регистрация / вход

Проблеми законодавства в області інтелектуальної власності та перспективи його розвитку

Роль і значення інтелектуальної власності в суспільстві. Сучасний стан законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні, його проблеми, співвідношення з правом власності на річ, перспективи розвитку та рекомендації щодо її вдосконалення.

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАИНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра організації виробництва та управління персоналом

РЕФЕРАТ

на тему «Проблеми законодавства в області інтелектуальної власності та перспективи його розвитку»

Виконав: студент гр. ЕК-24

Блищик П.А.

Провірив: доц. Тимофєєв Д.В.

Харків - 2009


Зміст

Вступ………………………………………………………………………….....…3

1. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність..5

2. Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні..11

3. Перспективи розвитку та вдосконалення законодавства.…..…………..….18

Висновки……………………………………………………………………..…..25

Список використаної літератури……………………………………..…………26


Вступ

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою.

Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.

Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із суспільною цінністю та пов'язані а нею правовідносини.

Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.

Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності.

Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.

Метою даної роботи є розгляд сучасного стану законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні, виявлення проблем в законодавстві та розробка рекомендацій по його вдосконаленню.


1. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність

Головним фактором розвитку в XXI столітті стає накопичення не матеріальних благ, а знань, досвіду, вмінь, інтелектуального потенціалу. Це все разом і становить людський капітал. Нині частка людського капіталу в розвинених країнах становить дві третини національного багатства. У США – майже 78 відсотків, у країнах Західної Європи – 74. У Росії – близько 40, в Україні – близько 25 відсотків.

В Україні роль і значення інтелектуальної власності і інтенсивно зростає. Суспільство приходить до розуміння відомого висновку: інтелектуальна власність є найбільш цінним капіталом людства, виступаючи при цьому об'єктом цивільного обороту. У міру істотного підвищення значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів, для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також зростає. Саме тому інтелектуальна власність часто стає об’єктом неправомірних дій, зловживань, недозволенного використання, а відтак потребує надійної ефективної правової охорони, що залежить від законодавця. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як засвідчує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого визначає і стратегію, і тактику соціально-екомічного розвитку країни.

Основою законодавства в цій сфері є Конституція України. Нею громадянам гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних видів інтелектуальної діяльності.

Конституцією України проголошене право кожного володіти, користатися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і передбачена неприпустимість використання чи поширення їх іншими особами без згоди правовласника, за виключеннями, установленими законом.

Таким чином, основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і повинне бути націлене цивільне законодавство України.

Існують різні точки зору з приводу системи викладу в цивільному законодавстві норм по інтелектуальній власності: від повної спеціалізації по об’єктах в окремих законах до детальної кодификації одним актом законодавства.

Після тривалих і напружених дискусій з цього приводу Верховна Рада України прийняла 16 січня 2003 року Цивільний кодекс України, врегулювавши в цілому основоположні відносини в сфері інтелектуальної власності. Це припускає визначення детальних положень по охороні інтелектуальної власності законами й іншими нормативно-правовими актами. Такий структурний розподіл змісту цивільного законодавства про інтелектуальну власність дозволить гармонійно погодити узагальненість і стійкість цього законодавства з його динамічним розвитком.

Більшість норм Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності». До них відносяться загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.

У загальних положеннях дається визначення поняття «право інтелектуальної власності», розкривається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти і суб’єкти права, викладається узагальнений зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, визначаються терміни їхньої дії, встановлюються основні умови використання зазначених об’єктів і передачі прав на них, регулюються відносини з приводу об’єктів, створених за замовленням і в результаті виконання трудового договору, а також визначаються наслідки порушення і способи захисту права інтелектуальної власності судом.

Взагалі до системи законодавства про інтелектуальну власність входять:

• Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності

• Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ

• Міжнародні угоди держав-учасниць СНД

• Міжурядові угоди

• Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

• Конституція України

• Кодекси України

• Закони України

• Укази Президента України

• Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

• Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

• Відомчі нормативно-правові акти

• Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав

• Стандарти у сфері інтелектуальної власності

• Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності

• Державні стандарти України (ДСТУ)

В Кодексі право інтелектуальної власності включає особисті немайнові і (чи) майнові права, зміст яких стосовно визначених об’єктів права інтелектуальної власності визначається Кодексом і іншим законом.

