Соціально-економічні причини походження релігії полягали у специфіці соціального буття людини. Вони не суб'єктивні, не ідеологічного порядку, а об активні.
Головні з них:
Низький економічний розвиток первісного суспільства. Первісні люди не мали нагромадженого досвіду праці; знаряддям їхньої праці були палиця, камінь, власні руки; засобом праці була неолюднена природа. Це зумовило вкрай низький рівень продуктивності праці, життя. У боротьбі за виживання людина змушена була мобілізувати свої фізичні й ще незрілі духовні сили — фантазію, кмітливість, здогадки. Тому вона не завжди діяла правильно. У результаті людина могла бачити окремі успіхи застосування своїх духовних зусиль (одягання в шкіри тварин під час полювання, проколювання зображень тварин перед полюванням тощо), проте не знала причин цих успіхів. Ось на ці непізнані сили, що таємничо проявлялися, людина й намагалася вплинути в боротьбі за своє існування. Ці таємничі сили уособлювались, усвідомлювались у вигляді духів, на яких вироблялися прийоми впливу. В цьому тривалому процесі поступово складалась, створювалась релігія;
Безсилля людини перед стихіями природи, Епідемії, повені, посухи та інші несприятливі для людини природні явища пригнічували, примножували її безсилля. Вона не лише відчувала, а й реально залежала від грізних сил природи, могутність яких була безмежною. Безмежним був і предмет (об'єкт) релігійного відображення. Стихії природи, що грізно й нещадно тяжіли над людиною, не лише породили, а й у подальшому продовжували підтримувати, насичувати релігійну форму суспільної свідомості. Стихійні лиха, хвороби й донині служать для багатьох сильним імпульсом, поштовхом до релігії, молитов, знахарства. Загалом же з поглибленням процесу пізнання природи, оволодінням її законами посилюється влада людини над стихіями, що звужує об'єкт релігійного відображення, можливості самої релігії;
Безсилля перед стихіями суспільного життя. Первісна людина перебувала у такій самій фатальній залежності від умов суспільного буття, як і від чужих їй, згубних і небезпечних стихій природи. Ці умови, стихії суспільного функціонування і розвитку були важливим об'єктом релігійного відображення, об'єктивною причиною виникнення релігії, існування релігійної форми суспільної свідомості. З появою класового суспільства безправ'я і безсилля пригноблених мас стають домінуючою причиною існування і відтворення релігії. Нерідко й сучасна людина, яка зазнала несприятливого впливу обставин суспільного життя (не поталанило, вибилась із колії, залишилася самотньою, втратила громадську підтримку, не дістала визнання тощо), набуває певної схильності до релігії (починає вірити у примхливу долю, звертається до ворожки, чаклуна);
Використання релігії панівними класами для зміцнення свого панування. Пануючий у суспільстві клас прагне до того, щоб вигідні йому ідеї утвердити в суспільстві, виставити їх загальними ідеями. Використання релігії з цією метою й понині є важливою соціальною причиною самого існування релігії;
Традиція як механізм передачі й закріплення релігійності. Релігія, як і життя, раз виникнувши, більше не мала потреби у виникненні, вона продовжувала існувати внаслідок дії законів відтворення. Відтворюючись, релігія змінювалась під впливом соціальних умов і потреб, які самі змінювалися, розгалужувалась, диференціювалась і, зрештою, стала такою, якою вона проявилася в історії, існує й донині. Механізмом такого відтворення релігії стала традиція. Традиція — це форма спадкоємності в різних видах людської діяльності, зокрема духовної. Внаслідок мільярдного повторення і відтворення традиційною стає й сама релігія даного народу. Релігія перетворюється на невід'ємну ознаку національної культури того чи іншого народу. Звідси усталені уявлення про те, що росіянин — православний, поляк — католик, єврей — іудей, араб — мусульманин, бірманець — буддист, японець — синтоїст.
Еволюція релігійних вірувань
Становлення й еволюція релігії взаємопов'язані з розвитком суспільства і людської свідомості, рівнем пізнання людиною навколишньої дійсності. Оскільки специфічною ознакою релігії є віра в існування надприродної сили, критерієм еволюції, рівня розвиненості релігії є уявлення віруючих про ці сили.
За цією ознакою в історії розвитку релігії виділяють три основні ступені.
