Відповідач Л.У. позовні вимоги заявлені прокурором визнав частково, і пояснив, що дійсно після звільнення з місць позбавлення волі, він з дружиною перестав підтримувати відносини і вони спільно не проживали. Десь на протязі семи років він також не підтримував відносин з сином, спочатку це йому забороняла робити дружина, а після її смерті такого бажання не мав син. Л.У. вважав, що по відношенню до нього син налаштований вороже був його дружиною та її рідною сестрою. Л.У. не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.
Представник органу опіки і піклування Борзнянської міської ради з негативної сторони охарактеризував відповідача, зазначивши, що останній будучи працездатним не працював, проживав на найманій квартирі, ніякої матеріальної допомоги сину не надавав, не займався його вихованням і не цікавився його життям. Зі сторони останнього ніяких спроб для спілкування з сином не вживалося.
Орган опіки і піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав Л.У., так як це буде тільки на користь дитини.
Заслухавши сторони по справі, представника органу опіки і піклування Борзнянської міської ради та вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Батьками неповнолітнього К.У. були - батьком Л.У., а матір'ю А.У. Остання померла у 1998 році. Як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі Л.У. зі своєю сім'єю не проживав на протязі семи років. Протягом цього часу він не займався вихованням сина, не надавав йому матеріальної допомоги, не підтримував з ним ніяких стосунків, не цікавився його життям. Зазначене не заперечувалося і самим відповідачем в судовому засіданні, а також підтвердилося показами свідків С.К. та Г.Н., які в судовому засіданні зазначили, що неповнолітній К.У. в школі-інтернаті навчається з 1999 року. Протягом всього цього часу батько жодного разу не відвідував школу, не цікавився навчанням сина, не забирав його на канікули, не надавав ніякої матеріальної допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач знаходиться на обліку в лікаря нарколога з приводу хронічного алкоголізму, не має власного житла, а проживає в винайманій квартирі. Не працює, проживає за рахунок тимчасових заробітків.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Л.У. ухиляється від виконання обов'язків по вихованню свого сина, не піклується про нього, не проявляє батьківської турботи, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою.
Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з викладеного суд вирішив доцільним відповідача позбавити батьківських прав в відношенні сина К.У., так як це буде відповідати інтересам дитини [9].
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього в школі-інтернаті вказаним шляхом здійснюється через стягнення з батьків (які дуже часто вже позбавлені батьківських прав) аліментів на утримання дитини.
Так, Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 січня 2007 року у справі № 2-475/2007, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа - інтернат» в інтересах неповнолітнього Ф.І. до М.І. та К.І. про стягнення аліментів, встановив таке.
В ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» з 18.04.2001 року навчається неповнолітній вихованець Ф.І., який знаходиться на повному державному утриманні. Рішенням Юрівського районного суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 року батьки неповнолітнього були позбавлені батьківських прав.
ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» просить суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. в сумі 300 грн на місяць.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги змінила, просячи суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день слухання справи були належним чином повідомлені, причини неявки суду невідомі.
Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дітей.
Копією свідоцтва про народження від 10.11.1993 року підтверджується, що М.І. та К.І. є батьками Ф.І.
Копією рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2005 року підтверджується, що відповідачі були позбавлені батьківських прав у відношенні Ф.І.
Суд вирішив, що доцільним є стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів, так як вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини, а також судові витрати [13].
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Поняття моральної шкоди у ЦК не визначене. Це поняття було сформульоване у Постанові Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Під моральною шкодою, відповідно до вказаної Постанови, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [6].
Так, вірне рішення прийняв Апеляційний суд Донецької області у справі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року, який розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу К. - представника позивачок А. і неповнолітньої Є. на рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2006р. по справі за позовом К., який діє в інтересах А. і неповнолітньої Є. до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів, Донецької обласної ради про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Суть справи така. У червні 2005 року позивачка А. звернулась до суду з позовом до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів. Вона посилалась на те, що її дочка Є з 2003 року навчалась в Ясинуватській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті 1-2 ступеню. У ніч з 15 на 16 листопада 2004 року її дочка знаходилась в інтернаті і учні цього ж інтернату Л., О. і С. у туалетній кімнаті зібрали у пляшку сечу і напоїли нею її дочку, сказавши, що це ліки. Залишок сечі вони вилили їй у ліжко.
Потім їй стало відомо, що С. і О. з 2003 року знущались над Є.: били по обличчю руками, викручували руки, вимагаючи солодощі, залякували її, штовхали у туалет, перешкоджали виконувати домашнє завдання, заставляли виконувати завдання. Вони її душили, закриваючи ніс і рот. Вказані події відбувались неодноразово під час нічного і денного сну.
А. вважала, що такими діями неповнолітніх і їй і дочці завдано моральні страждання. Оскільки вказані дії відбувались у час знаходження неповнолітніх осіб під наглядом учбового закладу, позивачка просила стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.
Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 1 червня 2006 року в задоволені позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки А., яка діяла в своїх інтересах і інтересах малолітньої доньки Є., представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - в частині спору про відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення суду першої інстанції в частині спору про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через те, що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, суд першої інстанції не застосував закон, що мав бути застосований і що відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Суд апеляційної інстанції Донецької області пояснив, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, при наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Пленум Верховного Суду України у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз’яснив, що моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їх права.
Судом встановлено, що права і інтереси неповнолітньої Є. були порушені неправомірними діями неповнолітніх вихованок школи-інтернату Л., О. і С., які у ніч з 15 на 16 листопада 2003 року напоїли дочку позивачки сечею.
Цей факт був підтверджений в суді наданими сторонами доказами : поясненнями сторін, постановами правоохоронних органів про відмову у порушенні кримінальної справи та іншими, наказами про притягнення вихователів до дисциплінарної відповідальності.