У цілому ж передбачені Кодексом положення по інтелектуальній власності відповідають Конституції України, міжнародним договорам України й інших міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності. Кодекс став колискою правовідносин у сфері інтелектуальної власності і творчим джерелом подальшого удосконалювання цивільних відносин у цій сфері відповідними законами й іншими нормативно-правовими актами.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, які дають змогу регулювати відносини щодо набуття, здійснення та захисту прав на всі об’єкти права інтелектуальної власності. Норми законодавства регулюються відповідними механізмами, які містяться у майже 100 відомчих нормативно-правових актах. Крім того, законодавство в цій сфері включає відповідні укази президента України та постанови і розпорядження суду. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів, що діють у сфері інтелектуальної власності. Вказані міжнародні договори адмініструє Всесвітня організація інтелектуальної власності, їх норми також є частиною національного законодавства України.

Розглянемо основні закони, які діють у сфері інтелектуальної власності в Україні.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» захисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ V, який містить 4 статті. Зазначений Закон проголошує, що авторські права і суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленим адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що є підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контрафактними. Закон про авторське право передбачає цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужого твору без договору з особою, що має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, що мають авторське право і суміжні права, захищаються в судовому порядку судом.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, який складається з двох статей. Закон визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вважається порушенням права власності власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяну шкоду. Таким саме правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Усі спори, пов'язані із застосуванням Закону про винаходи, розв'язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористування; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають також й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.

Як видно з наведеного, цей Закон не розрізняє адміністративної, цивільно-правової і кримінальної відповідальності за порушення прав винахідників. Разом з тим чинне законодавство передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення патентних прав.

Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» (розділ VII, статті 26 і 27).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить розділ VI «Захист прав», який складається з статей 20—22. Закон проголошує будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені цим Законом, порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати відновлення порушених прав власника свідоцтва має право також ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським судом або третейським судом в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону встановлює відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення прав на сорт тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до ст. 27 спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються в порядку, передбаченому законодавством.

Протягом 2001-2003 років проведено клопітку роботу стосовно адаптації національного законодавства з положеннями Угоди ТРІПС. За висновками Верховної Ради України та міжнародних експертів воно в цілому відповідає загальновизнаним на світовому рівні вимогам.

Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності встановлена статтями 176,177,203, 229 і 231 Кримінального Кодексу України. Видами покарань за злочини можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк. У лютому 2006 року внесено зміни до цих статей, згідно з якими посилено відповідальність за вчинення зазначених порушень.

Статтями 51, 164 (пункти 3, 6, 7, 9, 13) Кодексу України про адміністративні правопорушення регулюється порядок захисту прав інтелектуальної власності та настання адміністративної відповідальності за їх порушення.

Отже, на сьогодні В Україні створена сучасна законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту. В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері.

2. Недоліки законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні

Незважаючи на помітний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, на думку міжнародних експертів, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності. Закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним кодексом України ( 435-15 ), що негативно впливає на захист прав інтелектуальної власності.

Посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні пов'язано з приведенням законодавства України у відповідність із законодавством ЄС відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу ( 1629-15 ), затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року. Так, в Україні необхідною мірою не забезпечено захисту біотехнологічних винаходів, строки охорони прав інтелектуальної власності на певні об'єкти (промислові зразки, сорти рослин тощо) не відповідають відповідним строкам в ЄС, цивільно-правові та митні засоби захисту потребують удосконалення відповідно до вимог Директиви ЄС 2004/48/ЄС від 29 квітня 2004 року про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності та Регламенту ЄС 1383/2003 від 22 липня 2003 року щодо митних заходів стосовно товарів, які викликають підозру в порушенні прав інтелектуальної власності, та заходів, що мають вживатися до товарів, стосовно яких виявлено порушення таких прав.

