Хадиси пророка є одним із елементів Божественного об`явлення. Аллах, як записано в Корані, навчив Пророка «Книги» і «Мудрості». Книга означає Коран, а Мудрість – Сунну. Коран, посланий Пророку, є Божим Словом і за викладом, і за змістом, тоді як хадиси, хоча і випливають від Божественного керівництва, однак переказані самим Пророком, в його власному викладі.
3. Особливості віровчення і культу ісламу
Аллаха зображено в Корані як істоту з надлюдськими моральними якостями: він може гніватися на людей і прощати їх провини після покаяння, він любить праведників і ненавидить нечестивців.
Водночас Аллах постає в Корані як безособова істота: він вічний, перший, останній, єдиний, нероздільний, у нього «немає богів-спільників», зокрема Бога-сина і Богоматері, як у християнстві. Аллах – суворо монотеїстичний.
З монотеїзмом ісламу пов`язаний важливий догматичний і моральний припис у Корані – вимога повної беззастережної покірності людини волі Аллаха, тобто покірність тут має всеохоплюючий характер.
Натурфілософія ісламу в основному запозичена із Біблії. Згідно з Кораном, світ був створений Аллахом за шість днів: були створені небеса (їх налічується сім), небесні світила і земля, розкладена килимом, і для міцності на ній встановлені гірські твердині. Земля поєднується з небесами невидимою драбиною, по якій сходять і піднімаються лише ангели. В останній, шостий день була створена перша людина – Адам, а з його ребра – Єва. Сьомий день – це день, який настав після завершення Аллахом творення світу. Це – п`ятниця ( а не субота, як у іудеїв, або неділя, яку святкують християни). Тварини, як зазначено в Корані, були створені із води, людина – із глини і пороху земного. В інших місцях Корану оповідається про створення людини із води і згустку крові. У Корані відтворена ідея і про первородний гріх та інші біблійні оповіді про ставлення Аллаха до світу і людини, але у дещо специфічному вигляді.
Як і Біблія, Коран вчить, що «золотий вік» на Землі залишився у минулому. Ідея гріхопадіння і вигнання із раю Адама і Єви в Корані відтворена, але гріху, стражданню і спокутуванню від гріха не надається будь якого значення. Отже, саме це положення Корану істотно відрізняється від христології, яка є центральною ідеєю християнства. Водночас в ісламі досить ґрунтовно розроблена концепція раю і пекла, тобто відплати людини в замогильному житті. Згідно з мусульманським вченням, рай – це життя вічне у тінястих прохолодних гаях, серед яких протікають чисті прохолодні води, багата вишукана їжа, розкішний одяг і всілякі насолоди, зокрема любовні. За однією версією, кожний правовірний у раю буде разом із своєю подругою, за іншою – він буде насолоджуватися товариством прекрасних гурій. Звичайно, ідеал раю є відтворенням ментальності, сподівань і побажань людини пустелі. Протилежне картині раю є пекло. У ньому – дим, самум (пісок, піщана буря) та інші жахи, страшні для мешканців Аравії. У пеклі грішники засуджені на вічні тортури і страждання.
Пророцтва в ісламі посідають таке саме місце і мають таке значення, як і в християнстві. Хоча розмірковування про кінець світу і страшний суд двозначні.
Мусульмани переконані, що під час Страшного суду їх доля залежатиме від їхнього Великого Пророка, Посланця Аллаха-Муххаммада. Його заступництво пом`якшуватиме долю грішників. Муххаммад проситиме Аллаха Милосердного простити декого з грішників, визволити їх від пекельної кари і подарувати їм райське життя.
Характерною рисою мусульманської ментальності є її взаємозв`язок з Аллахом як Абсолютом, яка відображається у постійному звертанні до Аллаха, виявах загальної покірності Аллахові. Тексти Корану буквально через декілька айятів (віршів) з`єднаються постійним посиланням на Аллаха, вихвалянням Аллаха, відзначення його особливих рис і характеристик 99 імен Аллаха, серед яких найбільш повторювана фраза «Ім`ям Аллаха милостивого і милосердного», якою починається кожна сура Корану.
Поряд з принципом етичного абсолютизму іслам утверджує принцип морального догматизму, вимагаючи таким чином від сповідників ісламу беззастережного виконання кора нічних норм, згідно з якими мусульманин повинен стежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, зрештою, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими є морально-етичні приписи Корану.
Не випадково «поширення ісламу зі зброєю в руках було релігійним обов`язком», а війна «вважалася справедливою, якщо вона розпочиналася з метою навернення людей до істинної віри». Зрештою, ця морально-етична вимога чітко викладена в Корані: « А коли ви зустрінете тих, хто не увірували, то – ударяйте мечем по шиї; а коли ви учините велике побиття їх, то зміцнюйте узи». Зрештою, ця норма і сьогодні діє, коли оголошується джихад – «священна війна» проти «невірних».
