Наукові теорії походження релігії. Головна їх особливість полягає у намаганні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил.
Політико-державна теорія. Започаткована вона у V ст. до н.е. давньогрецьким філософом Крітієм (460 - 403 до н. е), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. Її поділяв Лактацій (250 - 225 до н. е), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гуманісти (ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури) та енциклопедисти (французькі мислителі-просвітники Дідро, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у створенні "Енциклопедії" - першого твору, що систематизував тогочасні наукові знання) XVII - XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.
Євгемеризм. Його автором був грецький філософ Євгемер (340 - 260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів.
Натуралістична (матеріалістична) концепція. Поставши одночасно з євгемеризмом, вона ґрунтувалася на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу, її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей. Серед мислителів цього напряму - грецький філософ-матеріаліст Епікур (342 - 270 до н. е), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним і нескінченним, і тому не міг бути створений богами. Лукрецій Кар (прибл.99 - 55 до н. е) писав, що уявлення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спорудження богам капищ. Одному з послідовників Епікура - римському письменнику Петронію (? - прибл. 66 н.е.) належить вислів: "Перших богів на Землі створив страх". Так думав і засновник матеріалістичної лінії у філософії Демокрит (460 - 361 до н. е), за часів якого було поширене твердження, що релігія виникла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи.
Натуралістична концепція походження релігії прижилася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематеріалістів. Серед її прибічників - англійські філософи Д. Юм, Т. Гоббс, представники німецької класичної філософії - Г. - В. - Ф. Гегель, Ф. Ніцше, засновник "філософії життя" Л. Фейєрбах, представник марксистської філософії Ф. Енгельс та ін.
Анімістична теорія. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновником її був англійський етнограф, релігієзнавець Е. Тайлор. Він вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (лат. аnima, аnimys - душа, дух), який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями.
Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер виводить походження анімізму з ідеї "двійника": первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. За іншими твердженнями, анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філософському самозаглибленні. Анімістична теорія спонукала до визнання розумових здібностей первісної людини.
З критики анімізму постала концепція преанімізму, згідно з якою найважливішими чинниками виникнення релігії є переживання, емоції. Англійський учений Роберт Маретт (1866 - 1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов'язану з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них.
Магічна теорія. Вона постала в намаганнях англійського етнографа, історика, релігієзнавця Джеймса-Джорджа Фрезера пояснити духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Основу первісної релігії, на його думку, становить магія, що впливає на волю надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись у їхній неспроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука є елементами одного ряду.
Психологічна теорія. В основу її взято тезу, що зародження релігії зумовлене особливостями природи людини, її започаткував австрійський психолог, автор теорії психоаналізу 3. Фрейд. Згідно з його концепцією, релігія у своїх ранніх формах (тотемізм) виникає як наслідок свідомого придушення несвідомих інстинктів, насамперед статевого. Введення заборони на статеві відносини у межах кровного кругу ("Едіпов комплекс") викликало потребу у формалізації взаємостосунків, що призвело до появи тотему - "заступника батька". Тому психічне передує соціальному, зумовлює, визначає його, а значить, психічне сприйняття світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння.
Одним з найбільш давніх і найбільш загадкових явищ в історії людської цивілізації є релігія. Що таке є релігія? Коли і як вона виникла? У чому її зміст і сутність? Що є витоками її живучості у людському суспільстві? Ці та подібні питання з давніх часів були одними з найбільш гострих для бажаючих зрозуміти глибинні підвалини розвитку людства.
Намагання знайти у більшій або меншій мірі раціональні відповіді на ці питання призвели до формування спеціальної галузі знань - релігієзнавства.
Об’єктом релігієзнавства є складний суспільно-історичний феномен - релігія.
Предметом релігієзнавства є аналіз всієї сукупності проблем походження, сутності та функцій релігії, її місця у суспільстві, розмаїття релігійних систем і конфесій у динаміці їхнього розвитку та еволюції. Вивчення релігії як певної частини людського буття починається фактично з появою самої релігії як феномена розвитку людського суспільства. Її дослідження має дві пов’язані між собою сторони. Перша - богослов'я (теологія) , друга - світська наука.