Не врегульовано належним чином питання охорони комп'ютерних програм як об'єктів авторського права, оцінки та взяття на бухгалтерський облік об'єктів інтелектуальної власності, нематеріальних активів; існує потреба у розробці методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти інтелектуальної власності; гальмується розвиток системи підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності у бюджетних установах, організаціях та на підприємствах, діяльність яких пов'язана із створенням та використанням об'єктів промислової власності; є потреба запровадження механізму підтримки патентування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності в іноземних державах тощо.

Неналежний контроль за чинним законодавством призводить до проблем у діяльності організацій колективного управління правами авторів, виконавців, виробників фонограм, які відповідно до світового досвіду мали б відігравати визначальну роль у забезпеченні захисту авторського права і суміжних прав. Не укладаються належні договори між організаціями колективного управління згідно із Законом України "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ), а в разі укладання таких договорів інколи маємо неналежне виконання їх умов. Деякими організаціями довільно визначаються ставки винагороди, що сплачуються користувачами об'єктів суміжних прав без витребування належної звітності всупереч вимогам зазначеного Закону ( 3792-12 ) та постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 71 ( 71-2003-п ) і N 72 ( 72-2003-п ).

Потребує вдосконалення законодавство України щодо охорони промислових зразків та корисних моделей. Є випадки отримання охоронних документів на промислові зразки, корисні моделі, торговельні марки, винаходи, об'єкти авторського права, права на які належать іншим особам. Зазначене мало наслідком звуження митного контролю товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності: під час прийняття Верховною Радою України 16 листопада 2006 року Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України" (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України) ( 359-16 ) було виключено з митного контролю такі об'єкти, як корисні моделі, винаходи, промислові зразки, що не узгоджується з положеннями Регламенту ЄС 1383/2003.

Законодавством не врегульовано питання щодо запобігання поданню заявок на винаходи в зарубіжні країни без попереднього подання заявок в Україні, що, зокрема, призводить до неконтрольованого відтоку нових технологій та їх інтелектуальних складових за кордон. Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ) не визначено відповідальності за вчинення зазначених дій, хоча така відповідальність передбачена, зокрема, законодавством США, Великобританії, Росії.

Потребує вдосконалення правова охорона службової конфіденційної інформації, комерційної таємниці, "ноу-хау", укладання угод франчайзингу, визначення поняття "роялті".

Законодавством належним чином не врегульовано питання захисту фірмових найменувань, вартісної оцінки майнових прав інтелектуальної власності, їх відображення у бухгалтерському обліку. Не визначено порядок охорони прав на раціоналізаторські пропозиції, породи тварин, а також на фольклор, народні художні промисли, традиційні знання тощо.

Потребує більш чіткого врегулювання використання об'єктів права інтелектуальної власності, включаючи об'єкти, що створені повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету та інших централізованих коштів. Це передусім впливатиме на цивілізоване формування ринку інтелектуальних здобутків.

Залишається не врегульованим питання "інтелектуальної спадщини" колишнього СРСР. Після розпаду Радянського Союзу в Росії залишилося близько 500 тис. чинних охоронних документів (авторських свідоцтв) на винаходи з грифом "Для службового користування", близько 500 тис. секретних авторських свідоцтв колишнього СРСР і охоронних документів та інші результати інтелектуальної діяльності. За експертними оцінками, приблизно чверть із них (250 тис.) належить українським винахідникам. Зазначені технічні рішення ніколи не публікувались, і охоронні документи СРСР і них повинні бути перетворені на патенти України. Проте в Україні до цього часу немає переліку таких винаходів, а також їх описів.

Залишається незадовільним стан виконання вимог законів у сфері права інтелектуальної власності та високим - рівень порушень зазначеного права.

Аналіз свідчить, що дотримання положень законів України у сфері інтелектуальної власності в Україні залишається на недостатньому рівні. Це призводить до звинувачень України в порушенні на її території прав інтелектуальної власності, низькому рівні їх захисту.

