НІКОПОЛЬСКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
З дисципліни
На тему Причина виникнення релігії
Студентки
Булкіної Сюзанни Валеріївни
Курса, групи Моз-03 01
Регістраційний номер_____
Дата одержання роботи ____
Оцінка __________________
Рецензент ________________
Вступ
1. Сутність релігії
2. Основині теорії виникнення релігії
Висновки
Список використаних джерел
Дисципліною вивчення у роботі служить дисципліна культурологія.
Основна мета роботи – це спостереження причин, яки привили до виникнення релігії.
Для досягнення поставленої метитреба вирішить другі основні завдання:
- розглянути сутність такого явища культури, як релігія;
- визначити основі теорії що до виникнення релігії;
- зробити висновки за темою вивчення у роботі.
Релігія відіграє дуже важливу роль у розвитку людства, його культури. Для кожного посвідченого чоловіка великий інтерес представляє розвиток релігії та те місце, яке вона займала у суспільстві. Сучасні теорії розвитку та виникнення релігії трактують різні причини цього явища. Але взагалі трудно не до оцінювати роль релігії , тому що і зараз вона відіграє важливу роль у житті багатьох людей, країн та народів.
1. Сутність релігії
Релігійні вірування, яких сьогодні на Землі багато, — це продукт суспільного розвитку. Вони відображають у своїх вченнях і доктринах риси соціальних епох. Тому релігія у сучасному світі є універсальним духовним явищем життя суспільства. Вона об'єднує на фунті моральних і духовних цінностей, догматів цілі народи, визначає конфесійні ознаки, консолідує громади віруючих, спрямовує їх на боротьбу проти негативних, з точки зору теології, явищ, зумовлює відправлення того чи іншого культу.
Будь-яка форма релігії незалежно від конфесійної приналежності має розглядатись і висвітлюватись з урахуванням особливостей виникнення та еволюції релігійних вірувань і вчень, ролі, яку вона відігравала на кожному етапі суспільного розвитку держави, народу, нації.
Релігія — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культурологічних поглядів з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та розвитку, уособлює форму суспільної свідомості.
Релігієзнавство — це комплексна галузь наукових досліджень, що вивчає суспільно-історичну природу релігії, її механізми в соціальних зв'язках з економічними, політичними і духовними структурами суспільства та її вплив на особистість віруючих у певні історичні періоди, розглядає релігію як складову соціуму, що у певний спосіб впливає на свідомість людини.
Релігієзнавство поділяється на два великих напрямки (розділи):
• теоретичний — має філософську, соціологічну та психологічну складові;
• історичний — вивчає історію виникнення та еволюції релігій, вірувань у їх розвитку, взаємозв'язках, акцентує увагу на творенні нових і новітніх релігійних культів.
Поряд із релігієзнавством функціонує богослов'я; воно стоїть на позиціях утвердження системи релігійних догматів, обґрунтування "абсолютних " істин, що доводять над часову, над просторову природу Бога. Як правило, богослови кожної конфесії постулюють пріоритети лише свого напрямку, заперечуючи інші. Богослов'я — середньо адаптована система, яка враховує наукові досягнення і намагається втілювати їх у свої концепції, і це при тому, що раніше вони повністю заперечувалися іншими вірами. Згадаємо, як сприймалось отцями церкви вчення М. Коперника та Г. Галілея про значення і місце Землі у Всесвіті. На основі вироблених доктрин релігійні авторитети формують позиції церкви у суспільстві, прищеплюють віруючим догмати соціальне корисних дій, залучають до церковних організацій і громад якомога більше прихожан. Богословська релігійна думка намагається спрямувати суспільний процес на сприйняття і реалізацію релігійних істин, викладених у канонічних книгах — Біблії, Корані та ін.
Релігієзнавство та богослов'я певною мірою є протилежними, незважаючи на те, що їх об'єднує один предмет дослідження. Це різні системи духовних і культурних цінностей, які не можна ототожнювати.
Перейдемо до розгляду релігії як історичного явища і форми культури.
За трактуванням богословів, релігія (від лат. religio — зв'язок) — це те, що пов'язує людину з Богом: "святе письмо ", культ та інші догмати, тобто це віра в існування Бога.
Світське визначення релігії охоплює систему філософських, соціологічних, культурологічних, психологічних наукових знань, ґрунтується на історіософії, раціоналістичному підході, позбавленому ознак ідеологізованих і містифікованих теорій.