І. Первісні (ранні) форма релігії. До ранніх форм релігії належать: фетишизм — поклоніння неживим предметам; магія — дії та обряди, що здійснюються з метою надприродне впливати на явища природи, тварин чи людину; тотемізм — віра в надприродну спорідненість людини з тваринним і рослинним світом; анімізм — віра в душі й духів; культ предків. У питаннях відкритих наукових істин між усіма вченими, у тому числі віруючими, встановлюється повна єдність поглядів. З питань же релігії серед вчених — те саме протистояння, яке ми спостерігаємо поміж віруючими взагалі. Однак учений-віруючий став віруючим не через вивчення науки, а внаслідок виховання в дитинстві, дотримується релігійних поглядів за традицією своїх батьків, домашнього оточення, співвітчизників. Наприклад, фізик Архімед був язичником, фізик Макс Планк — католиком, фізик Альберт Ейнштейн — іудеєм, фізик Андрій Сахаров — православним. Учених об'єднують наукові знання, а не релігійні вподобання.
Сутність релігійного світогляду
Релігійний світогляд, як і будь-який інший, дає віруючому систему узагальнених поглядів на світ і місце людини в світі. І хоча все у релігійному світогляді розглядається крізь призму надприродного, у світогляді віруючої людини, у релігійному віровченні поряд з релігійними ідеями і концепціями співіснують і нерелігійні елементи. Релігійний світогляд складається з певної сукупності своєрідних положень. Ці положення виражають собою віру людини в існування світу надприродного, визнання якого виключає науковий підхід до пізнання дійсності; існування, реальність якого спростовується всією сукупністю наукових досягнень.
Головні положення релігійного світогляду
Визнання існування надприродних істот — богів, дияволів, духів, бісів та інших ілюзорних сил, їхнього верховенства над світом реальним, природним.
Креаціонізм (від лат. "креаціо" — творю) — творення світу з нічого, творення живих істот, людини, душі тощо.
Чудеса — порушення законів природи внаслідок втручання божества. Без віри в чудеса, без демонстрації чудес не існувала і не може існувати жодна релігія, жодне віросповідання, хоч у кожній релігії, віросповіданні подається свій, специфічний набір чудес. Поновлення ікон, нетлінність мощей, явлення Богородиці — це загальновизнані чудеса для християн-православних і християн-католиків, а для християн-єговістів — це явне святотатство. Однак будь-який віруючий переконаний, що Бог творить чудеса, що він постійно управляє світом, втручається у хід подій. Без такої віри не може бути, наприклад, молитви. Проголошуючи молитву, віруючий впевнений, що Бог його чує, допоможе, збереже, вилікує. "Про що б не молилася людина, вона молиться про чудо", — зазначав російський письменник Іван Тургенев.
Геоцентризм і антропоцентризм — визнання Землі центром Всесвіту, а людини — центром світових подій, центром турбот Бога.
Існування безсмертної душі, а звідси — віра у загроб не життя, потойбічний рай, переселення душ тощо.
Провіденціалізм — віра у заздалегідь визначену долю людини, історичних процесів, скінченність світу у вигляді Арма геддону, Страшного суду, пекельних мук. Критичний аналіз головних положень релігійного світогляду є складовою частиною процесу становлення й утвердження наукового світогляду.
Релігійне витлумачення людини
Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості й відрізняються одне від одного. Релігійна інтерпретація виходить з того, що людина створена Богом за своїм "образом і подобою", тобто спирається на ідею креаціонізму. Наукове пояснення включає ідеї еволюції, теорії антропогенезу, тобто поява людини обумовлена тривалим процесом розвитку органічного світу, становлення і функціонування суспільства. Історія поглядів на походження та сутність людини має безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є Ті безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних верувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому. Одним із варіантів пояснення людського походження є давні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею. В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування. Вона розглядалася як частка природи, яка підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах домінував погляд, що людина існує у всесвітньому Логосі, є його невід'ємною складовою часткою і залежить від циклів його розвитку. Проблема походження людини в найбільш категоричній формі чи не вперше була поставлена в релігійній свідомості. В релігійних і філософських джерелах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, про сутність людини і співвідношення в ній тілесного й духовного. Спільною у різноманітних поглядах є теза, що людина — істота розумна. Згодом склалася специфічна галузь знань про людину, яка дістала назву релігійна антропологія.