Водночас, за досить високих відносних обсягів піратства у сфері інтелектуальної власності в Україні, їх абсолютні обсяги не є значними та не перевищують обсягів піратства у зазначеній сфері в багатьох інших країнах.

В Україні на недостатньому рівні здійснюється аналіз ефективності положень законодавства у сфері права інтелектуальної власності та стану його правозастосування.

Потребує вдосконалення координація міністерств з підготовки проектів нормативно-правових актів. Це, зокрема, стосується повільної реалізації Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" ( 752-14 ), підготовки підзаконних актів щодо вартісної оцінки та бухгалтерського обліку об'єктів права інтелектуальної власності як нематеріальних активів.

Міністерства із запізненням реагують на неузгодженість положень вітчизняних законів, проблеми їх застосування. Це стосується законів щодо промислових зразків, торговельних марок, діяльності організацій колективного управління, врегулювання підвідомчості розгляду справ у спорах, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності тощо.

Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів України із забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим, що є підставою для звинувачення України в низьких стандартах забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, особливо стосовно аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів.

Має бути запроваджено більш ефективний захист прав на результати наукових досліджень від їх несанкціонованого використання та інших прав інтелектуальної власності, що стає дедалі більш поширеним (привласнення результатів наукової праці у формі фіктивного "співавторства"; публікація працівниками державних структур від свого імені результатів, що містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих до них підпорядкованими організаціями; передача (експорт) інтелектуальних здобутків, створених за державні кошти, за межі України; відтворення результатів наукових праць без посилання на авторів або несанкціонована їх публікація тощо).

Проблемними є питання стосовно організації та забезпечення функціонування системи правової охорони та забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

До основних проблем організації та забезпечення ефективного функціонування системи охорони інтелектуальної власності в Україні слід віднести втрату чинності рішеням уряду щодо скоординованих дій правоохоронних і контролюючих органів у сфері забезпечення захисту прав інтелектуальної власності.

Потребує вдосконалення порядок судового розгляду спорів щодо прав інтелектуальної власності. Необхідне вжиття подальших кроків у напрямі спеціалізації суддів з розгляду справ із зазначених питань. У зв'язку з цим існує потреба у вирішенні питання щодо належного визначення юрисдикції судів стосовно порядку розгляду справ відповідної категорії.

Не в усіх судах загальної юрисдикції достатньою мірою запроваджено відповідну спеціалізацію і налагоджено навчання та підвищення кваліфікації суддів, які забезпечують розв'язання спірних питань, пов'язаних з дотриманням прав інтелектуальної власності.

У зв'язку з недостатньою кількістю спеціально підготовлених суддів утруднюється вирішення спорів судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами. Суттєво ускладнено розгляд спорів щодо дотримання прав інтелектуальної власності, що пов'язане передусім із законодавчо закріпленою процедурою ведення процесу у справах стосовно визнання недійсними охоронних документів, а також рішень щодо їх видачі у судах різних юрисдикцій.

Не забезпечено дистанційного доступу громадськості до патентно-інформаційних ресурсів на безоплатній основі, зокрема щодо описів винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, селекційних досягнень, що не сприяє ефективному захисту прав на такі об'єкти.

Недоліки у розробленні проектів нормативних актів та застосуванні законодавства, діяльності державних органів є також наслідком неналежного громадського контролю за діяльністю в цій сфері.

Проекти законодавчих актів у сфері інтелектуальної власності переважно не надсилаються на погодження, надання експертних висновків до Національної академії наук України, Академії правових наук України та інших відповідних наукових установ.

Неповною мірою реалізуються контрольні функції Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти щодо здійснення аналізу практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, підготовки та подання відповідних висновків і рекомендацій на розгляд Верховної Ради України.

