Буддизм учить, що сутність людини незмінна; під впливом його вчинків міняється лише буття людини і сприйняття світу. Надходячи погано, він пожинає хвороби, бідність, приниження. Надходячи добре, укушає радість і умиротворення.
Такий закон карми (морального воздавання), що визначає доля людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.
Цей закон складає механізм сансари, що називається бхавачакра — “колесо життя” (воно ж круговорот чи буття коло сансари). Бхавачакра складається з 12 нідан (ланок): неведення (авід’я) обумовлює кармічні імпульси (санскари); вони формують свідомість (віджняна); свідомість визначає характер намарупи — фізичного і психічного вигляду людини; нама-рупа сприяє формуванню шести почуттів (аятана)— зору, слуху, дотику, нюху, відчуття смаку і сприймаючого розуму. Сприйняття (спарша) навколишнього світу породжує саме почуття (ведана), а потім бажання (тришна), що у свою чергу породжує прихильність (упадана) до того, що почуває і про що мислить людину. Прихильність приводить до ходіння в існування (бхава), наслідком чого є народження (джати). А всяке народження неминуче спричиняє старість і смерть.
Такий цикл існування у світі сансари: кожна думка, кожне слово і справа залишають свій кармічний слід, що приводить людини до наступного втіленню. Ціль буддиста — жити так, щоб залишати якнайменше кармічних слідів. Це значить, що його поводження не повинне залежати від бажань і прихильності до об'єктів бажань.
“Немає уз у тих, у яких немає приємного чи неприємного”.
“Із прихильності народжується сум, із прихильності народжується страх; у того, хто звільнився від прихильності, немає суму, відкіля візьметься страх?”
“Як дерево, хоча і вирване, продовжує рости, якщо корінь його не ушкоджений і міцний, так і страждання народжується знову і знову, якщо не викоренена схильність до бажання”.
“Я всіх переміг, я усіх знаю. Я відмовився від усього, зі знищенням бажань я став вільним. Учачи в самого себе, кого назву я вчителем?” Так сказано в “Дхаммападі”.
Вищу мету релігійного життя буддизм бачить у звільненні від карми і виході з кола сансари. В індуїзмі стан людини, що досягло звільнення, називається мокшею, а в буддизмі — нірваною.
Люди, поверхово знайомі з буддизмом, вважають, що нірвана — це смерть. Невірно. Нірвана — це спокій, мудрість і блаженство, угасання життєвого вогню, а разом з ним і значної частини емоцій, бажань, пристрастей — усього того, що складає життя звичайної людини. І все-таки це не смерть, а життя, але тільки в іншій якості, життя зробленого, вільного духу.
Буддизм не відноситься ні до монотеїстичного (прихильником єдиного Бога), ні до політеїстичного (заснованим на вірі в багатьох богів) релігіям. Будда не заперечує існування богів і інших надприродних істот (демонів, парфумів, створень пекла, богів у виді тварин, птахів і т.п.), але вважає, що вони теж підлеглі дії карми і, незважаючи на усі свої надприродні сили, не можуть самого головного — позбутися від перевтілень. Тільки людина здатна “устати на шлях” і, послідовно змінюючи себе, викорінити причину перероджень, досягти нірвани. Щоб звільнитися від перероджень, богам і іншим істотам прийдеться народитися в людському вигляді. Тільки серед людей можуть з'явитися вищі духовні істоти: будди — люди, що досягли Просвітління і нірвани і що проповідують дхарму, і бодхісаттви — ті, хто відкладає відхід у нірвану заради допомоги іншим створенням.
Може скластися представлення, що буддам і бодхисаттвам належить у буддизмі те ж місце, що в інших релігіях займають чи боги єдиний Бог. Але це не зовсім так Будди не можуть, як боги інших релігій, створювати світ, керувати стихіями; вони, як правило, не можуть карати чи грішників нагороджувати праведників. Буддизм — і в цьому ще одне його відмінність від інших релігій — не визнає провидіння і підкреслює, що доля людини залежить тільки від його власних зусиль у безустанній свідомій роботі над собою. Тому в “Дхаммападі” сказано: “Будівельники каналів пускають воду, лучники підкоряють собі стрілу, теслі підкоряють собі дерево, мудреці упокорюють самих себе”.
Всесвіт І Його Пристрій
Світ сансари для буддистів — це безупинний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У нього втянуте все живе і неживе на всіх рівнях існування. Як же уявляли собі буддисти пристрій світу?
