основними школами та течіями світової економічної науки). Грунтовне
дослідження та висвітлення відповідних питань становлення і розвитку
національної економічної науки у межах розділів, присвячених аналізові цих
течій, в органічному зв’язку з генеральними тенденціями їх розвитку дало б
змогу зняти це непорозуміння. Проте головним завданням залишається
піднесення наукового рівня досліджень історії, становлення та розвитку
різних галузей вітчизняної економічної думки (політекономії, статистики,
фінансів та ін.). Тут можливі оригінальні знахідки, до яких варто віднести
думку відомого українського вченого-економіста, проф. Київського та
Харківського університетів Г. М. Цехановецького (1833—1898) про уявність
суперечності різних концепцій цінності (вартості) товарів. Ще у 1859 р.
він писав: “У поняття цінності входять поняття і праці, і корисності.
Корисність становить необхідну основу для цінності, але не виробляє
останньої; праця необхідна для виробництва цінності, однак цінність не
пропорційна праці” [5]. Лише на зламі століть стало можливо достойно
оцінити плодотворність постановки питання про синтез затрат праці та
корисності у світлі минулого і сучасного розвитку світової економічної
науки.
До сьогодні не досліджені питання історії розвитку українськими вченими
різних теоретичних систем і економічних категорій (цінності, продуктивної
і непродуктивної праці, заробітної плати, прибутку, ренти, капіталу і т.
ін.). Слід підкреслити, що чимало значних праць відомих українських
економістів минулого дотепер ще не стали об’єктом грунтовного наукового
дослідження, не кажучи вже про неопубліковані рукописи (наприклад, В. Я.
Железнов. “Экономические воззрения первых русских агрономов XVIII — начала
XIX вв.”). Крім суто наукової цінності, такі дослідження матимуть ще одне
благородне призначення: вони сприятимуть подоланню традиційного
ігнорування вітчизняної економічної науки у зарубіжних курсах історії
економічних вчень.
Перехід на нові парадигми докорінно змінює оцінку досвіду 20—80-х років ХХ
ст. у галузі вітчизняної економічної науки. Відкидається також поділ
економічної теорії на так звану політичну економію соціалізму,
капіталізму, докапіталістичних формацій. Однак при цьому не слід впадати у
крайнощі, ігноруючи певні реальні здобутки вітчизняної економічної науки у
радянський період.
Таким чином, творче засвоєння нових парадигм — це одночасно і їх насичення
національною специфікою, поєднання загальноцивілізаційного з особливим
національним.
Історія економічної думки і сучасна економічна трансформація
Чи існує зв’язок між історією економічної думки і сучасною системною
трансформацією? На перший погляд напрошується заперечна відповідь, бо
процеси економічної трансформації, що відбуваються у постсоціалістичних
країнах, — це наше сьогодення, яке не має історичних аналогів. Об’єкт
трансформації — централізовано-планові національні економіки, що
перетворюються на ринкові, — виник лише на початку 90-х років. Однак це не
заперечує багатостороннього зв’язку минулого, теперішнього і майбутнього
часів.
По-перше, історія економічної думки має справу з масивом питань, що
стосуються передумов економічної трансформації (зокрема, дискусії про
реформованість чи нереформованість соціалістичної економіки, причини її
краху, роль економічної науки в обгрунтуванні господарських реформ).
Аналіз таких питань наводить багатьох вчених на думку про
безальтернативність переходу від централізовано керованої, планової
економіки до ринкової, що його здійснюють понад 30 країн світу.
По-друге, історія економічної думки вивчає концепції економічної
трансформації та теорії, з позицій яких трактується суть та хід системних
перетворень ринкового типу (змішаної економіки, монетаризму, соціального
ринкового господарства та ін.). Ретроспективний погляд на ці концепції і
особливо на їх нормативну складову у контексті конкретного
соціально-економічного розвитку дає змогу глибше зрозуміти сутність та
ймовірні наслідки їх застосування у процесі системної трансформації.
По-третє, з позицій відкинутої марксистської парадигми і її ядра –
п’ятиформаційної моделі розвитку суспільства — нинішня системна
трансформація виглядає як регрес, якщо не нонсенс. Перехід на нові
парадигми в умовах перетворень ринкового типу загострює питання про
історизм теорій та історизм суспільного розвитку. Історія економічної
думки переконує, що подолання антиісторизму у немарксистській економічній
теорії сприяло виникненню концепцій шести стадій економічного зростання У.
Ростоу; трьох типів суспільства (доіндустріальне, індустріальне,
постіндустріальне, або інформаційне) представників неоінституціоналізму
(Д. Белл, Дж. К. Гелбрейт, А. Тоффлер та ін.); мегатрендів Дж. Несбіта;
теорій неолібералізму.
Отже, історія економічної думки — це минуле, що виступає як сучасне і
майбутнє.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до
профессоров. М., 1996. С. 12.
2. Кун Т. Структура научных революций. Пер. с англ., 2-е изд. М., 1977. С.
22, 107, 119.
3. Палтерович В. М. Кризис экономической теории // Экономическая наука
современной России. 1998. №1. С. 47.
4. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд.
М., 1994.
5. Цехановецкий Г. М. Значение Адама Смита в истории
политико-экономических систем. К., 1859. С. 245.