Єгипетські міфи про початок світу не являють собою єдиної, цільної розповіді. Часто ті самі міфологічні події зображені по-різному, і боги в них виступають у різному вигляді.
Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творінням бога сонця Ра, ототожненого з іншими богами–творцями Атумом і Хепрі («Атум» значить «Досконалий», ім'я «Хепрі» можна перевести як «Той, хто виникає» або «Той, хто приводить до виникнення»). Атума звичайно зображували у вигляді людини, Хепрі - у вигляді скарабея, а це значить, що його культ припадає на той час, коли богам надавали вигляд тварин. Цікаво, що в Хепрі ніколи не було власного місця культу. Як уособлення висхідного сонця, він був тотожний Атуму – призахідному сонцю й Ра –, що світить удень. Вигляд скарабея, що надається йому, був пов'язаний з переконанням, що цей жук здатний розмножуватися сам по собі, звідси його божественна творча сила. А вид скарабея, що штовхає поперед себе свою кулю, підказав єгиптянам образ бога, що котить сонце по небу.
Міф про створення світу Атумом, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід», а на той час, коли текст його вперше був висічений у камені, він, імовірно, існував уже давно й був широко відомий.
Згідно «Текстам пірамід», Ра-Атум-Хепрі створив себе сам, виникнувши з хаосу, іменованого Нуном. Нун, або Першоокеан, зображувався звичайно як неозорий передвічний водний простір. Атум, з'явившись із нього, не знайшов місця, на якому йому можна було б утриматися. Тому він у першу чергу створив пагорб Бен-Бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепрі приступив до створення інших богів. Оскільки він був один, першу пару богів йому довелося породити самому, виплюнувши з рота богів-близнюків: бога повітря Шу й богиню вологи Тефнут. Поява дітей в Атума зумовлює появу подвійності. Від союзу цієї першої пари народилися Геб (бог землі, а по суті сама Земля) і Нут (богиня неба або саме Небо). Вони у свою чергу породили: Озіріса й Ізіду, Сета й Нефтиду. Так виникла Велика Дев'ятка богів – Геліопольська Еннеада. Таким чином, згідно з геліопольським міфом, з’явилися земля й правлячі нею божества. За уявленням прадавніх єгиптян вгорі перебуває Нут, внизу Геб, а між ними Шу й Тефнут.
Ця версія створення світу не була єдиною в єгипетській міфології. За одним з переказів, творцем людей був, наприклад, гончар – бог Хнум, що уособлювався у вигляді барана, який виліпив їх із глини.
Богослови Мемфісу, найбільшого політичного й релігійного центру Прадавнього Єгипту, одного з його столиць, включили у свій міф про створення світу багатьох богів, що належали різним релігійним центрам. Але найбільше вшановувалася так звана Мемфісська дев’ятка богів: творець Птах і вісім його дітей, серед яких були бог сонця Атум – око Птаха, бог знань Тот – язик Птаха, бог родючості Апіс – душа Птаха, бог повітря Шу – дихання Птаха, богиня вологи Тефнут – слина Птаха та інші. Птах вважався верховним богом, творцем усіх богів і світу. Його називали владикою істини, божеством справедливості. Про Птаха говорили, що він – це сонце й місяць одночасно. Іноді він вважався заступником ремесел. У Мемфісському варіанті Птах творив думкою та словом. Він як правило, зображувався у вигляді мумії, у щільно прилеглому одязі, з поголеною головою. Птах часто зображувався разом з крокодилом, якого він топче ногами – символом мороку, зі скрабеєм (гнойовим жуком) на голові – символом воскресіння.
У Фівах головним богом був Амон – бог-творець усього сущого, що змушує природу щороку відроджуватись. Священна тварина Амона – баран. Тому до храмів, присвячених Амону, вели доріжки з обох боків прикрашені баранячими головами. Зображувався бог у вигляді людини в червоній короні з двома високими чорними пір’їнами і сонячним диском, рідше – із головою барана. Амон ототожнювався з богом сонця Ра – Амона-Ра. Його дружина, богиня Мут, вважалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір’ю сонця, що сходить. Мут завжди зображувалася з подвійною короною – емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Священна тварина Мут – корова. Видимим втіленням Амона вважався Ніл, якому Єгипет зобов’язаний був своєю родючістю. У таких випадках Амона називали Амон-Ніл або Кнуфіс. З Амоном пов’язане обожнювання фараонів – «синів бога». Вважалося, що фараон народжується від звязку Амона з царицею-матір’ю, до якої бог приходить у вигляді її чоловіка. Тому Амон і фараони – єдині владики світу, його правителі.
