В законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначені права і обов’язки профспілок, їх об’єднань, правила ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод.
Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Профспілки, їх об'єднання ведуть переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральних, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників, здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод і в разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади умов колективного договору або угоди профспілки або їх об'єднання мають право направляти їм подання на усунення цих порушень.
Профспілки, їх об'єднання мають наступні права і повноваження:
захист прав громадян на працю, участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту;
ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод;
участь у розробленні державної політики зайнятості населення;
соціальний захист та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян;
участь в управлінні державним соціальним страхуванням;
участь у роботі комісій з приватизації;
право представляти інтереси працівників при вирішенні трудових спорів (конфліктів);
право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників;
право одержувати інформацію від роботодавців або їх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально – економічних прав своїх членів, а також інформацію про результати господарської діяльності підприємств, установ або організацій;
громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико – соціальної допомоги;
захист духовних інтересів трудящих;
захист житлових прав громадян;
право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про професійні спілки, про працю, про колективні договори та угоди.
Профспілкові організації на підприємствах та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально – економічні права і інтереси. Свої повноваження профспілкові організації здійснюють через утворені ними виборні органи або через представника (довірену особу). Якщо на підприємстві створено кілька профспілкових організацій, то представництво колективних інтересів працівників підприємства щодо укладання колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, який утворюється цими профспілковими організаціями.
Роботодавці і їх об’єднання в системі соціального партнерства бачать можливості проведення узгодженої технічної, економічної і соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і конфліктів.
В Україні прийнятий закон «Про організації роботодавців». Згідно цього закону, організації роботодавців та їх об'єднання створюються з метою представництва і захисту інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.
Першою організацією роботодавців в Україні стала Спілка підприємців Криму (СПК), створена ще в лютому 1989 р. Вона об'єднала спочатку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до неї приєднались також промислові підприємства всього регіону.
У 1989 р. Була створена Українська спілка промисловців та підприємців (УСПП). Зараз вона об'єднує велику кількість державних і приватних підприємств, асоціації роботодавців та деяких фізичних осіб. Організаційна структура УСПП включає національний, регіональний та галузевий рівні. Основні види діяльності УСПП передбачають політичні та урядові контакти, фінансово-торговельні операції, підтримку іноземних інвестицій, економічні та юридичні послуги, контакти з пресою, інформаційно-рекламну діяльність.
Створені і інші спілки роботодавців: спілки орендаторів та підприємців України, Українська національна асамблея підприємництва тощо.
Основними задачами організацій роботодавців та їх об'єднань є:
співробітництво та захист інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, професійними спілками та об'єднаннями;
участь у формуванні та реалізації соціально – економічної політики держави;
участь у проведені колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод і забезпеченні виконання своїх обов'язків за укладеними угодами;
координація діяльності роботодавців та контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами;
сприяння вирішенню трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів;
збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;
вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду;
забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці.
В 1993 р. створена Національна Рада соціального партнерства (НРСП). Це тристороння організація з 66 членів, по 22 з кожного суб’єкту соціального партнерства. НРСП с консультативним органом і звітує безпосередньо Президентові. Головними цілями НРСП є:
підготовка рекомендацій Президентові України з національної соціальної політики: встановлення тристороннього консенсусу з національних, економічних та соціальних питань з метою запобігання конфронтації;
участь у підготовці законів, інших законодавчих актів у сфері соціальних і трудових відносин;
підготовка пропозицій відносно загальних і галузевих колективних угод, а також аналіз заходів, ужитих для втілення Генеральної Тарифної угоди;
координація позицій соціальних партнерів щодо ратифікації чи засудження Конвенцій МОП;
інформування громадськості через засоби масової інформації про результати угод сторін щодо трудових і соціальних відносин.
В Україні іде процес формування системи соціального партнерства.
3. Система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин
Погодження інтересів найманих працівників з роботодавцями у сфері соціально-трудових відношень здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод. Система колективних договорів і угод – це основна форма реалізації соціального партнерства.
Регулювання соціально-трудових відносин в Україні регламентується законом «Про колективні договори і угоди». Колективній договір або угода складається на базі діючого законодавства, прийнятих сторонами обов’язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин і узгодження інтересів, найманих робітників, роботодавців і уповноважених їми органів.
Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.
На національному рівні укладаються генеральні угоди, вона регулює основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Генеральна угода спрямована на удосконалення колективно-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців. Положення Угоди поширюються на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Зобов’язання і домовленості, передбачені Угодою, є обов’язковими для виконання сторонами, що її уклали. Її положення є бов’язковими при веденні колективних переговорів і укладанні колективних договорів і угод на галузевому і регіональному рівнях.
Генеральна угода укладається між профспілками, (які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди) і власниками або уповноваженими ними органами.
Предметом генеральної угоди є такі питання:
диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;
єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;
єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за загальними професіями і посадами;
максимальна тривалість робочого тижня;
мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;
зобов'язання сторін з питань зайнятості;
соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
зобов'язання відносно поетапного підвищення соціальних гарантій;
реалізація державних соціально-економічних програм;
охорона праці та довкілля;
задоволення духовних потреб населення;
взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
Галузева угода укладається між власниками (об’єднаннями власників або уповноважених ними органів) і профспілками (об’єднаннями профспілок або представниками організацій трудящих, які мають відповідні повноваження).