Характерною також для України є недооцінка в суспільстві значимості захисту прав інтелектуальної власності. Таке явище є значною мірою наслідком культурно-етичної спадщини минулого, коли в суспільстві переважала державна власність на результат творчості, а результати діяльності в науковій та культурній сферах вважалися надбанням усього народу. Це передусім вказує на те, що деформація правових понять у значної частини громадян підтримується невибагливістю їх вимог до якості пропозиції, що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Непоодинокими є випадки, коли через низьку правову та економічну культуру суб'єкти науково-технічної та економічної діяльності добровільно відмовляються від використання існуючих механізмів захисту своїх прав та інтересів як власники інтелектуальних здобутків.

Проблеми забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в Україні багато в чому визначаються значною нестачею кваліфікованих фахівців з цих питань, що потребують великого обсягу спеціальних теоретичних знань та практичного досвіду.

Обмежена платоспроможність населення України призводить до того, що в ряді сфер, особливо щодо комп'ютерних програм, баз даних, аудіовізуальної продукції, діють стимули до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності, а заінтересованість у її виготовленні та розповсюдженні зумовлюється одержанням високих прибутків, що стає можливим внаслідок недотримання прав інтелектуальної власності та несвоєчасного застосування заходів цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.


3. Перспективи розвитку та вдосконалення законодавства

Безперечно, стверджувати, що прийнятий ЦК є вершиною успіху законодавчого процесу у сфері цивільного законодавства, на даному етапі правотворення неможливо. Та головне (і це не викликає жодних сумнівів), ЦК є базовою основою для подальшого удосконалення цивільного законодавства в Україні, що намагається йти шляхом демократичного розвитку. Процес становлення і розвитку держави з часом внесе відповідні корективи й поправки до чинного нині цивільного законодавства, і поступово в нашій державі буде створено належну систему охорони інтелектуальної власності на рівні найбільш розвинених країн світу. Тоді Україна матиме змогу приєднатися до міжнародних конвенцій і договорів, до яких вона ще не приєдналася.

Перша обставина, що звертає на себе увагу, певна непослідовність законодавця. У деяких законах він визнав за авторами лише виключне право на результат, а не право власності. В інших випадках чітко й однозначно захищається саме право власності на результат творчої праці (закони про промислову власність). У третьому випадку захищається право власності на охоронний документ. Така непослідовність не може бути виправдана в одній системі законодавства.

ЦК України цю непослідовність усунув і визнав за творцями лише право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи захисту права інтелектуальної власності, встановлена законами України про інтелектуальну власність, це різноманітність способів, форм та видів захисту цього права. В одних випадках викладаються загальні положення про захист, в інших — перераховується, які саме права підлягають захисту, в третіх — взагалі відсилають до чинного законодавства.

У деяких законах проголошуються види захисту: адміністративний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазначається, у яких випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які — цивільно-правова, за які — кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безумовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність.

Варто також зазначити, що існує ще й відомчий захист, тобто адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 1643)1. Адміністративно-відомчий — відомствами, підприємствами, організаціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний департамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі патентів іншими особами. Підприємства здійснюють в адміністративному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.

У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип — будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежити правовий захист інтелектуальної власності.

На мою думку, за своєю юридичною природою результати інтелектуальної діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості речей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі результати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх захисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не можна на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту.

Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої праці.

Встановлена чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї мети. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефективністю системи захисту права інтелектуальної власності пояснюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають музичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші результати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспективні дослідники.

Але Україна ще й зараз має потужний науково-технічний потенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності — найбільш цінного надбання суспільства.

Розглянувши основні положення чинного законодавства України щодо захисту права інтелектуальної власності хотілось би порекомендувати :

1. У сфері забезпечення міжнародно-правових умов правової охорони інтелектуальної власності Верховній Раді України в першочерговому порядку забезпечити розгляд проектів законів у сфері інтелектуальної власності, що стосуються змін з метою приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних договорів, укладених Україною, та законодавства ЄС.