Релігія — одна з найдавніших форм суспільної свідомості та своєрідного відображення світу. Вчені матеріалістичного напрямку вважали релігію "фантастичним", тобто неправдивим, негативним, антикультурним відображенням світу. Ф. Енгельс, вступаючи в полеміку з Є. Дюрінгом, наголошував на фантастичності релігії, переконливо доводив, що релігія виникла у процесі осмислення людиною сил природи, суспільних сил, що це одна з найдавніших форм духовного освоєння світу, що випливає з властивостей процесу пізнання.
2. Основині теорії виникнення релігії
Релігійні вірування пройшли через певні рівні трансформації свідомості людини, магічні дії, уявлення про струнко вибудовану систему світу, гіперболізовані та виведені до рівня моральних постулатів обряди, що є обов'язковими для кожного віруючого. Якщо такі форми суспільної свідомості, як мораль, політика та право, допускають варіативність, то релігія претендує на єдине, незаперечне універсально-догматичне бачення і розуміння дійсності. Відіграючи роль світоглядної системи, релігія однозначно визначає місце людини у світі, диктуючи їй правила повсякденної поведінки та норми міжособистісних стосунків.
Кожному напрямку людської діяльності притаманні фантастичні форми відтворення дійсності. Це характерно і для науки, і для політики, і для мистецтва. Художня фантазія є невід'ємною складовою митця. Людина споконвіку робила спроби відображати дійсність у фантастичних формах, оповідаючи про богів, героїв, демонів, духів. У цих відображеннях відбивались і трансформувались реальні події, набували надприродного забарвлення уявлення людини про світ, природу і буття. Таким чином, міфи, фольклор, де висвітлювалось як загальновизнане, так і надприродне, були висхідним джерелом, витоками релігії.
Відомі дві протилежні теорії щодо того, коли і як виникла релігія. За твердженням богословів, релігія є надприродним божественним явищем, що існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов'язана релігії. Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5млн років і охоплює величезний історичний період. Археологи стверджують, що перші релігійні уявлення склались в епоху верхнього палеоліту приблизно 40—20 тис. років тому, оскільки вже тоді жили люди сучасного антропологічного типу, які творили релігійні системи,
Ранні форми релігії зародились разом з фетишизмом, тотемізмом, магією, анімізмом. З переходом до класового суспільства сформувались та утвердились племінні релігії, де провідну роль відігравали культ вождя та духу предків. З виникненням політеїзму (багатобожжя) з'явився інститут жерців, які професійно "обслуговували" богів і божеств, виконуючи роль посередників між членами племені та Богом.
Інститут жерців сформував систему ідеологічного забезпечення, виконував творчі функції, складав міфи (від грецьк. mythos— переказ, сказання), у сюжетах яких боги та герої служили взірцем і пояснювали незрозумілі явища природи. У міфах відбивалися моральні погляди, естетичне ставлення до дійсності. Записані, впорядковані й догматизовані міфи стали базою для написання "священних" книг.
З утворенням інституту держави постала потреба привести пантеон богів до спільного знаменника і до моделі системи управління країною. Політеїзм почав втрачати значення; на зміну і як противага йому в останні роки старої ери починає утворюватись релігія єдинобожжя — монотеїзм, що зумовлювалось суспільними потребами. У державі утворюються централізовані структури з єдиним царем, тому став потрібен один Бог, який би підтверджував його права на землю. Тоді народилась приказка: "На небі один Бог, на землі один цар ". Виникають такі світові релігії, як буддизм, християнство та іслам. Цей період став поворотним пунктом як в історії суспільства, так і в історії релігії. Світові релігії передбачають звернення всіх народів незалежно від національності до єдиного Бога. Було уніфіковано культи, нівелювалася специфіка національної обрядовості, пропагувалася загальна рівність перед Богом усіх соціальних верств, перенесено в абстрактний вимір (у потойбічний світ) загальносоціальну справедливість. Завдяки такому космополітичному характеру світових релігій вони почали поширюватись по всіх континентах Землі.
Світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і свобода. Тому матеріалісти вважали релігію опіумом для народу, доводячи, що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними компенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного розвитку високогуманного суспільства.
Ідея кожної релігії — ідея Бога, тобто суть і сутність відображення ідеально-абстрактної людини, змодельованої на гуманістичних засадах. Загальнолюдський гуманізм не заперечує існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, він вбирає в себе їх кращі досягнення і ґрунтується на їх засадах. Можна ствердно говорити про поєднання найвищих ідей гуманізму релігії та кращих гуманістичних засад суспільства, шукати і реалізувати в соціум той здоровий синтез, який, безумовно, може стати перспективним.