Іноді небесний звід представлявся у вигляді корови з тілом, покритим зірками, але існували ще уявлення, згідно з якими небо – це водна поверхня, небесний Ніл, по якому вдень сонце обтікає землю. Під землею теж є Ніл, по ньому сонце, спустившись за обрій, пливе вночі. Розлив Нілу, що протікає по землі, персоніфікувався в образі бога Хапі (його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів), який сприяв врожаю своїми благодатними розливами. Сам Ніл також населявся добрими й злими божествами в образі тварин: крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т.ін..
Родючістю полів відала богиня – володарка засіків і комор Рененутет, яка шанувалася в образі змії, що з'являється на полі під час жнив, стежачи за старанністю збирання врожаю. Врожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї.
Ідеалом вищої мудрості й правди, уособленням кращих сторін людської природи, втіленням розуму в єгиптян був бог Тот. Він допомагав богу Ра в його боротьбі із силами пітьми. Його символом був Місяць.
Богом потойбічного світу вважався бог Анубіс. Він зображувався звичайно у вигляді людини з головою шакала. До нього зверталися родичі померлого із проханням про заступництво в потойбічному світі.
Бог Амон вважався всесущим божеством повітря й вітру, яке наповнює увесь видимий світ, дає життя всьому живому. Амон вважався божественним батьком єгипетських фараонів. Його називають великою живою душею, яка стоїть над усіма богами. Як повітря й вітер душа невидима. Амон вважався також духом оживляючим. Крім того, Амон був захисником пригноблених і знедолених. Його дружиною й жіночим втіленням душі була богиня Амаунет.
Бог Себек, який зображувався часто в образі крокодила, був також у пантеоні єгипетських богів одним з головних божеств. До Себека звертались із молитвами про лікування хвороб, про допомогу в скрутних життєвих становищах. Вважалося також, що Себек опікується про долю померлого в потойбічному світі. Іноді Себек вважався супутником Ра, а іноді його супротивником. Його дружиною й жіночим втіленням була богиня Себекет, яка зображувалася у вигляді жінки з головою лева.
Атон – в давньоєгипетській міфології бог сонця. За часів Древнього царства був одним з багатьох єгипетських богів, уособленням Ра, богом сонячного диску. Поступово роль цього бога в давньоєгипетському пантеоні зростала, а кількість його храмів і жерців збільшувалась. Вже за часів правління Хатшепсут, Атон уособлювався як «Творець всілякої живої істоти, який створив і впорядкував Всесвіт».
У єгипетській міфології Гор входив до складу головних єгипетських богів. Його уособленням був божественний сокіл. Символом цього бога вважався сонячний диск із розпростертими крилами. Гор зображувався у вигляді сокола або людини з головою цього птаха. Гор носив різні імена, однак завжди його культ був пов'язаний із сонцем і небом. Його дружиною й жіночим втіленням була богиня Хатхор, яка була богинею любові, веселощів, танцю й музики. Греки ототожнювали її з Афродитою.
Спочатку Гор вважався покровителем полювання. Пізніше цей бог став захищати фараонів. Своїми крилами він оберігав правителя Єгипту. На статуї фараона Хефрена був зображений сокіл, що прикриває крилами голову правителя. Гор вважався родоначальником усіх єгипетських фараонів. В імені майже кожного фараона було присутнє і'мя Гора. Воно ввійшло в п'ятичленну титулатуру фараона.
Гор є супутником Ра і Тота. Гор супроводжував човен свого батька, бога сонця Ра. На шляху човна він перетворював у крокодилів і гіпопотамів ворогів батька. У цьому міфі Гор з'єднався з Ра в єдине божество - Ра-Гарахути. В іншому варіанті образ Гора був злитий з образом бога Гора Бехдетського.
У всіх варіантах міфів Гор був захисником бога сонця Ра. Іноді він фігурує як син Ізіди, яка зачала його від мертвого Озіріса, убитого своїм братом Сетом.
У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Виникають уявлення про те, що померлі (тобто їхня Ба, душа) вдень виходять на сонячне світло, злітають на небо до богів, мандрують по підземному царству (дуат). Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержатись безлічі спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них — Ба — у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися з тілом. Звідси - звичай бальзамувати небіжчика (муміфікація) і споруджувати йому вічне житло - гробницю. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвопринесень в єгипетському обряді поховання не було. В гробницю клали численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю клали скульптурні зображення померлого.