Говорячи про теорію первинного анімізму, автор має на увазі те явище, яке Тайлор називає теорією виродження, а Францев – потворною буржуазною теорією, що абсолютизує уявлення. Ця концепція була широко розповсюдженою в ХІХ столітті, особливо серед представників клерикальної школи (нагадаємо, противників школи еволюціоністів, до якої належав і Тайлор). Вона стверджувала, що історія культури починається з появи високоцивілізованої людини (не обов’язково близької в цьому відношенні до сучасної, проте розвиненішої за дикуна). Але внаслідок якоїсь події чи процесу, наприклад, потопу (А.Гоге) чи ще чогось людська культура занепала до стану дикунства, а вже потім почала розвиватись, аж до сучасного моменту. Прихильники цієї концепції частіше висували не етнографічні чи археологічні докази, а богословські. Високий первісний духовний стан людини підкреслювався цитатами з Біблії. Е.Тайлор наголошував на шкідливості такого підходу в етнологічних дослідженнях, нагадуючи негативні приклади втручання релігії в астрономію та геологію.
Оскільки духовний світ первісної людини був достатньо багатим, можна припустити достатній рівень здатності до абстракцій, щоб мати анімістичні уявлення чи навіть монотеїзм (тим більше, що одкровення було дане людям власне Богом). А вже потім, коли людина впала в культурному розвитку на нижчий рівень, з’являється фетишизм.
Але ця теорія, теологічна за суттю, не може бути визнана сучасними вченими-емпіриками як наукова вже тому, що одкровення не вважається ними за щось безсумнівне, радше навпаки.
Перш ніж іти далі, не буде зайвим пригадати, що розвиток мислення найчастіше розглядається вченими (принаймні з кінця ХІХ століття)як процес, тобто явище має початок і розвиток. Початковим етапом уважається стадія конкретно-чуттєвого, або наочно-дієвого, мислення, що пов’язана з відсутністю будь-якого абстрагування, відсутністю пам’яті, господарством „на сьогоднішній день”. Навіть відсутністю мови як такої. Далі починається еволюція здатності до абстрагування, мислення образами(через що виділяли, як, наприклад, Д.В.Бубрих чи А.Ф.Анісімов, стадію наочно-образового мислення) з поступовим переходом до власне мислення, що спирається на поняття, власне мови, що вже свідчить про високий рівень абстрагування. Ці положення дуже розповсюджені, тому на них можна не зупинятися занадто ретельно. Найголовніше в даній концепції – постулювання переходу від конкретно-чуттєвого мислення до абстрактного. Ця теорія активно розвивалася радянськими вченими з метою підкреслення соціально-матеріалістичного походження релігії. Ось, наприклад, що писав із цього приводу Н.С.Капустин: „Образи зовнішнього світу поступово звільнювалися від наочності, „матеріальності” чуттєвого сприйняття. Дані ряду наук свідчать про те, що становлення релігійних уявлень за доби родового строю являло собою процес, що розтягся на тисячоліття. Системи й підсистеми релігійних уявлень первісної людини складалися поступово, поетапно. Тому цілком можливо поставити питання про найдавнішу форму релігії” [7,с.105].
З усім цим пов’язана теорія первинного фетишизму. Вона стверджує, що під мінімумом релігії слід розуміти не вірування в духовні істоти, як у Тайлора, а уявлення про надприродне. Фетишизм виникає, коли людина ще не тільки не створює абстрактних понять, до яких відносяться й сили природи, й духи, а й не цікавиться нічим, що не пов’язане з її щоденною практикою. Людина на цьому етапі усвідомлює лише чуттєво сприйняті явища та предмети природи, до яких має безпосереднє відношення. Свідомість не має ще узагальнених понять, як стихії, кольори тощо. Ще не може йтись про уособлення сил природи, бо такого поняття також іще нема, так само, як і поняття душі. Вірування в надприродне на цьому етапі можуть бути пов’язані лише з окремими, конкретними явищами та предметами природи, що оточують людину. „У цих віруваннях нема уявлень про якусь уособлену істоту, що стоїть за предметом, явищем природи. Саме це явище чи предмет наділяються елементами волі” [19, с.214]. Фетишизація предмету пов’язана з наділенням його „другою природою”, властивістю впливати на хід подій, допомагати чи, навпаки, заважати. Наприклад, зброя, що часто приносила успіх на полюванні, могла розглядатись як така, що може допомагати мисливцю. Останній, наділяючи її такою властивістю, може дійти висновку, що вона живе власним життям, має власну волю. А це веде до нового висновку: вона може змінити своє ставлення, припинити допомагати. Щоб цього не сталося, треба якось задовольняти її потреби – приносити жертви. Такий тип ставлення до фетишів характерний не лише для раннього, а й для „класичного” фетишизму. Наприклад, у де Бросса є таке місце про африканських фетишистів: „Якщо неграм потрібен дощ, вони ставлять біля олтаря порожні келихи. Якщо вони воюють, вони кидають сюди мечі та списи, щоб випросити собі перемогу. Якщо вони потребують м’яса чи риби, вони кладуть сюди кістки...Виявляючи подібні знаки поваги й довіри, вони впевнені, що їхні прохання не даремні і вони отримають, що їм потрібно. Але якщо все йде не так, як вони бажають, вони приписують це якомусь справедливому гніву їхнього фетишу, і тоді всі їхні турботи націлені на те, щоб знайти засоби його вмилостивити” [21, с.22]. Наслідком цього є безліч олтарів, що завалені жертвами.
