Смекни!
smekni.com

Свобода совісті: французька специфіка (стр. 2 из 2)

Католицька церква відреагувала різко негативно, вийшли дві енцикліки папи Пія Х «Vehementer Nos» та «Gravissimo», де засуджувалося розмежування та заборонялося католикам створювати «релігійні асоціації» та взагалі мати стосунки з державою. Після цього почалася боротьба, взаємні звинувачення, прийняття чергових законів тощо. На початку 20-х років ХХ століття було досягнуто прогресу у стосунках. Жан-Поль Віллем пояснює: «Для Католицької Церкви, що відмовилася від статусу культурної «асоціації», наданого їй у 1905 р., бо цей статус не враховував її ієрархічної структури та влади єпископів, було в 1923 р. запропоновано статус «діоцезійної асоціації», який вона прийняла» [2, с. 260]. А протягом 1923-1924 рр. було прийнято угоди Пуанкаре-Серетті. Слід зазначити, що некатолицькі релігійні організації Франції віднеслися до сепарації більш лояльно від самого початку, навіть брали участь у створенні цього законопроекту. Також треба зазначити, що Закон від 1905 року набув чинності не на всіх французьких територіях, наприклад, в Ельзас-Мозелі він не функціонує повною мірою, як і на території Гвіани.

Законодавство ХХ століття передовсім було спрямоване на подальший розвиток і доповнення Закону від 1905 року, не змінювало правової моделі антагоністичної сепарації держави та церкви, що властива Франції. Проте поступово відносини держави та церков лібералізуються.


2. ФРАНЦУЗЬКА МОДЕЛЬ ВІДНОСИН ЦЕРКВИ ТА СИСТЕМИ ОСВІТИ

Французька модель взаємин релігійних організацій та системи освіти не є уніфікованою на всій території Франції. Загальна концепція формувалася протягом останньої чверті ХІХ – першої чверті ХХ ст.ст.. Ціла низка законодавчих актів, починаючи зі згаданих вище «Законів Феррі», а також низка заходів на кшталт конференцій та семінарів було присвячено якомога більшому відокремленню церкви від системи громадської освіти. Тогочасні вчителі або не торкалися релігійних питань зовсім, або були налаштовані різко атеїстично (при тому, що священників було усунено від викладання ще у 1880-х роках).

Не тільки викладання релігійних дисциплін було поставлене під сумнів, а й моральне виховання у школах пропонувалося зробити суто світським. Ж.-П. Віллем надає інформацію про те, що «В 1901 р. новостворені товариства вчителів виступили з вимогою вилучити згадку про обов’язки щодо Бога з програми моралі, і того ж вимагала Ліга навчання на своєму ХХІ конгресі в серпні 1901 р. в Кані» [2, с. 161]. Ліга навчання також запропонувала замість релігійного виховання ввести у школах курс історії релігій, що було підтримано радикально-соціалістичною партією. Проте відповідних законодавчих рішень не було прийнято, і Ліга навчання до 1982 року взагалі не згадувала на своїх Асамблеях про історію релігій у школах.

Вже 80-і роки ХХ століття знов підняли питання співвідношення релігії та шкільної освіти. «Так, у березні 1984 р. у Версалі, – пише Віллем, – тисячі французів на чолі з єпископом висловилися за приватну школу проти урядового проекту створення «великої об’єднаної та лаїчної служби національного виховання». Десятьма роками потому, в січні 1994 р., в Парижі відбулася велелюдна маніфестація цього разу прибічників публічної школи: це було реакцією на спробу уряду дозволити місцевим спільнотам фінансувати витрати на інвестування приватних закладів понад дозволені доти 10%» [2, с. 266]. Про те, що процес не закінчився у ХХ ст., свідчить хоча б той факт, що ще через десять років, 15 березня 2004 р., було прийнято відомий Закон № 2004-228 «Про застосування принципу світськості відносно носіння в школах, коледжах та громадських ліцеях знаків чи предметів одягу, що виявляють релігійну приналежність» [5, с. 68-69], який призвів до акцій протесту з боку мусульманської умми.

Цікаво, що після прийняття Закону від 15.03.2004 французькі мусульмани почали масово відправляти дітей до католицьких приватних шкіл, де його виконання не є обов’язковим. Зараз учнів-мусульман у таких закладах близько 10%. Російський сайт «Газета.ру» приводить фрагмент з інтерв’ю колишнього головного муфтія Марселя Сохейба Беншейха: «Це доволі смішно, але сьогодні католицька церква толерантніша до ісламу, ніж французький уряд… Секуляризація стала у Франції державною релігією, а державні школи – її храмами» [6]. Вибір пав саме на католицькі навчальні заклади через те, що їх у країні нараховується близько 8500, порівняно з чотирма ісламськими, а відносно дешеве навчання та можливість вчитися для не католиків роблять ці школи доволі бажаними з боку мусульман.

Отже, кожне нове рішення про зміни у відносинах системи державної освіти та релігійних організацій у Франції супроводжується значним соціальним дисонансом, розпалює заворушення на релігійному ґрунті. З іншого боку, частина французьких територій ще навіть не позбулася всіх положень Конкордату 1801 року, і не прийняла до обов’язкового виконання суперечливі закони про антагоністичну сепарацію церкви та держави. Йдеться, насамперед, про східні департаменти країни – Мозель (Лотарингія), Нижній Рейн і Верхній Рейн (Ельзас). Ці території мають складну історію, кілька разів послідовно приєднувалися до Франції та Німеччини, тому законодавство (зокрема, модель державно-церковних відносин) в цих департаментах відображає особливості і французького, і німецького розуміння світської освіти. Закон від 9 грудня 1905 р. не змогли провести для цього департаменту ні після Першої світової війни (в 1918), ні після Другої (1944), коли Ельзас-Мозель знову ставав французьким після перебування під німецької владою. Досі на території Ельзасу та Мозеля мають особливий статус католицизм, лютеранство, реформатство та іудаїзм, Страсбурзький університет має факультети протестантської та католицької теології, а у громадських школах проводиться конфесійне навчання.

