Смекни!
smekni.com

Австрійська школа граничної корисності (стр. 3 из 3)

Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо­би виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виро­бництві, які неминуче стають причиною того, що споживання пере­носиться на майбутнє.

Прямі методи виробництва передбачають задоволення потреб прямо й одразу. Засоби виробництва не передбачають негайного за­доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак, пи­сав Бем-Баверк, «товари, які можуть бути використані за асортимен­том і кількістю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які будуть використані у майбутньому». Це припущення і лягло в основу його теорії про дохід з капіталу.

Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна негайно вжити для особистих потреб, бо воно є пред­метом для майбутньої кулінарної обробки. А от хліб можна негайно використати як продукт харчування і внаслідок цього він має більшу цінність. На думку Бем-Баверка, суть проблеми по­лягає в уже відомому нам розходженні оцінки теперішніх і май­бутніх благ.

Цим законом він обґрунтовував і суть процента. Він доводив, що коли хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертати­ся до нього з процентом, тобто з різницею між вартістю теперіш­нього і майбутнього блага.

Таким чином можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відобра­ження економічних процесів і явищ; по-друге, використання в якос­ті головного об'єкта дослідження, не суспільного виробництва, а ін­дивідуального господарства; по-третє, визнання примату споживан­ня над виробництвом.