Причинний зв'язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв'язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності. Бездіяльність може виявлятись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосереднього об'єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений. Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок цього підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.[10]
Винне заподіяння шкідливих наслідків необхідно відрізняти від заподіяння шкода в наслідок так званого казусу (випадку). Для казусу характерним є те, що особа не повинна була або не могла передбачати наслідки своєї дії чи бездіяльності. Тим самим казус включає кримінальну відповідальність особи. Наприклад: суд Сімферопольського району республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби, Я. уперся головою у груди І., та спробував ривками перекинути його через себе, але І., не піддався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрива на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе.
У цьому випадку смерть Я., щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала в наслідок необережності самого Я.
Отже, об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв'язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.
Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння — не настали б і наслідки.
Кримінально-правовою наукою розроблено різні концепції щодо проблеми причинного зв'язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:
1) “Conditio sine gua non”;
2) адекватності причини;
3) необхідного спричинення.
Остання концепція знайшла найбільшу підтримку з боку науковців, оскільки в основу зазначеної теорії покладено положення матеріалістичної філософії. В цій теорії розрізняють необхідний та випадковий зв’язок.
Причинний зв’язок як ознака складу злочину має загальні риси властиві будь-якому причинному зв’язку між явищами природи чи суспільства, а також і специфічні ознаки, відмінні від зв’язків іншого типу.
Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинні зв’язки між поведінкою винного та злочинними наслідками, керуються цими загальними філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що містяться в кримінально-правових нормах.
Оскільки причинний зв’язок існує об’єктивно і незалежно від свідомості людини, все більше і глибше пізнається людьми, то він може бути встановлений працівниками слідства та суду.
Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного зв’язку необхідно дотримуватися правил:
1. Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бути причиною те явище, яке відбулося після наслідків.
Суспільно небезпечне діяння передує в часі злочинним наслідкам, діяння є тією необхідною умовою, яка підготувала і визначила можливе настання наслідків, відсутність такої послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних наслідків.
Наприклад, Іваненко звинувачувався в тому, що через його халатність простояли залізні вагони, чим була заподіяна значна шкода підприємству. Але під час судового розгляду справи було встановлено, що вагони прогнили ще до того, як Іваненка було призначено на посаду начальника станції.
Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинного зв’язку.
2. Для визнання діяння причиною злочинних наслідків необхідно встановити, що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були заподіяні, вчинені саме цим діянням, а не іншим.
Причиною є лише те діяння, яке створило можливість умови настання наслідків, яке обумовили їх настання і зробили дійсними, тобто забезпечило їх здійснення, реалізацію.
3. Причинний зв’язок між конкретними діями та їх наслідками є там, де ці дії були необхідною умовою їх настання — умова, без якої не може бути таких наслідків, якщо ж діяння було необхідною умовою настання певних наслідків, то причини зв’язок між ними відсутній.
Наприклад, Дудник побила Савченка, заподіявши йому тілесні ушкодження. По дорозі до Лікарні Савченко потрапив у автомобільну аварію і загинув. Між заподіянням Савченко тілесних ушкоджень і настанням смерті причинного зв’язку немає, бо Савченко помер від тілесних ушкоджень, заподіяних від аварії, а не від дій Дудник. Тілесні ушкодження, які заподіяла Дудник, не були необхідною умовою настання смерті Савченка. Отже, не кожна умова, що сприяла настанню наслідків, може бути причиною цих наслідків.
Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді, коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не настали б.
4. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною лише за умови, що наслідки, які настали, є необхідними, а не випадковими. Зв’язок між дією та наслідком, будучи завжди об’єктивним, для конкретного діяння може бути необхідним або випадковим.
Зв’язок має необхідний характер тоді, коли його наслідки народжуються внутрішнім розвитком дії, її особливостями, коли вони притаманні їй.
Необхідні причинні зв’язки є вирішальними. В них викривається головне положення взаємозв'язку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій необхідний наслідок інше явище.
Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж настати проявляються як реально можливі. Перетворення цієї можливості в дійсність може бути необхідним і випадковим одночасно. Наприклад Шпак почав безладно стріляти на платформі залізничної станції, де було чимало людей, і вбив двох осіб. Стріляниною у такому місці Шпак створив реальну можливість за гибелі людей. Заподіяння смерті у таких умовах було необхідним наслідком, а те, що при цьому були вбиті Іванов та Петров — було випадковим, бо могли бути вбиті й інші особи.
У повсякденному житті зв'язок між діями тієї чи іншої особи і результатом, що наступив, буває настільки очевидної, що і при судовому дослідженні справи це питання не викликає яких-небудь труднощів. Однак в окремих випадках причинний зв'язок стає каменем спотикання при рішенні конкретних справ. Невірно ж зрозумілий зв'язок між подіями породжує судові помилки.
Проілюструємо це прикладом із судової практики. К. і Б. посварилися і затіяли на вулиці бійку. Відчувши, що перевага на стороні К., Б. пустився навтьоки і, перебігаючи вулицю, потрапив під колеса автомашини. К. був відданий суду за обвинуваченням у необережному убивстві. Доводи адвоката, що стверджував, що К. може нести відповідальність тільки за хуліганство і що причинного зв'язку між його діями і результатом, що наступив, немає, були відкинуті судом, що вважав, що в даному випадку питання може йти тільки про провину. Хід думок суду зрозумілий: якби К. не гнався за Б., той не тікав би і не потрапив би під машину. На цій підставі суд визнав наявність причинного зв'язку, якого у дійсності не було.
У приведеному випадку мало місце перетинання двох причинних рядів. Наслідки, що наступили, не могли бути застосовані до К., оскільки вони не випливали з необхідністю з його дій. Та обставина, що в момент бійки Б. кинувся бігти саме на дорогу і що в цей час проїжджала автомашина, стосовно дій К. було випадковістю.