2. Забезпечити розвиток внутрішнього правового поля з питань інтелектуальної власності. Верховній Раді України прискорити розгляд та прийняття законопроектів про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності; провести роботу щодо усунення неузгодженостей між окремими нормативно-правовими актами з цих питань. Також з метою посилення контрольної функції Верховної Ради України при здійсненні аналізу практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань забезпечення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, підготовки та подання відповідних висновків і рекомендацій із зазначених питань на розгляд Верховної Ради України, запровадження дієвого громадського контролю за застосуванням положень законодавства у сфері інтелектуальної власності розглянути питання про можливість створення консультативної ради з питань інтелектуальної власності, що на постійній основі здійснюватиме моніторинг практики застосування законодавчих актів у сфері прав інтелектуальної власності, експертизу проектів законів у цій сфері, внесених на розгляд до Верховної Ради України .

Кабінету Міністрів України подати до Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у сфері охорони інтелектуальної власності у відповідність із положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та законодавства ЄС, визначитися стосовно розроблення проектів законів щодо охорони комерційної таємниці, включаючи питання "ноу-хау", раціоналізаторських пропозицій, а також щодо змісту баз даних, порід тварин.

3. У сфері судового захисту прав інтелектуальної власності у судовому порядку Верховній Раді України розглянути питання щодо :

- віднесення розгляду справ з вирішення спорів, пов'язаних із порушенням прав на об'єкти промислової власності, до юрисдикції господарських судів, враховуючи підготовленість суддівського корпусу таких судів стосовно кваліфікованого розгляду зазначених справ, суб'єктний склад цих спорів, запроваджену спеціалізацію суддів, а також світовий досвід розгляду таких справ саме спеціалізованими судами;

- внесення до цивільно-процесуального та адміністративно- процесуального законодавства змін щодо можливості об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства;

- вдосконалення правового регулювання інституту запобіжних заходів у разі порушення прав інтелектуальної власності.

Верховному Суду України здійснити заходи щодо подальшої спеціалізації суддів з розгляду справ про порушення прав інтелектуальної власності, підвищення рівня їх кваліфікації.

4. Організація управління та розвиток інфраструктури у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності .

Кабінету Міністрів України з метою налагодження ефективного контролю за дотриманням прав інтелектуальної власності суб'єктами господарювання:

- запровадити діяльність державних інспекторів з питань інтелектуальної власності в усіх регіонах України та вирішити питання щодо відповідного штатного забезпечення;

- вирішити питання щодо розширення штатної чисельності відповідного структурного підрозділу Державної митної служби України з питань захисту прав інтелектуальної власності;

-вирішити питання щодо проведення інвентаризації винаходів колишнього СРСР із грифами "Для службового користування" (ДСК) і таємних, що належать українським заявникам, та порядку їх розсекречування, зняття грифу "ДСК";

- удосконалити діяльність регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації щодо надання інформаційних і консультаційних послуг з питань інтелектуальної власності відповідно до загальновизнаної міжнародної практики.

5. Вдосконалення економічних важелів охорони та захисту інтелектуальної власності:

- розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності з метою формування ринку цих об'єктів;

- розробити та затвердити методику визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти права інтелектуальної власності;

- сприяти підтримці патентування та просування українських винаходів за кордоном.

6. Освіта і формування суспільної свідомості. Кабінету Міністрів України:

- забезпечити розроблення планів проведення в засобах масової інформації заходів, спрямованих на формування у населення України правової культури, поваги до прав інтелектуальної власності, суб'єктів таких прав, а також отримання базових знань щодо охорони та використання прав інтелектуальної власності;

- розширити можливості здобуття спеціальної освіти у сфері інтелектуальної власності за державним замовленням для працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, суддів, працівників правоохоронних органів, Національної та галузевих академій наук, установ та організацій, що віднесені до сфери їх управління;

- спільно з Академією правових наук України, Національною академією наук України протягом 2007-2008 років здійснити роботу з удосконалення стандартів навчання, підготовки і перепідготовки спеціалістів у сфері інтелектуальної власності та науково-методичного забезпечення цього процесу;

- протягом 2008-2009 років запровадити систему дистанційного навчання фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності за допомогою Інтернету з використанням досвіду ВОІВ; опрацювати питання щодо ширшого використання можливостей Всесвітньої академії ВОІВ для підготовки в Україні фахівців вищого (магістерського) рівня кваліфікації.

