Що ж до положення ч. З ст. 109 СК, відповідно до якого суд має постановляти рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що після цього не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, то, на наш погляд, воно є недоречним. По-перше, жоден суд не може встановити, що після розірвання шлюбу ці права не будуть порушені. Адже це неможливо передбачити. Тому більш слушним було б закріплення обов'язку суду встановлювати те, що особисті та майнові права дружини і чоловіка не будуть порушені в результаті, а не після розірвання шлюбу. По-друге, у разі порушення після розлучення зазначених прав колишнє подружжя може звернутися до суду з позовом про їх захист. У такому разі вимога захисту порушених прав не залежить від розлучення, як й можливість розірвання шлюбу не залежить від наявності між дружиною і чоловіком майнового спору.
Отже, єдиною метою розірвання шлюбу судом у передбаченому ст. 109 СК випадку має бути захист прав та інтересів неповнолітніх дітей (у ч. З цієї статті йдеться лише про їх права). А особисті та майнові права подружжя можуть захищатися як до, так і після розірвання шлюбу. Тому їх порушення не може бути підставою для відмови у розірванні шлюбу у тому разі, якщо і чоловік, і дружина вимагають цього і подають до суду зазначений вище договір.
На практиці підставами розірвання шлюбу найчастіше є зловживання одним із подружжя алкоголем або наркотичними засобами, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття, відмова дружини від народження дитини або її нездатність до цього, тривале окреме проживання подружжя, що є наслідком створення одним із них нової сім'ї, тощо. Треба зазначити, що законодавець не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу. У кожному конкретному випадку така підстава визначається судом.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця з дня подання подружжям заяви. Упродовж цього строку чоловік і дружина мають право відкликати її. Суд повинен також використовувати надане йому законом право відкладати розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності у них неповнолітніх дітей, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У межах встановленого ч. 4 ст. 176 ЦПК шестимісячного строку для примирення він може повторно відкласти розгляд справи або за наявності обгрунтованого клопотання обох чи одного з подружжя скоротити цей строк. Якщо після спливу встановленого судом строку дружина і чоловік помиряться, провадження у справі припиняється на підставі поданої ними заяви або заяви позивача про відмову від позову (у разі розгляду судом справи за позовом одного з подружжя). Якщо ж після спливу наданого подружжю для примирення строку заява від них не надійшла і вони у судове засідання не з'явилися, суд з урахуванням правила ст. 172 ЦПК повинен залишити справу без розгляду на підставі ч. 4 ст. 229 ЦПК.
Розділ 4. Момент припинення шлюбу. Правові наслідки розірвання шлюбу
Встановлення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання має дуже важливе правове значення, оскільки саме з цього часу між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини, що виникають від дня державної реєстрації шлюбу в органі РАЦСу.
У ст. 114 СК цей момент визначено з урахуванням існуючого порядку розірвання шлюбу (органом РАЦСу чи судом). Згідно з нею у разі розірвання шлюбу органом РАЦСу моментом його припинення є день винесення ним відповідної постанови. Уявляється, що порядок і форма її винесення мають бути визначені у ході кодифікації законодавства з питань реєстрації актів цивільного стану. При розірванні шлюбу судом він припиняється у день набрання чинності судовим рішенням. А це відбувається після спливу строку, відведеного на його апеляційне оскарження, який дорівнює одному місяцю.
Сімейний кодекс не обмежує строк реєстрації розірвання шлюбу, проведеного у судовому порядку, в органі РАЦСу. Стаття 115 закріплює лише обов'язок колишнього чоловіка або колишньої дружини подати до цього органу відповідну заяву. Така реєстрація має лише посвідчувальний характер, закон не пов'язує з нею момент припинення шлюбу.
Незважаючи на те, що шлюб, який розривається за рішенням суду, припиняється від дня набрання ним чинності, колишнє подружжя не має права укладати новий шлюб до одержання в органі РАЦСу Свідоцтва про розірвання шлюбу. Уявляється, що обмеживши таким чином право чоловіка і жінки на повторний шлюб, законодавець намагався забезпечити обов'язковість державної реєстрації розірвання шлюбу за рішенням суду, стимулюючи до цього колишнє подружжя.
Правові наслідки розірвання шлюбу дістають вияв у припиненні особистих і майнових прав колишнього подружжя. Причому одні права припиняються відразу після розлучення, а інші можуть бути збережені або за бажанням одного з подружжя (наприклад, право на вибір прізвища), або в силу прямого припису закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 76 СК непрацездатна особа, яка потребує матеріальної допомоги, зберігає право на одержання утримання від колишнього чоловіка, колишньої дружини, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розлучення.
