Смекни!
smekni.com

Фредерік Шопен - життя та творчість (стр. 2 из 3)

За допомогою впливового музиканта, диригента й композитора Ф. Паера, до якого Шопен мав рекомендаційний лист від Мальфатті, зав'язалися знайомства й зв'язки з багатьма знаменитостями музичного світу, у тому числі з Россіні, Керубіині, молодим Листом, зіркою тодішніх піаністів Ф.В. Калькбреннером (1785 - 1849). Шопен був приголомшений манерою його гри й бездоганною технікою. Він навіть готовий був прийняти пропозицію Калькбреннера вдосконалюватися під його керівництвом протягом трьох років, однак застережливі листи від рідних і Ельснера вдержали Шопена.

Калькьбреннер допоміг Шопену в організації першого публічного концерту й спеціально для цього випадку написав полонез для шести фортепіано. Концерт відбувся 26 лютого 1832 року. Крім вищезгаданого полонезу, який "дуетом" виконували Шопен і Калькбреннер у супроводі інших чотирьох фортепіано, Шопен грав свій концерт f-moll і Варіації на тему Моцарта. Ліст прийшов у захват від гри й здобутків польського музиканта. Згодом він згадував про шопеновском дебют: "... оплески, що зростали з подвоєною силою, здавалося, ніяк не могли досить виразити наш ентузіазм перед особою цього таланта, що, поряд із щасливими нововведеннями свого мистецтва, відкрив собою нову фазу в розвитку поетичного почуття".

Ентузіазм публіки, єдність високих оцінок преси привернули загальну увагу до нового молодого таланта. Дорого оплачувані уроки звільнили Шопена від матеріальної незручності, яку він відчував спочатку. Завжди скромний у відношенні до самого себе, він писав: "Я ввійшов у вище суспільство, обертаюся серед послів, князів, міністрів і сам не знаю, яким чудом це трапилося, тому що сам я туди не ліз... мені присвячують свої твори люди з великим ім'ям перш, ніж я їм... учні Консерваторії, учні Мошелеса, Герца, Калькбреннера, словом, завершені артисти, беруть у мене уроки, ставлять моє ім'я поруч із ім'ям Фільда, - словом, якби я був ще глупішим, то думав би, що досяг вершини своєї кар'єри".

4. Ф. Шопен - віртуоз-імпровізатор

Із самого початку артистичного життя Шопен зачаровував оригінальністю всього свого музичного вигляду. Віртуозно-технічна сторона його гри була бездоганна, при тому у шопенівському виконавстві, як і у творчості, не було нічого розрахованого на зовнішній ефект. Це не був і "вивірений", академічно-холодний стиль, представлений Калькбреннером і його школою. Найсильніша якість Шопена-піаніста таїлася в рідкій красі звуку, у найтоншій звуковій палітрі; з її допомогою він розкривав безмежну гаму поетичних нюансів. Шопен-виконавець був невіддільний від Шопена-композитора. І розпещений Париж, який важко було здивувати віртуозністю, схилився перед зачаруванням слов'янських мелодій і незрівнянною поезією, що виливали звуки його музики. За словами Ліста, музика й гра Шопена викликали "почуття замилування, трепету, боязкості, що охоплює серце поблизу надприродних істот, поблизу тих, кого не можеш розгадати, зрозуміти, обійняти".

З особливим ладом його натхненних образів сполучалася своєрідність виконавської манери, незрівнянне шопенівське rubato.

На батьківщині друзі композитора, учитель Ельснер, рідні дивилися на нього як на генія, покликаного розкрити світу красу душі польського народу, через мистецтво прославити його історію, розбудити участь до його трагічної долі. Виходячи із цього, вони знаходили, що фортепіанна музика й камерні форми творчості не відповідають важливості поставленої мети. Тільки монументальне мистецтво, опера здатні втілити великі ідеї. Ще у Відні Шопен одержав листа від відомого польського поета Стефана Вітвицького (1802 - 1847) із закликом направити увагу на створення національної опери. "Ти неодмінно повинен бути творцем польської опери; я глибоко переконаний, що Ти можеш ним стати й, що як польський національний композитор відкриєш для свого таланта незмірно багате поле діяльності, на якому покриєш себе нев'янучою славою... Наслідування залиши іншим... будь самобутнім, національним. Може, спочатку й не всі зрозуміють Тебе, але завзятість і просування на раз вибраному поприщі забезпечать Тобі пам'ять нащадків".

Шопен не гірше всіх розумів значення місії польського митця. Але у виборі й визначенні шляхів творчості їхні позиції різко розходилися. Інтуїція генія і ясний розум підказували Шопену правильність вибраного для себе поля діяльності. Істинний митець рідко помиляється. І вже близьке майбутнє доводило правоту Шопена. Стійка слава, яка швидко прийшла, переконала тих, хто у цьому сумнівався. З листа батька в Париж, з повідомлень друзів родині Шопена у Варшаву стає відомим, що Шопен не тільки перший піаніст Парижа, але й високо цінний композитор. Його ноктюрни й мазурки, уже вдруге видані в Лейпцизі, розпродаються протягом декількох днів.

