтації. Дуже важливо, щоб кожний твір, який звучатиме на уроці, став для дітей важливим, залишив слід у їхніх серцях. Для цього потрібні сприятливі умови, а особливо – обережне ставлення вчителя до музичної діяльності дітей, доброзичлива увага до них.
Якою конкретно має бути методика викладання музики у початковій школі? Які наукові принципи мають лежати в її основі? Чи здатне музичне навчання впливати на музичний розвиток учнів? Якщо здатне, то яким воно має бути? На ці питання відповісти непросто, оскільки вони мають теоретичний характер. Очевидно, що для їх розгляду необхідний дієвий підхід, який є провідним для сучасної педагогіки та психології. Саме діяльність учня і педагога, їх власна активність мають стати основою музичної освіти. При цьому учні не повинні виступати як об'єкти педагогічних впливів, а як активні суб'єкти навчального процесу, які у власній діяльності, відповідно до своїх вікових та індивідуальних особливостей, зі своїм, хоча й невеликим, але унікальним досвідом, відкривають дійсність, відтворену в музиці, по-своєму сприймаючи і переживаючи її. В активності самих дітей полягає величезний потенціал розвитку їх музично-творчих здібностей. Сприятливі для цього умови створює життєрадісна атмосфера на уроці музики, яка досягається завдяки доброзичливому спілкуванню, яскравим враженням, відкриттям і звершенням.
Як створити таку атмосферу в класі? Відповідь, на перший погляд, проста: вчити сприймати, виконувати і творити музику через діяльність самих учнів, у невимушеному оточенні, опираючись на те, чим дитина вже володіє, використовуючи навчально-ігрові форми, йдучи від нескладних дій до дедалі складніших, враховуючи попередні результати, створюючи ситуації успіху і подолання труднощів, заохочуючи найменші досягнення дітей. Але за цією простотою криється глибоке розуміння феномена музикальності, психологічного і фізіологічного механізму сприймання, виконання і творення музики в єдності цих процесів.
Як зробити урок музики уроком залучення до мистецтва? Які методи і прийоми сприятимуть проникненню музики в серця учнів, спонукатимуть до роздумів над суттю людського буття? Як допомогти музиці стати частиною життя дітей? Відповіді має віднайти кожен вчитель у процесі педагогічної діяльності. Перед ним цілком об'єктивно постає чимало проблем: диспропорція між звучанням музики і розмовами про неї (не на користь першому), акцентування уваги на формуванні навичок, особливо у вокально-хоровій роботі, формальний підхід до аналізу музичних творів, вивчення музичної грамоти тощо. Нерідко спостерігається невміння виділити головне у змісті уроку, що призводить до його штучного поділу на окремі види діяльності.
Починаючи працювати із першокласниками, учитель задумується над тим, який шлях навчання дітей обрати, як досягти ефективного впливу музики па учнів, якими програмами і посібниками користуватися. Кожен педагог нині має право обирати таку програму, яка найкраще сприяє розкриттю його творчих задумів і можливостей. Він може також створювати власну програму, керуватися ідеями, які найбільше співпадають з його поглядами на роль мистецтва у вихованні школярів, на сутність учительської праці.
Однак творча свобода вчителя має ґрунтуватися на правильних уявленнях про природу музики, про її соціальні функції та можливості естетичного впливу на дітей, на глибокому знанні досягнень сучасної науки і передової педагогічної практики, на відповідальному ставленні до дорученої справи. Щоб дати правильну оцінку здобуткам музичної педагогіки, замислімось над такими питаннями: "Яка кінцева мета уроків музики у загальноосвітній школі? У тому, щоб навчити дітей співати і читати ноти? Музикувати й імпровізувати на музичних інструментах? Розвивати музичний слух і почуття ритму? Озброювати музично-теоретичними знаннями?" Без сумніву, все це вельми важливе і необхідне для музичного розвитку учнів, але не забезпечує прилучення їх до скарбниці музичного мистецтва, його благодатного впливу на формування особистості. Практика ж засвідчує, що на вирішення цих та інших часткових завдань, залежно від педагогічних переконань і орієнтацій учителів музики, насамперед спрямовуються їхні зусилля. У цьому, на наш погляд, полягає найбільший недолік традиційної музичної педагогіки.
Композитор розширює жанрові рамки своєї творчості. Крім уже згадуваних обробок революційних і народних пісень, він пише вокальні ансамблі, хори, оркеструє деякі твори та музику інших композиторів (романси «Степ», «Колискова», опера «Ноктюрн» Лисенка), створює репертуар для ансамблю бандуристів, розпочинає роботу над оперою «Невольник» (за твором Т. Шевченка).
Яків Степанович Степовий помер 4 листопада 1921 року. Після смерті М. Леонтовича (січень 1921 року) це була друга значна втрата для музичного мистецтва Радянської України. На своє чергове засідання зібрався Комітет імені Миколи Леонтовича, присвятивши його пам'яті Якова Степановича. Промовці відзначали яскравий талант митця, його громадянську позицію і відданість трудовому народові. «Революція, – наголосив П. Козицький, – викликала у Якова Степановича ряд революційних творів, які дуже цінні своїм змістом, в яких почувається запал, захоплення революційним екстазом. В них ви відчуєте музичний ритм –весь творчий поступ музики, що відбиває в собі хвилі революції...».