Інший англійський соціолог, етнограф Броніслав Ма-линовський (1884—1942) називав магію «псевдонаукою». На його думку, наука, навіть на рівні знань первісних людей, базується на спільному досвіді повсякденного життя, який набувається у процесі боротьби людини із силами природи, ґрунтується на спостереженнях і фіксується розумом. Магія ж народжується з переживань емоційних станів, у яких людина не стільки спостерігає природу, скільки переймається своїми відчуттями, коли істина осягається здебільшого не розумом, а емоціями. В основі науки лежать переконання в самодостатності досвіду й розуму, в основі магії — віра в певну містичну безособову силу. Наукове пізнання керується, як правило, логікою, магія — асоціаціями, які виникають під впливом пристрасного бажання. Структури раціонального і магічного знань мають різні традиції, різну соціальну й духовну природу, а тому передбачають і різні типи діяльності. За Малиновським, наука утворює сферу профанного, магія ж входить до сфери сакрального.
5. Генезанадприродного
Первісна релігія за своїм складом не є однорідною. У своєму розвитку вона поступово включає до своєї сфери фетиші, уявлення про духів предків і душу, віру в тотем тощо.
Поняття фетишизму, тотемізму, анімізму й певною мірою магії репрезентують перший, «чуттєво-надчуттєвий» тип надприродного, характерними рисами якого є уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, взаємозумовленість «чуттєвого» і «надчуттєвого». При цьому «надчуттєве» є дифузним, індивідуалізованим, обмеженим у своїх діях, зведеним до розпорядницької функції.
«Чуттєво-надчуттєві» фетиші, тотеми, душі стали передумовою виникнення другого типу надприродного — демоністичного. Йому властиві уявлення про демонів (гр. daimon— дух), в основі яких лежить ідеалізація надприродного, перетворення його на духовну сутність, що існує поряд із тілесним і є незалежною від нього.
Демоністичний тип надприродного, особливо віра в духів-господарів, у свою чергу, передує зародженню й розпитку третього типу надприродного — теїстичного (політеїстичного), тобто вірі у богів. На відміну від фетишів, тотемів, душ і духів, образи богів не зоо-, а антропоморфні: вони вже мають людську подобу і людські імена, є доброчинними, караючими й милостивими. Вони одружуються, вмирають, воскресають, учать, судять, контролюють тощо.
У теїстичних віруваннях формується й уявлення про ієрархію надприродного. У найдавніших формах віри не знайти жодного випадку, щоб один фетиш чи тотем панував над іншим, щоб одна душа була підпорядкована іншій. Та вже у Давньовавилонському царстві бог Мардук вважався царем богів. У стародавніх греків верховному богу Зевсу, що управляв усіма сферами, підкорялися, виконуючи його волю, всі інші боги. Прадавні українці творцем Всесвіту, Богом над богами вважали Рода. На їх погляд, він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя людям, звірам, птахам, лив дощ на посіви та давав людині долю. Тобто він уявлявся як заклинатель усього живого, розпорядник доль людей і богів, оскільки був творцем Ап-рію — українського Олімпу (Олімп у стародавніх греків — гора, на якій мешкають боги).
З'являється й деміургічна функція (функція творення) богів, якої не було в ранніх віруваннях. Хоча фетиші, тотеми, духи могли оберігати від хвороб, ворогів, викликати дощ, господарювати в лісах, горах, степах, водах тощо, вони не створювали їх. Боги ж уже творять предмети, явища і світ в цілому з нічого.
Отже, формування уявлень про надприродне та розвиток віри в нього є тривалим і складним процесом, що розпочався в сиву давнину. Кожен етап розвитку первісних вірувань має свої особливості.
6. Висновки
• Міфологіязїїінтелектуально-емоційно-вольовимставленнямдо світутапринципом«усеувсьому» («всеєвсе») закладаєпідвалинипоняттянадприродного, щопередбачаєвірувйогосубстанційність, уособ-леністьтавищість.
• Анімістичніуявленняпройшлиеволюційнийшляхвідвіривдухівприродногопорядкуй«чуттєво-надчуттєву»душудовіруваньубогів, підпорядкованихїмдухівтадушу, якімаютьдуховно-субстанційну форму.
• «Чуттєво-надчуттєве»увиміріфетишівуявлялосяяквнутрішня властивістьприродного, яктілесне, щонаділенетаємничимисилами, а томуздатневпливатинажиттялюдейіприродніявища.
• Тотемізм—ценелишеформаідеальноговідображеннясвіту, що корінитьсябезпосередньовродовійпрактиці, айсвоєріднасистемажиттєдіяльностілюдей, певнийсоціальнийінститутпервісногосуспільства.
• Уявленняпронадприроднезароджуєтьсявмежахсвіторозуміння, вякомуреалістичнийівірувальний«потоки»духовностібуливзаємозумо-вленіівключенівнедиференційованурозумово-практичнудіяльність.
• Первіснарелігіябуланеоднорідною: упроцесіїїрозвиткувній з'явилисяфетиші, уявленняпродухівпредків, душу, життяісмерть, віраувсепроникнумана, тотеми. Томуцюрелігіюнеможнавизначити тількияк, наприклад, «поклоніння«духам», «культпредків»чи«культприроди». Донеїналежатьанімізм, тотемізм, фетишизм, магія. Алепервіснарелігіянезводитьсядоних, якінеєпростоюїхсукупністю.
7. Використана література
ЛобовикБ. О. Віруваннядавніхукраїнцівтаіншихпращурів. — К., 1996.
МалербМ. Религиичеловечества. —М.—СПб., 1997.
МеньА. Истокирелигии. —Брюссель, 1981.
ПаскальБ. Думкипрорелігію. —Львів, 1995.
ТокаревС. Ранниеформырелигии. —М. 1990.
ПавленкоЮ. В. ДохристиянськівіруваннядавньогонаселенняУкраїни. —К., 2000.
ПенникН., ДжонсП. ИсторияязыческойЕвропы. —СПб., 2000.
ЧмиховМ. ВідЯйця-райцядоідеїСпасителя. —К., 2001.
ЭлиадеМ. Мефистофельиандрогин. —СПб., 1998. ЭлиадеМ. Трактатпоисториирелигии: В 2-хт. —СПб., 1999—2000. ЭлиадеМ. Мифовечномвозвращении: Архетипыиповторяемость. — СПб., 1998.
ЭлиадеМ. Шаманизм: Архаическаятехникаэкстаза. —К., 1998. ЧмыховН. А. ИстокиязычестваРуси. —К., 1990.