Серйозність, значущість змісту шопенівських творів одержували щиру оцінку чуйних музикантів. В 1836 році в статті про фортепіанні концерти Шопена Р. Шуман, який уважно стежив за його художньою еволюцією, проникливо відзначив внутрішнє споріднення Шопена й Бетховена, чудово розкрив революційно-патріотичний зміст шопенівських добутків.

Перші роки в Парижу для Шопена - час широкого знайомства й засвоєння багатобічних явищ європейської музичної культури. Тут італійська й французька опери, мистецтво співу, представлене першокласними італійськими й французькими співаками, вищі досягнення сучасного піанізму, віртуозної скрипкової школи й т.д.

Великий духовний вплив робив спілкування з видатними людьми епохи - представниками мистецтва, літератури. Під широким впливом яскравих зустрічей, сильних вражень міцніє інтелект Шопена, зріє його майстерність, зростає глибина й розмаїтість музичних ідей, але в центрі як і раніше стоїть тема Батьківщини.

На початку творча робота полягала переважно в обробці творів, написаних до Парижа; над завершенням початих або втіленням раніше задуманих добутків. У цей період у музиці Шопена переважали невеликі фортепіанні п'єси: ліричні мініатюри, танцювальні жанри; написана і видана перша серія етюдів op.10, деякі прелюдії. З добутків великих форм створена балада g-moll і скерцо h-moll.

Середина 30-х років знаменна поруч творчо цікавих і радісних зустрічей, сильних, але сумних, в остаточному підсумку, переживань. Навесні 1834 року Шопен зі своїм паризьким другом, німецьким піаністом і композитором Ф. Гіллером (1811 - 1885), їздив на музичний фестиваль в Аахен, де зустрівся з Мендельсоном, а потім вони здійснили спільну подорож по Рейну, відвідали Дюссельдорф. У Карлсбаді (Карлови Вари) Шопен побачився з батьками. Ця перша і єдина зустріч на чужині принесла обопільну, велику радість.

Тоді ж по дорозі назад у Париж Шопен у Лейпцизі вперше особисто зустрівся з Робертом Шуманом, а в наступному 1836 році восени вдруге відвідав Шумана в Лейпцизі, багато йому грав, знайомив з новими творами. Про цей пам'ятний день Шуман повідомив в "Новій музичній газеті": "Шопен був один день у Лейпцизі. Він привіз із собою нові божественні етюди, ноктюрни, мазурки, нову баладу й ін. Він грав багато й незабутньо".

5. Поруч із Жорж Санд

З родиною графів Водзиньских Шопена зв'язували ще варшавські роки. Улітку 1835 року, у Дрездені, куди Шопен потрапив, вертаючись у Париж, він зустрів графиню Водзиньську і її доньку Марію. Із часів варшавського знайомства Марія Водзиньська перетворилася в привабливу кокетливу дівчину, яка мала багато шанувальників. Вона не була позбавлена розуму й здатностей і в рамках світського аматорства займалася живописом, співала й грала на роялі, складала невеликі фортепіанні п'єски.

Спаленіле почуття до Марії глибоко захопило Шопена. Очевидно, його любов не залишалася безмовною, і їхня захопленість незабаром перестала бути таємницею для рідних і навколишніх. Улітку 1836 року Шопен спеціально приїхав у Дрезден, щоб зробити Марії пропозицію про одруження. Але, коли Шопен повернувся в Париж, тон листів від Водзиньських помітно змінився. Потім листи стали приходити усе рідше й рідше, а до кінця 1837 року Шопен сам припинив цю переписку.

Серед причин, які перешкодили бажаному Шопену шлюбу, найбільш імовірні дослідники вважають станові забобони польської знаті. В епістолярній спадщині Шопена немає даних, по яких можна було судити про його відношення до цієї події. Лише знайдений після смерті композитора згорток з листами Водзиньських і зроблений на ньому рукою Шопена напис "моє горе" говорить про глибину переживань.

Перенесений удар, очевидно, змусив Шопена багато про що задуматися, багато чого переглянути й заново переоцінити. Внутрішня криза, яка відбувається, або перелом зовні майже ніяк не виявлялася, але, безсумнівно, відмова від деяких ілюзій молодості, зречення від уявлень, викликаних патріархальним середовищем і вихованням, створили ґрунт, на якому міг виникнути вільний союз Шопена з Жорж Санд.

Велика французька письменниця Жорж Санд (1804 - 1876) була однією з передових жінок свого часу. Демократично й радикально настроєна, вона сміло підняла боротьбу за право жінок на рівність, на волю почуття. Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у ньому радісну наснагу, створювала яскраві творчі імпульси, але з роками перетворилася в джерело глибоких щиросердечних страждань, які прискорили смерть композитора.