Смекни!
smekni.com

Экологический менеджмент Украины (стр. 2 из 3)

- об'єкт екологічного менеджменту – суб'єкт екологічно небезпечної діяльності, джерело екологічної небезпеки або природний комплекс, щодо екологічних характеристик яких здійснюється екологічний менеджмент;

- зміст екологічного менеджменту – сукупність управлінських заходів, за допомогою яких суб'єкт впливає на об'єкт екологічного менеджменту (планування, облік, аудит, інформування, фінансування тощо);

- екологічний аспект (характеристика) – аспект функціонування об'єкту екологічного менеджменту, який стосується вимог екологічного законодавства, запобігання чи розв'язання екологічних проблем;

- ідеальний стан об'єкту екологічного менеджменту – результат, якого прагне досягнути суб'єкт екологічного менеджменту через заходи управлінського впливу на об'єкт екологічного менеджменту. Є об'єктивні і суб'єктивні критерії визначення ідеального стану: об'єктивні – екологічне законодавство й екологічна кризу; суб'єктивні – екологічна свідомість і культура.

На мал. 1 подано механізм екологічного менеджменту.

На шкода, законодавство України про екологічний менеджмент розвинуте недостатньо. Наразі правове регулювання екологічного менеджменту здійснюється в двох напрямках: а) визначення еколого-правового статусу суб'єктів екологічно небезпечної діяльності; б) впровадження систем екологічного менеджменту. Істотним ґанджем першого напряму правового регулювання є розкиданість правових приписів щодо здійснення екологічного менеджменту в численних актах екологічного законодавства: у Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Гірничому законі України від 6.10.99 р., Законах України “Про власність” від 7.02.91 р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р., “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р., “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р., “Про транспорт” від 10.11.94 р., “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8.02.95 р., “Про відходи” від 5.03.98 р. “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 р., “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21.06.2001 р., тощо.

Кожен із зазначених законів визначає окремі аспекти екологічного менеджменту підприємства, або порядок застосування окремих заходів екологічного менеджменту (статистична екологічна звітність, екологічний облік, інформування, оцінка екологічного впливу тощо). Такий стан справ призводить до неефективності екологічного законодавства України в частині здійснення екологічного менеджменту підприємств.

Еколого-правовий статус суб'єктів екологічно небезпечної діяльності за напрямками діяльності суб'єктів поділяється на чотири види: а) еколого-правовий статус щодо використання природних ресурсів; б) еколого-правовий статус щодо запобігання негативного впливу екологічно небезпечної діяльності даного суб'єкту на довкілля; в) еколого-правовий статус щодо запобігання негативному впливу екологічних загроз на діяльність суб'єктів; г) еколого-правовий статус щодо взаємодії суб'єкта з державними екологічними органами.

Загальний еколого-правовий статус підприємств як суб'єктів екологічно небезпечної діяльності і джерел екологічної небезпеки водночас, визначено Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища” і “Про підприємства в Україні”. Так, ст.5 і ч. 1 ст.11 Закону “Про підприємства в Україні” визначає право підприємств на спеціальне використання природних ресурсів для здійснення своєї діяльності. Частина 2 ст.11 цього Закону визначає обов'язок підприємств вживати природоохоронних заходів щодо мінімізації негативного впливу на довкілля. Стаття 21 визначає правосуб'єктність підприємства щодо запобігання виникненню надзвичайних екологічних ситуацій. Статті 20, 32, 33 цього ж Закону визначають засади взаємодії підприємства з державними органами.

Правові приписи, що визначають еколого-правовий статус при використанні природних ресурсів, містяться в Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”(ст.38,39), а також у природноресурсному законодавстві: Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Кодексі України про надра, Законах “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 долі, “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 долі, “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21 червня 2001 долі, “Про радіочастотний ресурс України” від 1 червня 2000 долі тощо. Зазначені законодавчі акти визначають не тільки права на використання природних ресурсів, алі й порядок оформлення цих прав, встановлюють механізм їх реалізації. У межах цього напрямку правового регулювання забезпечується раціоналізація використання природних ресурсів. Екологічний менеджмент отут передбачає належне оформлення прав на використання природних ресурсів відповідно до законодавства України й управління раціональним використанням цих ресурсів, включаючи їх облік, сплату зборів за їх спеціальне використання, вжиття ресурсоощадних заходів тощо.

