Смекни!
smekni.com

Християнське вчення про людину (стр. 15 из 16)

У англійському перекладі Біблії, який використовувався автором: "Злиття душі з тілом - важлива частина Божого задуму щодо людини. Через тіло ми пізнаємо навколишній світ, користуємося різними речами і насолоджуємося ними, а також спілкуємося з іншими людьми. Коли Бог створив людське тіло, в ньому не було нічого поганого або порочного, і якби гріх не увійшов до нього, то хвороби і старіння, ведучі, до смерті ніколи не стали б частиною людського досвіду (Бут. 2:17; 3:19-22; Риму. 5,12). Проте тепер людина пиречена у всій своїй психофізичній суті, про що свідчать його згубні фізичні і розумові устремління, що ворогують як один з одним, так і із законами мудрості і праведності.

5.3 Православний погляд на те, що відбувається з душею після смерті

Православні християни вважають, що з першого по третій день душа померлого перебуває в місцях його земного життя. На третій день здійснюється на честь триденного Воскресіння Ісуса Христа і в образ Святої Тріїці. Церква благає Господа воскресити померлого для блаженного майбутнього життя. У дев'ятий день Свята Церква благає Господа, щоб Він прилічив померлого до лику догоджених Богу, які, як ангели, розділяються на дев'ять чинів.

Поминання покійних на сороковий день — а по церковному переказу, душу померлого готується до Божого суду. На сороковий день здійснюється рішення Боже, де знаходитиметься душа померлого до Страшного суду.

Смерть, як і страждання, і хвороба, відбувається не по волі Божій.

Значення Адамового гріху полягає у тому, що людина, яка створена по образу Божому і наповнена Його Духом, з'явившись на обличчі землі, вибрала смерть замість життя, зло замість праведності. «Смерть перейшла у всіх людей, тому що всі згрішили» (Рим. 5, 12). Бо погрішивши, людина принесла смерть і своїм дітям, що розділяють її природу і життя. ”Отож я в беззаконні народженний, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс. 50, 7). Навіть Пречиста Діва Марія не уникнула смерті. Не дивлячись на всю Її непорочність і духовну досконалість, вона теж потребувала спасіння Своїм Сином від смерті. Тільки один Ісус Христос — втілений Син і Слово Боже — міг би не вмирати. Зі всіх людських смертей тільки Його смерть була абсолютно добровільною. Він і прийшов, щоб померти і Своєю смертю звільнити всіх, полонених її силою. “ерез те Отець любить Мене, що Я власне життя віддав, щоб ізнову прийняти його; ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його і мою владу прийняти його знову, - Я цю заповідь взяв від Сого Отця” (Ів. 10: 17—18).

Підводячи підсумок всьому, що було сказане про духовне життя, можна зрозуміти, що воно полягає в тому, щоб померти з Христом для гріховного світу і пройти з Ним через тілесну смерть, щоб бути воскресенним в Царстві Божім. Християни повинні перетворити свою смерть в затвердження життя зустрічаючи трагедію смерті з вірою в Господа і перемагаючи «останнього ворога — смерть» (1 Кор. 15: 26) силою своєї віри. «Бо ніхто з нас не живе для себе, і ніхто не вмирає для себе. А чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо. І тому, живемо чи —, або вмираємо — завжди Господа. Бо Христос для того і помер, і воскреснув, і ожив, щоб володарювати і над мертвими і над живими» (Рим. 14: 7—9). «Я воскресення й життя; хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити. І кожен хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре” (Ив. 11: 25—26)

Висновок

Дана дипломна робота дала зрозуміти, що питання хто така людина одне із складних і найголовніших запитань нашого буття. Це запитання тривожило багатьох письменників, філософів, богословів. Оскільки людина є образ і подоба Бога, а Бога побачити неможливо (тільки можна відчути і побачити віруючій людині, яка бачить Бога і то тільки своїм баченням особистим) – людина залишається до кінця не зрозумілою і не пізнаною. Тому існують різні погляди:

- що людина – це душевне і матеріальне;

- що людина – це триєдина істота (дух, душа і тіло).

Я притримуюсь другої точки зору і згідна з тим, що душа є у кожній людині, як ознака життя, чуттєвий орган; а дух треба отримати через пізнання Істини і вдосконалення (тоді дух животворний в людині).

Антропологія релігії розглядає проблему ставлення людини до Бога як фундаментальне питання релігійному світобаченню. М. Шеллер писав: „справжня людина починається з Богошукача”. С. К’єркігор зазначав: „Без релігії не може витримати жодна епоха, бо коли ми забуваємо, що означає релігійно існувати, ми забуваємо, що означає існувати людяно”. С. Франк підкреслював, що людина є людиною саме тому, що вона є щось інше, ніж природна істота, ознакою людини є її Боголюбська природа.

Представники філософської антропологи (Шеллер, Плеснер) відзначають, що через суперечливу природу, парадоксальну ексцентричність свого статусу (у світі і проти світу, у собі і проти себе) людина переповнена стражданнями, сумнівами, які потребують розв'язання, нейтралізації, пошуку синтезного начала яке б могло надати й буттю онтологічної певності У пошуку онтологічного начала людина вдається до трансценденції (виходу за межі наявного буття), що здійснюється на принципах духу і робить людину людиною - особою, здатною піднестися над собою як живою істотою і зробити предметом свого пізнання як зовнішній світ, так і світ власного буття. Не знайшовши ґрунту абсолютної реальності в зовнішньому світі, людина в пошуках глибин буття спрямовує свої зусилля у світ. У релігії людина стверджується як діяльна цілісність, як тілесна субстанційність. Специфічного відчуття „благоговіння” зазнає в релігії антропологічна цілісність. До Бога людина через саморозкриття в процесі прозріння.