З розірванням шлюбу припиняється дія законного режиму майна подружжя, тобто режиму їх спільної сумісної власності, щоправда, за умови поділу майна, набутого дружиною і чоловіком за час шлюбу. Якщо ж такого поділу не було, то і після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуте за час шлюбу. До вимог розлученого подружжя про поділ спільного майна застосовується позовна давність тривалістю у три роки. З розірванням шлюбу перестає діяти передбачена СК презумпція згоди одного з подружжя на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном другим з подружжя. Для цього потрібна чітко висловлена згода другого власника майна, тобто розлученого чоловіка або розлученої дружини.
Після розірвання шлюбу припиняються й права, передбачені іншими галузями права, зокрема право на одержання одним із колишнього подружжя спадщини після смерті другого з них, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою годувальника тощо. Однак розірвання шлюбу, яке припиняє правовідносини між подружжям, не призводить до припинення правовідносин між батьками й дітьми.
На практиці можуть виникати ситуації, за яких дружина і чоловік після розірвання шлюбу досягають примирення і вирішують поновити свій шлюб. Тому ст. 117 СК вперше у вітчизняному сімейному законодавстві передбачає умови та процесуальний порядок здійснення цього, яке можливе, якщо жоден з подружжя не перебував після розлучення у повторному шлюбі. На нашу думку, не зайвим було б також закріпити у СК максимальний строк, після спливу якого можна поновлювати шлюб. Адже якщо з часу розлучення подружжя минуло, наприклад, п'ять - десять років, навряд чи є необхідність у поновленні шлюбу. У такому разі доцільніше укладати новий шлюб.
Згідно з ч. 2 ст. 117 СК на підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про його розірвання орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу. Уявляється, що при застосуванні цього положення на практиці можуть виникнути деякі труднощі. Адже якщо у новому Свідоцтві про шлюб буде зазначена початкова дата його реєстрації, може постати питання про поділ майна, набутого за час такого шлюбу. А оскільки акти цивільного стану є достовірними юридичними фактами, зазначений документ або буде підставою для поділу майна за нормами сімейного права, або зумовить необхідність доведення в суді, що певне майно набуте не за час шлюбу, а тоді, коли сторони проживали окремо.
Висновки
У теорії сімейного права під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу. Припинення шлюбу відрізняється від визнання його недійсним тим, що воно спрямоване у майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладення.
Реєстрація розірвання шлюбу за заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них. Водночас така реєстрація може бути проведена за відсутності одного з подружжя, якщо він через поважну причину (тяжка хвороба, тривале відрядження, проживання у віддаленій місцевості тощо) не може з'явитися до органу РАЦСу. Однак при цьому від імені цієї особи має бути подана заява про її згоду на розлучення з проханням розірвати шлюб без неї.
Шлюб розривається у судовому порядку, якщо один із подружжя, які не мають дітей, не дає згоди на це або коли дружина і чоловік мають спільних неповнолітніх дітей. Судом мають також розглядатися справи про розірвання шлюбу, якщо один із подружжя, заявляючи про свою згоду на розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органі РАЦСу, тобто відмовляється подати до нього спільну заяву, не з'являється для реєстрації розлучення, а також якщо місце проживання одного з подружжя невідоме. Необхідність наділення другого з подружжя у цій ситуації правом звернення до суду пов'язана з тим, що у противному разі він не зможе добитися розлучення. Адже примусити з'явитися до органу РАЦСу особу, яка не бажає цього, неможливо.
Встановлення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання має дуже важливе правове значення, оскільки саме з цього часу між подружжям припиняються особисті та майнові правовідносини, що виникають від дня державної реєстрації шлюбу в органі РАЦСу.
Список використаних джерел
1. Конституція України від 28 червня 1996 року
2. Цивільний Кодекс України, затверджений Законом від 16.01.2003 року
3. Кодекс про Шлюб та Сім’ю України затверджений Законом від 20 червня 1969 року, із змінами і доповненнями станом на 25 червня 1996 року. Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р.
4. Сімейний Кодекс України затверджений Законом від 10.01.2002 року, із змінами і доповненнями внесеними згідно із законом „Про внесення змін до Сімейного Кодексу України” від 26.12.2002, ВВР 2003, №7, стр.70
5. О. Наровлянський / Основи правознавства: підруч. Для 9 кл. – 3-є вид., перероб. І доп. – К.:Парламентське вид-во, 2003. – 400с.
6. Котюк І.І. / Основи правознавства: Підручник для 9-го класу.-Київ: Генеза, 2002 – 320 с.
7. Алина Павловна, ст. „Міцність шлюбних відносин” // „Ліза” , 07.10.1999, стр.43
8. Юлія Товстогуб ст. „Рекордні антиподи” // „Ліза” 7.11.2004, стр.3
9. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1997 р.
10. Советское семейное право: учебник, под общей редакцией В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина: — К.: Высшая школа, 1982 г.
11. Советское семейное право: учебник, под редакцией З.А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1982 г.