У цій формулі Км, за уяввленнями Штаудингера, – величина постійна для усього полімергомологічного ряду, що не залежить від природи розчинника.
Щоб скористатися формулою (10) у визначенні молекулярної маси полімеру, треба знайти Км для гомологічного ряду, членом якого є даний полімер. Надходять у такий спосіб: визначають молекулярну масу якого-небудь нижчого гомолога полімергомологічного ряду кріоскопічним методом, потім, виміривши в'язкість ряду розчинів цієї речовини, знаходять з формули середнє значення Км для даного ряду. Знаючи Км, можна визначити молекулярну масу будь-якого полімеру – члена даного гомологічного ряду, виміривши в'язкість його розчинів.
Недоліком зазначеного методу є те, що в дійсності Км величина непостійна, її значення залежить від молекулярної маси гомологів. Км зменшується зі збільшенням молекулярної маси полімергомологів у результаті росту гнучкості ланцюгів полімерів. Тому значення молекулярних мас, отримані цим методом, звичайно трохи занижені.
В'язкість розчинів високополімерів завжди падає з ростом температури і звичайно тим більше, чим вище концентрація розчину. Така залежність пояснюється тим, що з підвищенням температури зростає інтенсивність молекулярного руху й утрудняється утворення структур, що відбуває лише в досить концентрованих розчинах. Іноді підвищення температури викликає необоротні хімічні зміни в розчинах полімерів (наприклад, деструкцію).
Для розчинів полімерів характерний вплив на їхні властивості, особливо на в'язкість, малих добавок різних мінеральних речовин. Так, наприклад, невеликі домішки солей кальцію й інших електролітів дуже сильно підвищують в'язкість розчинів нитроцеллюлозы, ацетилцеллюлозы і желатину.
Слід зазначити, що вивчення властивостей розчинів високомолекулярних сполук не тільки дає можливість оцінювати якість полімерів і розуміти сутність і механізм найважливіших технологічних операцій (набрякання, розчинення, пластифікація, просочення, сполучення, проклейка й ін.), але і допомагає правильно визначати можливе цільове призначення досліджуваного матеріалу.
1. Балезин С.А., Ерофеев Б.В., Подобаев Н.И. Основы физической и колоидной химии. – М.: Просвещение, 1975.
2. Воловик Л.С., Ковалевська Є.І., Манк В.В., Мірошников О.М. та ін. Колоїдна хімія. – К., 1999.
3. Захарченко В.Н. Коллоидная химия. – М.: Высшая школа, 1974. – 216 с.
4. Фізична хімія: Навч. посібник / Є.І. Ковалевська та ін. – К.: ІСОО, 1995.