Згідно зі статтею 36 Закону Фаллу від 1850 р., початкові громадські школи в Ельзасі та лотарінгському Мозелі є конфесійними (зараз вони здебільшого міжконфесійні, проте не лаїчні у загально французькому розумінні), при чому релігійне навчання проводиться для учнів-представників кожної релігії окремо. У 1974 р. спеціальний декрет ствердив принцип добровільності викладання релігії, але посада її викладача залишилася конфесійною. Що стосується закладів середньої освіти (коледжів і ліцеїв), то вони не є конфесійними, проте в них також обов’язкове релігійне навчання. А оскільки така норма регулюється не Конкордатом 1801 р., а спеціальним указом 1887 р., то релігійне навчання в цих закладах не обмежене т.зв. «визнаними конфесіями», хоча на практиці здебільшого не йде далі них. У 1936 році учням була надана можливість звільнитися від релігійного навчання, а в 1974 р. її було підтверджено.

Варто зазначити, що приклад Ельзас-Мозеля свідчить про те, що вивчання релігійних засад у державних школах забезпечує стабільно високий рівень релігійності громадян трьох вище описаних департаментів і усуває багато проблем у стосунках держави та релігійних організацій. Що ж до Франції загалом, то постійні конфлікти на релігійному ґрунті значною мірою пов’язані не тільки з невизнаним статусом релігійних організацій у країні, а й з релігійним невіглаством громадян. Для усунення таких конфліктів було б доцільно як переглянути деякі положення законодавства, так і ввести нарешті історію релігій до системи світської державної освіти. Ці питання постійно обговорюються у колах релігієзнавців, правників і релігійних діячів (наприклад, 21-23 листопада в Ліоні було проведено 83 міжнародну конференцію «Тиждень французького суспільства», що носила назву «Релігії – загроза чи надія нашого суспільства?», де докладно розглядалося місце релігій у французькому суспільстві та намагалися знайти оптимальні позиції для налагодження діалогу держави та релігійних систем [7]). Проте досі законодавство про стосунки релігії та системи освіти у Франції є одним з найбільш конфліктогенних у Європі.


ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети, протягом виконання роботи було досягнуто конкретних висновків щодо специфіки французького розуміння свободи совісті. Французька модель інституту свободи совісті є складною та такою, що розвивалася паралельно зі становленням Франції як світської республіки. Процес формування світоглядної та нормативної бази принципів лаїчності проходив у постійній «війні двох Францій» – консервативної та релігійно налаштованої частини населення з прихильниками республіканських цінностей, встановлених Великою французькою революцією. Кожне нововведення мало пройти складне обговорення представниками ворожо налаштованих таборів, щоб бути сприйнятим на законодавчому рівні.

Нині французька модель відносин державно-релігійних стосунків є прикладом принципово світської політики держави, яка намагається повністю розмежуватися з релігійними організаціями та дистанціюватися від релігійних почуттів своїх громадян. Це нерідко призводить до напруження у французькому суспільстві, до конфліктів на релігійному підґрунті.З іншого боку, така позиція в певний історичний момент дозволила Франції позбутися влади католицької церкви та перейняти разом з її повноваженнями значну частину її власності на території держави. Специфіка релігійної політики Франції характеризується намаганням держави взяти на себе виконання всіх можливих ролей, які раніше виконувала в соціумі церква, наприклад, проголошувача та легітиматора моральних цінностей.

Система державної освіти у Франції відповідає політиці світськості та послідовно намагається позбавити громадські навчальні заклади впливу релігійних організацій, залишивши останнім можливість мати власні заклади приватної форми власності, де не заборонено торкатися питань релігійної освіти учнів. При цьому релігійна освіта все ж присутня на державному рівні в трьох департаментах країни, що, в свою чергу, пов’язане з їхнім історичним розвитком як прикордонних із Німеччиною. Таким чином, «війна двох Францій» у освітній площині триває досі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боберо Ж. Светскость: французская исключительность или универсальная ценность? // Зеркало недели / Человек. – 2002. № 28 (403) // http://www.zn.ua/3000/3690/35532/ от 27.07.2002.

2. Віллем Ж.-П. Європа та релігії. Ставки ХХІ-го століття. / Пер. з фр. Д. Каратєєва. – К.: Дух і літера, 2006. – 331 с.

3. Декларация прав человека и гражданина 1789 года // Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: 1989. – С. 26-29 // http://www.liberte.newmail.ru/declaration.html от 02.01.2009.

4. Конституция Франции. 3 сентября 1791 // http://historydoc.edu.ru/catalog.asp?cat_ob_no=14837&ob_no=14838 от 02.01.2009.

5. Понкин И.В. Столетие французького закона о разделении церквей и государства. – М.: Издательство Учебно-научного центра довузовского образования, 2005. – 78 с.

6. Химшиашвили П. Распятиеприветствуетполумесяц: французские мусульмане предпочитают католицизм государству // http://www.gzt.ru/world/2008/09/30/223019.html от 30.09.2008.

7. Denis J.-P. L`espoir est – il une menace? // La vie. – 2008 (20 novembre). - № 3299, P. 5.