Реформування соціальної сфери в Україні здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів, завдяки чому країна втягується в світовий цивілізаційний процес. Цей процес уже розпочався, про що свідчить динаміка темпів зростання обсягу виробництва, а також доходів населення.
Поняття та основні компоненти соціальної структури (стратифікації)
У концепції соціальної політики категорія «соціальна структура суспільства» займає особливе місце. Соціальна структура — це сукупність та співвідношення виділених за певними ознаками суспільних груп. Групи можуть виокремлюватись на підставі однієї ознаки або сукупності спільних ознак. У другому випадку виникають групи, що їх соціологи називають кумулятивними. Це, наприклад, нації, класи та ін. За ознакою розподілу праці соціологи виокремлюють професійні групи; за віком, статтю — соціально-демографічні, за місцем проживання — територіальні. Підставою для виділення відповідних груп слугують також освіченість, етнічна й територіальна приналежність. Серед соціально-економічних ознак диференціюючу роль відіграють розмір багатства (майнова структура), доходів, характер зайнятості.
Об'єктами соціальної політики є також девіантні групи (засуджені, наркомани, алкоголіки). Соціальна політика — це урахування і координація інтересів, потреб, цінностей кожної з груп. Тому для розробки перспективної політики велике значення має дослідження соціальної структури суспільства.
На початку XX століття відомий російсько-американський соціолог П. Сорокін запропонував поняття «страти» (від лат. stratum — шар, що залягає над або під іншими шарами), за допомогою якого фіксується соціальний статус людини на драбині соціальної ієрархії. Основними ознаками страти є розмір доходу, рівень освіти, приналежність до певної професійної групи. Поряд з поняттям «страта» не втратила свого значення й категорія «клас».
Особливо важливим елементом соціальної структури сучасних суспільств з точки зору демократії є середній клас — категорія, що стала невід'ємною частиною концепцій постіндустріалізму. Кількісно значний середній клас зумовлює стабільність, добробут, відкритість суспільства. Він є основним творцем інститутів і норм громадянського суспільства.
Соціальна політика та соціальна структура України
В Україні середній клас лише почав формуватися. Його становлення відбувається внаслідок виникнення стійкого прошарку людей — власників нерухомого майна, земельних ділянок, акцій, а також прискореного розвитку малого й середнього бізнесу, фермерських господарств, зміцнення позицій науково-технічної інтелігенції, вчених, діячів культури та освіти, спеціалістів середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів. Його утворюють працівники виробничої й невиробничої сфер, які отримують середній за своїм розміром доход у вигляді прибутку або заробітної плати.
Розвиток соціальної структури в Україні складається нині з двох процесів — трансформації тих верств, що існували раніше, за часів командно-адміністративного соціалізму, і виникнення нових. Відбувається деструктуризація і дестратифікація частини економічно активного населення, зв'язаного головним чином з державною власністю. А з іншого боку, з'явилися приватні підприємці, орендарі й орендодавці, власники акцій, приватні власники, що володіють контрольним пакетом акцій або їх значною частиною. Формується клас фермерів з чітко вираженою відмінністю інтересів і політичних орієнтацій від решти селянства. Серед спеціалістів набули поширення професійні групи менеджерів, зростає роль юристів.
Робітники виробничої сфери диференціюються на робітників державного і приватного сектора, робітників-орендарів і співвласників підприємств, зберігається і навіть дещо посилюється значення професійного поділу робітничого класу, а також його поділу на організовану та неорганізовану частину. Зокрема, в Україні скорочується кількість промислових працівників. У відсотковому відношенні їх кількість тепер наближається до їх кількості в США (25,3%). Але, процес скорочення робітників ще не став свідомо контрольованим, і представники цієї групи поповнюють ряди безробітних та малозабезпечених верств населення.