Поряд з цим в етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності – бути справедливим, віддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Як і в Біблії, Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу.
Отже, для мусульманської релігії характерна орієнтація не стільки для досягнення щастя у земному житті, скільки на потойбічне життя. Це чітко передається в основних культових вимогах і правилах ісламу.
Оскільки Коран і Сунна були доступні вузькому колу освічених мусульман, насамперед знавцям ісламської догматики, богословам і правознавцям, то для звичайних людей основні кора нічні положення сформульовані у вигляді священних догматів, заповідей, які складають обов`язковий для кожного правовірного комплекс правил поведінки. Основних обов`язків мусульманина п`ять – сповідання, молитва, піст, милостиня і хадж. Принцип сповідання віри – центральний в ісламі. Щоб стати мусульманином, достатньо дотримуватися саме цього принципу – урочисто вимовити фразу про те, що «немає Бога, крім Аллаха, а Муххаммад – пророк Аллаха». Таким чином, людина стає покірною Аллаху, тобто мусульманином. Але ставши мусульманином, людина повинна дотримуватися інших обов`язків правовірного.
Ще на ранньому етапі існування мусульманської общини склалися п`ять «стовпів» мусульманського віровчення, із яких чотири містять обрядові і моральні приписи.
Перший обов`язок мусульманина отримав назву шахади – сповідання віри – і виражається у формулі «немає божества, крім Аллаха, і Муххаммад – посланник Аллаха». Людина, яка оголошує цю молитвенну формулу, підтверджує своє визнання єдинобожжя і пророчої місії Муххаммада. Другий «стовп» (моральний припис ісламу) – обов`язкова п`ятиразова щоденна молитва (салат). Третій «стовп» ісламу – дотримання посту (саум) упродовж місяця рама дана. Четвертим обов`язком за вимогами Корану є податок (зак`ят) на користь бідних. П`ятий «стовп» - паломництво до Мекки (хадж), яке хоча б один раз у житті повинен здійснити мусульманин, який має для цього фізичні й матеріальні умови.
До п`яти «стовпів віри» прямо не належать, але безпосередньо приєднується важливий обов`язок – джихад (араб. – зусилля), тобто виявлення зусилля в утвердженні віри і в боротьбі за віру. Ідеї джихад отримали розвиток в епоху мусульманських завоювань (632 -752). Законники – факіри – підрозділяли джихад на декілька видів: «джихад серця» (боротьба із своїми власними недоліками); «джихад язика» (дозвіл схвалюваного і заборона осуджуваного) і «джихад меча» (озброєна боротьба з невірними, загиблі в якій отримують вічне блаженство). Останній вид джихад називають також «газават» (напад, наїзд) або «фатх» (завоювання, перемога). У такій війні забороняється вбивати жінок, дітей, старих людей і неозброєних священнослужителів будь-якого віросповідання. До воїнів ворожої сторони можна виявляти пощаду (аман) без будь-яких подальших зобов`язань. Населення і рухома власність ворожої сторони можуть бути отриманими переможцями як здобич.
Важлива роль у житті мусульман відводиться релігійним святам. Класично іслам узаконив два свята. Перше велике свято жертвоприношення (араб. – ід аль-адха) відзначається як невід`ємна частина паломництва у Мекку в останній день хаджа і продовжується 3-4 дні. Жертвоприношення тварин здійснюється як пам'ять про жертвоприношення Ібрахімом (Авраамом) свого сина. Разом із паломниками, що перебувають у Мецці, цей обряд здійснюють усі мусульмани. Святкування супроводжується спеціальною ритуальною молитвою і святковою трапезою.
Друге канонічне свято мусульман (араб. – ід аль-фітр) присвячується завершенню мусульманського посту в місяць рамадан. Починається у перший день наступного місяця шавваля. Святкування супроводжується відвідуванням могил рідних, великою урочистою трапезою, роздаванням милостині й подарунків.
Ці два мусульманські свята не існують самі по собі. Вони становлять невід`ємну частину мусульманських канонічних обрядів паломництва і посту.
До числа мусульманських свят належить п`ятниця – день спільної, громадської молитви. Як правило, у п`ятницю в мечетях відбуваються масові молитовні зібрання.
До числа неканонічних свят належать: свято народження пророка Муххаммада, свято нічної подорожі Муххаммада до Єрусалиму і вознесення до престолу Аллаха (ісра вамірадж). Під час цього свята цілу ніч читають Коран і моляться.
Усі мусульманські свята, історичні дати й обряди здійснюються за місячним календарем. Оскільки мусульманський рік на 11 днів коротший від сонячного, то всі мусульманські дати щорічно зміщаються.