На відміну від інших світових релігій кількість світів у буддизмі практично нескінченно. Буддійські тексти говорять, що їхній більше, ніж крапля в чи океані піщин у Гангові. У кожнім зі світів є свої суша, океан, повітря, безліч небес, де живуть боги, і ступіней пекла, населених демонами, парфумами злих предків — претами й ін. У центрі світу коштує величезна гора Міру, оточена сьома гірськими хребтами. На вершині гори розташоване “небо 33 богів”, очолюваних богом Шакрой. Ще вище, у повітряних палацах, знаходяться небеса трьох сфер. Боги, люди та інші істоти, що діють винятково заради задоволення власних бажань, живуть у камадхату — “сфері бажання”, розділеної на 11 рівнів. У сфері рупадхату — “світу форми” — на 16 рівнях розташовані 16 небес Брахми (верховного бога брахманізму). Над нею міститься арупадхату — “світ не-форми”, що включає чотири вищих небеса Брахми. Усі боги, що населяють три сфери, підлеглі закону карми і тому, коли їхні заслуги вичерпуються, можуть утратити свою божественну природу в наступних утіленнях. Перебування у вигляді бога таке ж тимчасове, як і у всякому іншому.
Однак, відповідно до самої древньої космологічної схеми, існують три головних рівні — світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю і безліч підземних пекельних областей.
Світи не вічні. Кожний з них виникає, розвивається і руйнується протягом однієї махакалъпи; її тривалість — мільярди земного років. Вона у свою чергу поділяється на чотири періоди (калъпи). По закінченні махакальпи світобудова не знищується цілком. Тільки ті істоти, що досягли просвітління, переселяються у світ Брахми, на небеса Абхассара. Коли на землі знову створюються умови для життя, вони народжуються тут у відповідності зі своїми колишніми заслугами. Однак не всяка кальпа стає щасливою, а лише та, у якій з'являється будда. По буддійських переказах, у нинішньої кальпе з'явиться тисяча будд. Буддійські тексти називають шість будд, що жили у світі людей до Шакьямуни: Вишвабха, Випашин, Шикхин, Кракучханда, Канакамуни, Кашьяпа. Однак найбільш популярний серед буддистів Майтрейя — будда, приходу якого очікують у майбутньому.
Найважливішим для буддистів є поняття дхарми — воно уособлює навчання Будди, вищу істину, що він відкрив всім істотам. “Дхарма” буквально означає “опора”, “те, що підтримує”. Слово “дхарма” означає в буддизмі моральну чесноту, насамперед — це моральні і духовні якості Будди, яким віруючі повинні наслідувати. Крім того, дхарми — це кінцеві елементи, на які, з погляду буддистів, розбивається потік існування.
У своїй першій мові після Просвітління Будда порівнює здібності різних людей до збагнення Дхарми з розмаїтістю лотосів у ставку: “И оглянувши світ своїм оком Проясненого, Благословенний, сповненого співчуття до всіх живих істот, побачив істоти, розумова погляд яких лише ледве запорошений пилом, і істоти, чий розумовий погляд покритий густим шаром пилу; побачив істоти з гострою сприйнятливістю і зі сприйнятливістю млявої, істоти, що мають сприятливу форму, істот, що легко піддаються вселянню і важко піддаються вселянню, а також побачив істоти, що перебувають у страху перед інший світом і в страху перед гріхом.
Подібно тому як у ставку, що заріс блакитними лотосами, чи в ставку, що заріс червоними лотосами, чи в ставку, що заріс білими лотосами, одні лотоси, породжені у воді, що виросли у воді, не піднімаються над водою, інші, породжені у воді, що виросли у воді, коштують урівень з поверхнею води, а треті, породжені у воді, що виросли у воді, піднявшись над водою, коштують так, що вода їхній не стосується”.
Будда, як ніхто інший, розумів, що люди від народження не схожі один на одного і не можна до них підходити з однієї і тією же міркою: одним Дхарму потрібно довго розтлумачувати, інші зрозуміють її на лету, третім буде потрібно привести безліч прикладів, четвертих прийдеться учити йозі і т.п. Не існує єдиного, універсального зводу буддійського віровчення, придатного для усіх. Немає універсальної формули Дхарми на усі випадки життя; є Дхарма, викладена з урахуванням індивідуальних особливостей кожної групи віруючих. Тому буддійське навчання може бути виражено високим ученим стилем і простій народною мовою, у віршах і в прозі, зображено на священній діаграмі (мандолі) і на барвистій картині.
Різні цілі переслідують і буддійські проповіді. Вищою метою завжди залишається нірвана, але досягти її важко — це під силу лише самим завзятим і обдарованої. Для простих людей, не здатних на значні духовні зусилля в нинішньому своєму стані, проміжним етапом може стати втілення в кращих чи умовах відродження на небесах якого-небудь будди, за допомогою якого вони надалі досягнуть нірвани.
Чотири шляхетні істини
Проповідь свого навчання Будда почав з “чотирьох шляхетних істин”: про страждання і причину страждання, про усунення причини страждання і про шлях до припинення страждань. Звертаючи до учнів (бхикшу), він говорив: “А от, бхикшу, блага істина про те, що існує страждання. Народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання; з'єднання з тим, що неприємно, — страждання; роз'єднання з тим, що приємно, — страждання; коли немає можливості досягти бажаного — це теж страждання.