Сутність теологічного підходу до вивчення релігії - віра. Будь-яка церковна наука апріорно спирається на існування надприродньо-ірраціонального початку Всесвіту, який є альфою і омегою життя, його сутністю. (Теологія - католицька і протестантська церковна наука, яка зорієнтована на вивчення Бога: "теос" - Бог, "логос" - вивчення. Богослов'я - православна церковна наука, яка у відповідності до традиції заперечує можливість людини вивчати Бога, натомість допускає лише його надприродне пізнання через релігійні відчуття і саму віру. Знання тут виступають лише в якості фактичного підґрунтя для формування цих відчуттів. Тому і назва - богослов'я - "славити Бога")
Сутністю наукового підходу до вивчення релігії є у більшій чи меншій мірі раціональне її дослідження як певного явища розвитку суспільства або індивідуума. Класично виділяються певні напрями вивчення релігії світською наукою, на чому окремо зупинимося у питанні структури даного курсу.
Історія українства, специфіка національного буття підтвердили трансцендентність не лише релігії, а й певною мірою етнічного начала. Нині, коли ми переживаємо процес національного відродження. ця трансцендентність релігійного і національного поєднала їх. Релігія шукає в нації своє буття, нація шукає його в релігії. Проте сама по собі релігія в Україні ніколи не була етноутворюючим і етноінтегративним фактором, не відігравала ролі визначального засобу національного відродження. Пріоритет у цьому завжди належав національній ідеї. Лише сходження на рівень цього найважливішого принципу гарантує підхід до конфесійної різниці як чогось перехідного або неосновного в суспільному чи релігійному процесі.
Здобуття Україною своєї незалежності співпало із входженням її в світ демократії. Вона вперше одержала можливість проводити власну, відмінну від імперської, політику в питаннях релігії і церкви, будувати її у відповідності зі своєю історичною традицією, відкритістю до всього зовнішнього, інтересами свого корінного етносу й реаліями сьогодення. Формується нова духовна атмосфера. Зроблені надзвичайно швидкі кроки до плюралізму світоглядів. Це особливо відчувається в релігійній сфері. Якщо в тоталітарні часи в угоду ідеї побудови безрелігійного комуністичного суспільства існувало обмеження діяльності релігійних організацій, законодавче позбавлення їх важливих суспільно значимих функцій, дискримінувалися віруючі в сфері освіти, культури, громадської діяльності, то нині релігія і її репрезенти - релігійні організації постають активним чинником духовного відродження, складовою відродженої національної культури. В громадській думці переважають оцінки релігії як визначального елементу духовної культури, невід’ємної складової духовності особистості. Зріс їх суспільний статус, значно збільшився відсоток віруючих серед молоді, інтелігенції, чоловіків, соціально активних прошарків населення. Можна сказати, що релігійність в Україні стала масовою, релігія віднаходить визначене їй місце в суспільному житті.
Інтенсивно розвивається релігійне життя. Якщо в тоталітарній Україні офіційну реєстрацію мали 9 релігійних об’єднань, то на початок 1999 року їх було вже 84, а з незареєстрованими - більше сотні. Відновили свою діяльність в минулому заборонені національні церкви - автокефальна православна і греко-католицька, одержали реєстрацію більше 50 течій, які Україна раніше не знала. Релігійна мережа за останні десять років збільшилася з 4,5 до 22 тисяч організацій. Функціонує 94 духовні навчальні заклади (був один), 232 монастирі (було 8), видається 173 релігійних газет і журналів (виходив один). Офіційно функціонують також, чого взагалі не було в роки тоталітаризму, 144 релігійні місії, 35 братств, 6400 недільних шкіл. Конфесіям повернули забрані культові приміщення. Вони мають можливість вільно проводити канонічну, катехізаційну і проповідницьку діяльність, організовувати своє книговидавництво, будувати нові храми, підтримувати зв’язки із своїми зарубіжними центрами чи одноконфесійними об’єднаннями, організовувати навчання релігії не лише дітей, а й дорослих.
1. Неру Дж. Автобиография. - М., 1955. - С.399.
2. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997. -420 с.
3. Малерб М. Религии человечества. - М., 1997. - 602 с.
4. Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правова основа і реалії сьогодення. - К., 1998. - 155 с.
5. Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. - К., 1999. - 178 с.
6. Религия и общество. Хрестоматия. - М., 1997. - 774 с.
7. Мень А. История религии. В 7-ми т. - М., 1991. - С.33.