Смекни!
smekni.com

Українські легенди про створення Адама і Єви (стр. 2 из 2)

Чоловіка Бог створив із землі, а жінку з тіста та й поставив їх проти сонечка, щоб вони висохли, а Михаїлу звелів пильнувати. От Михаїл пильнував, пильнував, та ненароком задивився на щось, а собака прибіг та й з'їв жінку.

Вклав Бог душу в людину[1], тоді взяв у неї «одну кістку з ребра» (очевидно, одне ребро з усіх ребер) і створив йому вже вдруге жінку. Людину Бог назвав Адамом, а жінку сам чоловік назвав Євою.

Слід сказати, що душу в різних місцевостях України уявляють по-різному, у вигляді: а) духа, що може втілитися в різні образи, залишати, зі своєї волі людину під час сну, прибираючи при цьому вигляду сивої миші (Вінницький і Грубешівський повіти); б) мухи (Ушицький повіт); в) маленької дитини (Холм і Канівський повіт), що має крильця (Київський повіт); г) маленької людини з чистим і прозорим тілом (Харківський повіт). Душа померлого перебуває в домі Давида. Дім цей стоїть на сухій землі, але оточений зусебіч морем. Споруджений він царем Давидом для того, щоб уберегтися в ньому від смерті (Київська губернія). Душа однієї померлої молодиці прожила в її матері понад два тижні. Протягом усього цього часу душа нічого не їла, а лише постійно сиділа над гарячим хлібом і вдихала в себе гарячу пару, що виходила з нього (Грубешівський повіт). Одна стара жінка розповідала, що, коли вона була ще дівчам, померла її тітка. Всі старші родичі вийшли з хати, де лежала небіжчиця; лишилась сама розповідачка й почула, що під припічком хтось стогне. Вона злякалася й, вибігши з хати, оголосила про це старшим домашнім. Ті ввійшли до хати; стогони припинилися. Домашні знову вийшли з хати — і стогони зараз же почали повторюватися. Розповідачка знову побігла оголосити домашнім. Тоді ті здогадалися, що тут хтось та є. Думали, що це відкривається скарб, й тому, ставши за дверима, щоб дівчинка не боялась, коли знову почує стогони, звеліли їй, в разі їхнього повторення, промовити так: «Всяка душа хай хвалить Господа». Дівчинка зробила це, і те, що стогнало, відповіло: «І я хвалю Бога предвічного». — «Душа покутующа (та, що кається й несе епітимію, й перебуває під церковною забороною — прим, автора), чого ти хочеш і хто ти така?» — «Я бабця твоєї бабці. Більше ста літ уже я тут покутую. Кидають на мене дрова, змітають сміття. Я потребую твоєї допомоги; надай її мені від рук тво'іх та пам'ятай, щоб ніхто більше для цього не трудився». Дівчинка взяла у матері грошей, купила коленкору й ниток, зробила три манишки й винесла їх на ярмарок і продала. Віддавши взяті в матері на покупку гроші, вона на бариш, що залишився, знову купила коленкору й ниток з тією ж метою. Коли вона побачила, що грошей уже вистачить для сплати за богослужіння, то звернулась до ксьондза (розповідачка — з Вінницького повіту), який відслужив панахиду за упокій небіжчиці. Повернувшись додому і прочитавши молитву за упокій душі («Апііоі Рашкі»), всі сіли обідати. Тільки-но почали їсти, раптом бачать — стоїть біля порога жінка, доволі похилого віку, і ні на кого більше не дивиться, а тільки на дівчинку, і при цьому мовить до неї: Бог заплати — воздай). Повторивши це тричі, вона стала незримою.

Бог створив Адама з пшеничного тіста й поставив його на сонце, щоб він висох; а собака та й з'їв його. Тоді Бог зліпив Адама з глини, вдихнув у нього янгольську душу й дав йому рогове тіло, щоб воно ніколи не згнило й не боялось холоду. Потому Бог наслав на Адама сон, і коли Адам заснув, Бог створив йому із рожі жінку та й поклав її коло Адама; Адам прокинувся, побачив, що жінка не така, як він, та й каже до Бога: «Не хочу я жінки з квітки; коли б мені таку жінку, як і я». Тоді Бог знову навіяв на Адама ще глибший сон. Коли Адам заснув, Бог вийняв з нього одне ребро, створив з того ребра Єву й поклав біля Адама. Адам прокинувся, побачив, що жінка його така ж, як і він, і взяв її собі. Бог і питає Адама: «Ну, то що, яка жінка тобі до вподоби більше — чи та, яка з квітки, чи та, яка з твого ребра?» — «Вже ж бо мені більше до вподоби та, яка з мого ребра», — відповідав Адам. — «А на Мою думку, — каже Бог, — та краща, яка з квітки: Я її дам Сину Своєму за матір». Узяв Бог ту жінку, яка створена була з квітки, й відіслав на небо; а Адаму і Єві каже: «їжте всі яблука, які є в раю, не їжте лише з одного дерева; коли ж скуштуєте від нього, то зараз же помрете».

Хоч у створенні Божої Матері Самим Богом з квітки — й причому до створення Єви — безсумнівне бажання легенди звеличити Пресвяту Діву перед усіма земнородними, та слід зауважити, що мотив про створення жінки з квітки відомий космогонічним легендам й інших арійських народів.

З деякими додатковими подробицями щодо створення Адама ми познайомимося в легендах про гріхопадіння перших людей, до яких і перейдемо зараз.