Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негативні стереотипи й недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств населення. Багатьом політичним партіям України також заважає відсутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому процесі зростає.
Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:
- формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів влади;
- формування конструктивної опозиції.
До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти політичного курсу Президента України і Кабінету Міністрів.
Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальності уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої відповідальності.
Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти, добір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї, головним чином здійснюється через вибори і починається з висування та призначення політичними партіями кандидатів для участі у виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування.
Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. запровадив, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого блоку партій у визначений ними спосіб.
Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відомих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.
Представництво інтересів через посередництво партій в Україні. В Україні є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді, деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої вони декларують. Слабким місцем у діяльності політичних партій України є також виконання ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах парламенту. Це утруднює створення стійких парламентських коаліцій.
Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть виконувати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політична опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період — критикувати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернативний курс.
На виборах 2002 р. партії приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причомуостанні стали водночас складнішими і організаційно більш продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за більші об'єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не за дрібні, часто віртуальні партії та блоки. Тому за результатами виборів до Верховної Ради пройшло шість суб'єктів виборчого процесу (із зареєстрованих 32) подолали 4-х відсотковий бар'єр і отримали місця в парламент проти дев'яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих ЗО).
Усього ж на теперішній час в Україні нараховується близько 100 політичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Саме через них у політичному житті України втілюються принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в боротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через таку велику кількість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються несприятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації Верховної Ради і представленості партій в органах виконавчої влади.
Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечисленність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій стосовно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залучається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація типовою для багатьох країн.
Література
1. Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций. — С.-Петербург, 2000.
2. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. — Новосибирск, 1995.
3. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.