Трансформаційні процеси відбуваються й у соціально-класовій структурі населення, зайнятого в сільському господарстві. Розпаювання майна колективних господарств, отримання землі у володіння і власність істотно міняють статус селянства. Однак залежність селян від місцевих керівників, відсутність коштів, брак знань, недостатність правових гарантій фермерству і засобів виробництва залишають селян поки що упослідженою верствою, через що їхнє ставлення до реформування відносин на селі значною мірою є негативним.
Найважливішим питанням соціальної політики будь-якої держави є боротьба з бідністю. Групи, що перебувають за межею бідності, потребують загальної уваги не лише з міркувань гуманності, милосердя й соціальної справедливості, а й тому, що в їхньому середовищі виникають умови, сприятливі для протизаконних і аморальних дій, екстремістських рухів тощо. Отже, турбота про те, щоб у суспільстві було якомога менше бідних — це турбота про оздоровлення суспільства загалом.
На боротьбу з бідністю повинні бути спрямовані соціальні програми як держави, так і органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства. Під їх контролем мають бути два головні напрями соціальної політики стосовно бідних: 1) соціальний захист мало- й незабезпечених; 2) регулювання процесів соціальної поляризації. У структурі суспільства мають бути виділені групи бідних людей за ознаками рівня доходів, майнового стану, а також їх незайнятості у народному господарстві. Стосовно кожної з цих груп соціальна політика має будуватись специфічно, з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних факторів їхнього становища.
На середину 90-их років за оцінками українських соціологів майнове розшарування в Україні було таким: група багатих — від 3% до 6%, група середніх — близько 13%, група бідних — за різними даними від 70,8% до 86,5%. Для порівняння відзначимо, що майнове розшарування в США виглядає так: багаті — 3%, забезпечені — 17%, середні — 60%, бідні — 20%.
Кількісні показники розшарування свідчать про розміри соціальної відстані між групами в суспільстві, про рівень поляризації в ньому і, як наслідок, про формування численної верстви бідних. Має це й свої політичні наслідки: велика частка бідних людей несприятливо впливає на формування громадянського суспільства, містить у собі загрозу соціальних і політичних конфліктів, є причиною ірраціональних форм політичної поведінки значних мас людей. Велика концентрація багатства в одних руках робить вірогідним встановлення олігархічних режимів з непідконтрольною елітою тощо.
Про напрями боротьби України з бідністю свідчить перелік програм, включених до системи заходів соціально-захисного напряму політики: соціальний захист дитини, материнства, інвалідів, ветеранів; допомога на дітей віком до 16 (учнів до 18) років; виплати у зв'язку з підвищенням роздрібних цін; виплати державної допомоги одиноким матерям та матерям по догляду за дітьми; виплати допомоги на дітей віком від 1,5 до 3-ох років; фінансування програм соціального захисту інвалідів; надання додаткових пільг ветеранам; виплати на утримання будинків-інтернатів та інших установ соціального забезпечення; покриття збитків від реалізації газу та відшкодування різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню. Запроваджено періодичне збільшення пенсій за віком, соціальних виплат, допомоги по безробіттю.
Література
1. Грабовський С. Соціальна структура і деякі сакраментальні питання українського життя // Сучасність. — 1997. — № 7-8.
2. Кіндратець О. Вирішення проблеми бідності в соціальній державі // Людина і політика. — 2000. — №2.
3. Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. // Голос України. — 1994. — 19 січня.
4. Макаренко В.А. Проблеми трансформації соціальної сфери в сучасному українському суспільстві // В кн.: Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. — Харків, 2001.
5. Науменко М. Соціальне забезпечення. Яку модель обрати? // Віче. — 1994. - № 2.
6. Рибак А.Я. Социальное партнерство в Украине: современное положение и перспективы // Соціальна політика України в контексті економічних реформ: Міжнародна конференція 2-3 березня 1995. — Київ, 1995.
7. Соціальна стратифікація і політика // Політична думка. — 1993. — № 1.
8. Україна. Соціальна сфера у перехідний період. Аналіз Світового банку. - Київ, 1996 - 2000.
9. Хайек Ф.А. Познание, конкуренция и свобода. — Москва, 1999.