Із розвитком здатності до абстрагування уособлюватися починають не окремі предмети чи явища природи, а сили природи, стихії, з’являється поняття про душі тощо. Так виникає анімізм. Проте форми поведінки, що має привернути до себе надприродне, не дуже змінюються через зміну самого визначення надприродного. „Хоча з фетишизму як із першооснови не витікають усі наступні форми первісної релігії, - пише Н.С.Капустин, - тим не менше він входить у всі системи як їхній найважливіший елемент” [7, с.107].
Існує багато різноманітних теорій, що відшукують найпершу форму релігії, наприклад, численні преанімістські теорії, що не погоджуються з вірою в душу як першу стадію вірувань тощо. А проте різниця у визначенні найпершої форми залежить від того, наскільки широко розуміється саме поняття релігії, до якої фази розвитку людської свідомості відносять появу цього явища. І тут постає дилема. Якщо пригадати вказане вище висловлювання Е.Тайлора про те, що звуження критеріїв призводить до визначення релігії через приватну релігійну систему, то доцільнішим від усього буде визнання першою формою релігії найпершу стадію віри людини в надприродне, себто фетишизм. Проте це буде протирічити тому припущенню, яке розвинене в першій частині, бо зародження фетишизму не витікає з появи абстрактного мислення в людини, пов’язане з конкретно-чуттєвим мисленням. Уособлення ж сил природи є пізнішим явищем. Навіть Ф.Енгельс указував, що це стає можливим лише з переходом до землеробства, тобто вже в мезоліті чи навіть у неоліті. Проте се уособлення є свідоцтвом наявності здатності до абстракції у свідомості носіїв, наявності мови, тобто дозволяє, на погляд автора, відносити їх до справжніх людей. Щоб не приставати до полюсів, автор пропонує вважати появу релігійних людських уявлень у повному значенні цього поняття пов’язаною все ж із етапом розвитку людської свідомості, якому притаманні абстрактне мислення, поняття й мова, що оперує поняттями. А проте підґрунтям і одним із креативних факторів релігійних уявлень можна вважати фетишистські вірування, що склалися ще на рівні конкретно-чуттєвого сприйняття набагато раніше за власне релігію. Таким чином, фетишизм не є формою релігійного світосприйняття, хоча уявлення про надприродні відносини між людиною та „чуттєво-надчуттєвими” предметами дійсно виникли як перша форма спілкування людини з надприродним. Наостанку слід зазначити ще раз, що йдеться саме про первинний фетишизм, який міг існувати до виникнення абстрактного мислення. З появою останнього фетишистські уявлення стають невід’ємними складовими частинами релігійної свідомості людей.
ВИСНОВКИ
Комплексні й неупереджені дослідження проблеми виникнення в людини релігійної свідомості дозволяють зробити кілька вірогідних висновків.
По-перше, релігійні вірування могли з’явитися в людини не раніше з абстрактну свідомість, що оперує поняттями, а тому має бути пов’язаною з мовою (при тому з мовою як засобом абстракції, а не сугестії). За даними палеоантропології та лінгвістики, це не могло стосуватися палеоантропів, оскільки вони були не здатні до мови в цьому розумінні. Тому будь-які страннощі в поведінці останніх не можна пояснювати наявністю релігії в їхньому суспільстві. Так само не може йтися про релігію в суспільстві неоантропів аж до моменту виникнення в них мови. І явища, на які посилаються для доведення існування релігії в цих середовищах, можуть бути тлумачені під іншим кутом зору. Наприклад, явище первісного мистецтва може бути розглянуто як один з елементів процесу дивергенції видів, а численні факти поховань неандертальців можна пояснити дбайливим ставленням до небіжчиків як до хворих.
По-друге, коли йдеться про ранні форми релігії чи про найпершу з них, необхідно спочатку визначити, що розуміється під поняттям релігії взагалі. Бо саме на етапі визначення цього поняття починаються численні розбіжності в різноманітних концепціях розвитку релігійних вірувань. Наприклад, можна вважати критеріями релігії віру в духів чи жертвопринесення, монотеїзм чи політеїзм тощо. Найбільш ранньою за такого розгляду потрібно визнати найменш конкретну форму релігії, пов’язану з найменшою абстракцією. Такою здається фетишизм як віра в надприродні властивості окремих природних об’єктів, яка не підіймається ще до об’єднання їх у роди чи уособлення якоїсь природної сили.