Екологічний менеджмент у галузі забезпечення екологічної безпеки від негативного впливу господарської діяльності на довкілля регулюється розділом ХІ Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”, Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 долі, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8 лютого 1995 долі, “Про пестициди й агрохімікати” від 2 березня 1995 долі, “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 долі, “Про відходи” від 5 березня 1998 долі, “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 долі, “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 долі, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” від 19 жовтня 2000 долі, “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 долі тощо.

Зазначені нормативні акти визначають механізм забезпечення екологічної безпеки при поводженні з різними джерелами екологічної небезпеки, обов'язки підприємств щодо мінімізації негативного впливу на довкілля, відповідальність за забруднення природних об'єктів тощо. Слід мати на увазі, що іноді діяльність щодо використання природних ресурсів передбачає забруднення довкілля (наприклад: викид шкідливих речовин в атмосферне повітря чи їх скид у водні об'єкти) – у такому разі здійснюється комплексний екологічний менеджмент за правовими приписами щодо раціонального використання природних ресурсів і щодо негативного впливу підприємства на довкілля.

Щодо правового регулювання негативного впливу екологічних загроз на господарську діяльність, те воно здійснюється в двох напрямках: вимоги до екологічної безпечності продукції підприємств для здоров'я населення і вимоги щодо запобігання надзвичайних екологічних ситуацій. Перший напрям представлень Законами “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист прав споживачів” у редакції від 15 грудня 1993 долі, “Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23 грудня 1997 долі тощо. Щодо іншого напряму, те отут діють Законі “Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 долі, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 долі та ін. Зазначені нормативні акти регулюють як забезпечення екологічної безпеки продукції підприємств, так і запобігання негативним впливам надзвичайних екологічних ситуацій на господарську діяльність.

Нарешті, щодо взаємодії з державними органами діють: Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 долі, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 долі, “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 долі та ін. Крім того, взаємодія з державними органами регулюється також державними стандартами України, наприклад: ДСТ 17.0.0.04-90 Охорона природи. Екологічний пашпорт промислового підприємства. Основні положення, ДСТУ 3911-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги і т.д. Позаяк взаємодія з державними екологічними органами відбувається і при наданні природних ресурсів, і при здійсненні екологічного обліку та поданні екологічної статистичної звітності, здійсненні екологічного контролю, реєстрації джерел екологічної небезпеки тощо, відповідно, правове регулювання такої взаємодії може поєднуватися з регулюванням менеджменту раціонального використання природних ресурсів, забруднення довкілля, тобто екологічний менеджмент і його правове регулювання можуть носити комплексний характер.

Інший напрям правового регулювання – впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах, установах, організаціях. Чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

в) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування;

г) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001.

ДСТУ 3273-95 є вітчизняною розробкою і визначає систему екологічного менеджменту для забезпечення екологічної безпеки підприємств. Слід зазначити, що всі стандарти, що визначають вимоги до систем екологічного менеджменту, носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до застосування. ДСТУ 3273-95 стосується не всіх екологічних аспектів діяльності підприємства, а лише тихнули, що пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. Згідно цього стандарту система екологічного менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для кількісного вимірювання безпеки і встановлення граничних нормативів цих показників. Система менеджменту визначає напрямки негативного впливу діяльності даного підприємства на довкілля. Управління показниками безпечності здійснюється щодо шкірного джерела екологічної небезпеки даного підприємства. Система екологічного менеджменту охоплює такі складники: екологічна служба підприємств, обізнаність персоналу, визначення показників екологічної безпечності та їх нормативів щодо шкірного джерела екологічної небезпеки, врахування середовища розташування підприємства, рівня його технологій, ресурсоспоживання, оцінка рівня екологічної безпеки, механізм реагування на екологічні аварії, планування заходів екологічної безпеки, постійний контроль за роботою системи, застосування заходів щодо поліпшення роботи системи менеджменту екологічної безпеки.