Реалізація цих Рекомендацій сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку і підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.


Висновки

Дослідження стану і наповнення законодавчої бази України щодо охорони прав власності в сфері інтелектуальної праці свідчать про наявність деяких прогалин у вітчизняному законодавстві, які негативно відображуються на розвитку інтелектуального потенціалу країни, конкурентоспроможності національної економіки, а також на ефективності загальної стратегії інноваційного розвитку держави.

Водночас, сучасні тенденції розвитку законодавства України в сфері інтелектуальної власності відображають загальносвітові економічні процеси, їх правове регулювання та забезпечення якнайвищого рівня захисту суб’єктів права інтелектуальної власності. Спрямування державної політики на приєднання до Європейського Союзу обумовлює необхідність подальшої адаптації української системи законодавства до європейських стандартів.

Безперечно, створена нормативно-правова база в цілому вирішує питання, пов’язані з наданням захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, що пов’язані з їх використанням. Разом із цим цілий ряд положень у правовому аспекті нині чинного цивільного законодавства ще не врегульований.

У зв’язку із цим нагальною необхідністю стає розроблення і прийняття окремих законів про інтелектуальну власність. Адже ЦК не бере всіх об'єктів інтелектуальної власності під свою охорону, а це в свою чергу пов’язано з тим, що жоден кодекс чи закон не може передбачити всіх випадків виникнення результату творчої діяльності суб’єкта права і, як наслідок, не може своєчасно взяти їх під свою охорону.

На завершення хотілося б наголосити, що подальше вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності, а найголовніше – дотримання цього законодавства є одним з пріоритетних завдань всіх органів державної влади.


Список використаної літератури

1. Сляднєва Г.О. Право інтелектуальної власності . – О.: Фенікс, 2009.

2. Харитонова О.І. Проблеми права інтелектуальної власності . – О.: Фенікс, 2008.

3. Андрощук Г.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування. – К.: Парламентське вид-во, 2007.

4. Губський Б.В. Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. – К.: 2002.

5. Верховна Рада України Законодавство України про охорону інтелектуальної власності . – К.: Парламентське вид-во , 2008.

6. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. — М.: Юристъ, 2000. — 400с.

7. Підопригора О.Л., Святоцький О.Д. Право інтелектуальної власності . – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

8. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: Авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002.

9. Святоцький О.Д. Охорона інтелектуальної власності. - К.: Концерн «Видавничий Дім сін Юре», 2004.

10. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. — Харків, 2002

11. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р./ Відомості Верховної Ради України . – 2001

12. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131.

13. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. № 2627-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214.

14. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. № 1771-Ш із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-111 // Відомості Верховної Ради України. -2001. - № 8. - Ст. 37.

15. Закон України « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 16.05.2008 р. / Відомості Верховної Ради України. — 2008.

16. Жаров В.О. Право інтелектуальної власності в системі права України . – К.: Ін-т. інтелект, власн. і права, 2005.

17. Конституція України від 28.06.96 р. № 254 к/ 96 – ВР.

18. Вачевський М.В. Організаційна структура системи управління інтелектуальною власністю// Актуальні проблеми економіки.- 2004.-№ 4(34).- С.155-162.

19. Капіца Ю. Напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства Європейського Союзу// Право України.- 2005.- № 1.- С.66-70.

20. Жаров В. Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності// Інтелектуальна власність.- 2004.-№ 10.- С. 7-11.

21. Лищишин М. Проблеми використання та захисту інтелектуальної власності в Україні// Економіка України.- 2003.- № 7.- С. 44-47.

22. Шафета Н. Захист прав інтелектуальної власності в Україні/ Н.Шафета, А.Медведєв, О.Зубчик// Справочник экономиста.- 2006.-№ 11.- С. 56-61.

23. Паладій М. Удосконалення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності// Інтелектуальна власність.- 2005.- № 1.-С. 4-8.

24. http://www.intelvlas.com.ua/

24. http://www.sdip.gov.ua/

25. http://rada.gov.ua/

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий