Відомий український фольклорист і етнограф Володимир Гнатюк (1871—1926) подає такі узагальнені відомості про душу, відтворені з численних записів розповідей своїх співвітчизників. У нашого народу, пише він, немає чіткого погляду на природу душі, її витоки. Немає однозначних уявлень і про місце перебування душі в людськім тілі. Одні думають, що місце душі в голові або ямці під шиєю, інші — що в крові, грудях, у животі, печінці... Коли людина вмирає, тоді душа покидає тіло. Вона може виходити ротом у вигляді пари, мати вигляд маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом, дитини з крильми. Може з'являтися як біле ягня, золота пташка, бджола, муха або пара. Ці уявлення свідчать, що спочатку душа мислилася як певна тілесна, тобто чуттєва, сила. Лише пізніше, у християнстві, душа набуває статусу духовної субстанції.
Отже, анімізм має два основні «догмати»: перший — про духів, а другий — про «чуттєво-надчуттєву» душу, здатну існувати самостійно поза людським тілом. На своєму найвищому щаблі розвитку анімізм передбачає вірування у богів і підпорядкованих їм духів, душу і майбутнє життя.
За Тайлором, анімізм — це давня філософія, яка в теорії виявна у формі віри, на практиці — у формі пошанування. Концепція Тайлора, згідно з якою в основі всіх релігій лежать первісні уявлення про душу і духовні сутності, мала й серйозних опонентів, які бачили в ній вразливі аспекти. По-перше, висловлювалася думка про ідеалізацію Тайлором первісної людини, яка прагнула пояснити кінцеві причини надто складних явищ і приходила в результаті своїх міркувань до вельми абстрактних висновків. На думку критиків, мислення, здатного до формування понять «душа» чи «дух», не мали не лише найдавніші люди (архантропи), а й люди сучасного виду (неоантропи) на початковій стадії свого інтелектуального розвитку. По-друге, зверталась увага на те, що теорія Тайлора у формуванні первісних вірувань не враховувала соціального чинника. Так, Е. Дюркгейм доводив, що жодні спостереження людини над зовнішньою та власною природою не в змозі породити релігійних вірувань. Ці вірування могли з'явитися лише в суспільстві, у сфері колективних уявлень, які стають надбанням людини не завдяки її особистому досвіду, а під впливом суспільного середовища.
Серйозні теоретичні аргументи супроти теорії Тайлора були сформульовані й шотландським дослідником Е. Ленгом (1844—1912). У своїй праці «Становлення релігії» Ленг намагався знайти відповіді на два важливих запитання:
1) яка природа видінь і галюцинацій, що, згідно з твердженням Тайлора, лежать в основі уявлень про душу;
2) чи пов'язана ідея Бога, навіть у її найпервинні-ших формах, із первісними уявленнями про духів і духовні сутності. Даючи негативну відповідь на друге запитання, Ленг приходить до висновку, що головним джерелом релігії є віра у могутність найвищого Буття, Творця всіх релігій, Батька моралі та Суддю людей.
Але чи не найбільше критикував теорію Тайлора англійський антрополог, етнограф Роберт Маретт (1866—1943), який обґрунтував ідею преанімізму, ввівши термін «аніматизм».
Аніматизм (лат. animatus—живий) —віравєдинубезособовусилу, щокеруєявищамиприродитавпливаєнажиттялюдей.
Маретт висунув гіпотезу про існування первісної стадії релігійного розвитку людини, на якій ще не було анімістичних уявлень. На цій стадії людина, на переконання вченого, вірує в існування безособової надприродної сили. Але при цьому вона скоріше відчуває її, ніж усвідомлює. Акцентуючи увагу на переважно емоційному ставленні індивіда до цієї сили, Маретт прагне відійти від надмірної раціоналізації релігійних вірувань первісної людини, до якої був так схильний Тайлор.
Надприродне має два аспекти існування — негативний і позитивний. Його негативним аспектом є табу — «не смій легковажно наближатися». Ця заборона не поширюється на всі відносини з надприродним і стосується лише нечестивих стосунків. Позитивним аспектом надприродного є мана — «інстинктивне відчуття чудодійної сили». Табу і мана описують надприродне в його первинному, або екзистенційному, вимірі. Маретт переконаний, що формула табу-мана наиприинятніша для вичерпного вираження універсальної природи надприродного.
Тож при розгляді історії релігії, на думку Маретта, слід всебічно враховувати не тільки пізніші, а й раніші гілки розвитку вічно живого «материнського дерева» людської культури.
Використана література.
1. Докаш Віталій Іванович, Лешан Володимир Юхимович. Історичне релігієзнавство: Методичний посібник / Чернівецький держ. ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2000. — 76с.
2. Горлинський В. В. Релігієзнавство: Курс лекцій / Київський військовий ін-т управління і зв'язку. — К. : КВІУЗ, 2000. — 148с.
3. Прибутько Петро Степанович. Релігієзнавство: Посібник для підготовки до іспитів. — К. : Видавець Паливода А.В., 2006. — 152с.
4. Матвєєв Віталій Олексійович. Релігієзнавство: Навч. посіб.. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. — 288с.