Богоподібність — поняття християнської антропології, засноване на біблійному переказі про створення Богом людини за своїм образом і подобою (Бут. 1:26, 27). Богоподібність була зруйнована гріхом. Її відновлює своїм Втіленням, смертю, воскресінням, перемогою над гріхом Боголюдина Ісус Христос, який є „образом Бога невидимого”. Поняття богоподібності є однією з передумов вчення про наслідуванні Христа.

Оскільки Ісуса Христа люди бачили – він є образ Бога видимий. Ісус є шлях до Бога. Коли людина впускає в серце Ісуса Христа, Господа і Спасителя, Бог починає діяти в житті цієї людини. Все наступне життя на землі цієї людини стає підготовкою до вічного життя. Людина починає розуміти, що вона жила неправильно, багато грішила. Для того щоб змінитися треба час, зусилля і зразок до якого необхідно прагнути. Ісус є таким зразком і вчителем. Людина, яка прагне змінитися і у всіх словах та вчинках контролює себе – розвиває в собі характер доброти і справедливості. Цим самим вона готує себе до вічності.

Якщо люди, сім'ї та цілі народи втрачають віру в Бога, не дотримуються Заповідей Господніх, грішать словами і ділами, творять беззаконня, не допомагають один одному, скривджують ближніх та ворогів своїх, не прощають, ворогують, не моляться й не прославляють Бога, то з ними трапляються нещастя, біди і хвороби, вони потерпають від стихійних лих і катастроф, а якщо вони не усвідомлюють цього і не каються, не виправляються, не стають на праведний шлях, не повертаються до Бога і Його Законів, то безмежно мучаться, безмірно страждають, вимирають або щезають із землі як непотріб...

Список використаної літератури

1. Августин Блаженний Теологический трактат Минск, 1954 с.

2. Ф Аверский, архиепископ. Четвероевангелие. — М.: Изд-во Православного С ято -Тихоновского Богословского Института, 1999. - 334 с.

3. Академічне релігієзнавство. - К., 2000. - 580 Мирова християнська місія. - Торонто-Канада, 1985.

4. Арцишевска І., Арцишевський Р.Світ, людина, суспільство. - К., 1997 -400 с.

5. Берлянд И.М. Ключи к Библии. - К.: Кирилле-Афанасиевское Православное Братство, 1994. - 80 с.

6. Библейская энциклопедия - М., 1898. - 902 с.

7. Библейский Богословский Словарь / Под ред. В. Михайловского. - М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 1995. — 576 с.

8. Библия — слово Бога или человека? - Пер. с англ. - Бруклин: IBSA, 1998.- 192с. 7. Біблія -- це наш дороговказ. - К., 1993. --24 с.

9. Боккино П., Гайслер Н. Непоколебимое основание - Симферополь. -2003. - 400 с.

10. Глускін В.В У глибинах мудрості. - Острог, 1998. -

11. Гоголь Н.В. Размышления о Божественной Литургии: сокращ. текст. -К.: Изд. Укр. правосл. церкви, 1991. — 38 с.

12. Голобуцький П.В. Православ'я: Хрещення Русі — правда і вигадки. – К.: Політвидав, 1981. - 78 с.

13. Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1999. -352с.

14. Гомілко О. Поняття плоті у Біблійному контексті.- Остріг, 2000.

15. Гуревич П.С. О смерти и бессмертии // Философия и жизнь. - 1991. -№ 4.- С. 3-62.

16. Гуревич П. „Філософська антропологія” - Москва-, 199Z.

17. Досконалі запитання - досконалі відповіді: Бесіди з Б. Кохеном. - К., 1993. - 96 с.

18. *Евангельский словарь Библейного Богословия — Санкт — Петербург 200. -1232 с.

19. Жизнь после смерти: Сборник. - М.: Сов. писатель, 1990. - 320 с.

20. Зайцев М. Людина і індивідуальність в системі християнського світобачення. - Остріг, 2000

21. Карвовский Г.Г. Что происходит с человеком, с его «Я» после смерти? // Философия и жизнь. — 1991. - № 4. — С. 63.

22. Катихизм християнської віри. — Львів, 1990. - 234 с.

23. Кимелев Ю. Сучасна буржуазна філософсько-релігіозна антропологія.-М., 1985. - 280с

24. Колесникова В. Краткая энциклопедия православия. - М., Изд-во Лентрполиграф, 2002. - 589 с.

25. Людина в концепції традиційного християнського вчення. - Остріг, 2000.

26. Люрин И.Б., Уткин B.C. Как развивалась жизнь на Земле. — К.: Рад. шк., 1986.- 129с.

27. Мартинеті Дж. Людина, Бог, Вселенна. - Мрспев-а-.1983.-567 с

28. Мельник В.М. Я і вчення Ісуса Христа. - К., 2003. - 582 с.