Однак забудь-яких обставин строк досудового слiдства не повинен перевищувати меж необхiдностi. Досудове слiдство повинно бути закiнчено у кожнiй справi без порушення права на справедливий судовий розгляд i правана ефективний засiб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод.
Отже, пiдстав для визнання таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (неконститyцiйним), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слiдства лише у виняткових випадках немає, тому Конституцiйний Суд України вирiшив визнатитакими, що вiдповiдають Конституцiї України (є конституцiйними), положення ч. 3 ст. 120 КПК України про можливiсть продовження строку досудового слiдства лише у виняткових випадках.
Для продовження строку слiдства слiдчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхiднiсть одночасного продовження строку слiдства й тримання обвинуваченого пiд вартою, складається єдина постанова „Пропорушення клопотання про продовження строку досудового слiдства й утримання обвинуваченого пiд вартою. Така постанова повинна вiдповiдати вимогам ст. 130 КПК, а також положенням вiдомчих aктів щодо цього питання.
Продовження строку розслiдування необхiдно вирiшyвати у вiдповiдних iнстанцiях завчасно, оскiльки для вирiшення цього питання потрiбен час не тiльки начальнику слiдчого пiдроздiлу, а й прокуроровi.
Щодо трактування закону про продовження строків розслiдування серед правознавцiв та практичних прaцiвникiв виникають певнi розбiжностi. Деякi автори вважають, що при вирiшеннi питання щодо продовження строку слiд виходити iз загальної тривалостi використаногона розслiдування по справi часу, за винятком того перiоду, коли справа перебуває у прокурора i в судi чи в apxiвi у зв'язку з її закриттям.
Враховуючи це, необхiдно визначати, до якого прокурора слiд звертатися iз клопотанням щодо продовженнястроку розслiдування. О. Я. Дубинський зазначав, що якщо в законi вказується те, що певнi процесуальнi дії повиннi бути виконанi „на загальних пiдставах”, то при цьому мається на увазi неускладнена, початкова для правовідносин, що розглядаються, ситуацiя. Якби законодавець вважав за необхiдне встановитиiнший порядок продовження строку досудового слiдства, при якому враховувався б i той строк, що був затрачений на розслiдування по справi, до її направлення до прокурора чи закриття, він би обумовивце прямо в законi. В цьому переконує i порівняння з нормою, в якiй встановлено процедуру продовження строку тримання пiд вартою (частини 1-2 ст. 156 КПК), де вказано, що тримання пiд вартою при розслiдуваннi злочинiв у кримiнальних справах не може тривати бiльше двох мiсяцiв. Проте цей строк може бути пIродовжений.
У разi, якщо в указаний строк розслiдуваннясправи закiнчити неможливо, а пiдстав для скасування чи замiни запобiжного заходу на бiльш м'який немає, вiн можебути продовжений:
1) до чотирьох мiсяцiв - за поданням, погодженим з прокурором, який здiйснює нагляд за додержанням заксонiв органами дiзнання i досудового слiдства, або самим прокурором, суддею того суду який винiс постанову про застосування запобiжного заходу;
2) до дев'яти мiсяцiв - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора Укрaїни, прокурором Автономної Республiки Крим, областi, мicт Києва i Севастополя та прирiвняних до них прокурорiв, або самим цим прокурором у справах про тяжкi й особливо тяжкi злочини, суддею апеляцiйного суду;
3) до вiсiмнадцяти мiсяцiв - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступниксом, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкi злочини, суддею Верховного СудуУкраїни.
У кожному випадку, якщо розслiдування справи у повному обсязi в указанi строки закiнчити неможливо i за вiдсутностi пiдстав для змiни запобiжного заходу, прокурор, який здiйснює нагляд за виконанням законiв при провадженнi розслiдування у данiй справi, має право дати згоду про направлення справи до суду в частинi доведеного обвинувачення. У цьому разi справа в частинi нерозслідуваних злочинiв чи епiзодiв злочинної дiяльностi з додержанням вимог ст.26 КПК видiляється в окреме провадження i закiнчується у загальномупорядку.
Строк тримання пiдвартою oбчислюється з моменту взяття пiд варту, аякщовзяттю пiд варту передувало затрмання пiдозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання пiд вартою включаєтьcя час перебування ocоби на стaцiонарному експертному дослiдженнi у психiатричій медичнiй установi будь-якою типу. У разi повторного взяття пiд варту особи у тiй самiй справі, а також по приєднаній до неї або видiленiй з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання пiд вартою обчислюється із урахуванням часу тримання пiд вартою рaнiше.
Строк тримання пiд вартою пiд час досудового слiдства закiнчуєтъся в день надходження справи до суду проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матерiалами кримiнальної справи при обчисленi строку тримання під вартою як, запобiжного заходу не враховується. У разі відкликання справи iз суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебiг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.
При поверненнi судом справи прокуророві на дoдaткове розслiдування строк тримання обвинуваченого niд вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору i не може перевищувати двох мiсяцiв. Подальше продовження зазначеного,строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого пiд вартою до направленнясправи суду в порядку i в межах, встановлених ст. 156 КПК.
У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу передбаченого КПК i якщо цей строк не продовжено у встановленому порядку орган дiзнання, слiдчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-пiд варти.
Начальник мiсця досудовоro ув язнення зобов'язаний негайно звільнити з-пiд варти обвинуваченогo, щодо якого постанова суддi про продовження строку тримання під вартою на день закінчення стpoкiв тримания пiд вартою передбачених частинами 1, 2, 6 ст. 156 КПК, не надiйшла.
При цьому він направляє повiдомлення особi чи органу, у провадженнi яких перебуває справа та вiдповiдному прокурору, який здiйснює нагляд за розслiдуванням.
З урахуванням вищевказаних обставин, в законі встановлено певні строки дiзнання та досудового слiдства. Передбачається i спеціальний порядок продовження строків розслiдування для випадкiв, якщо його вдається провести у вiдведений законом для цьогочас. Разом із цим нереально було бвстановити взаконi максимально чіткі строкирозслiдування, чи, навпаки, чiтко його обмежити, оскільки досудове слiдствоповинно тривати доти , доки зiбранi матеріали не дозволять дiйти однозначного висновку,щодо єдино допустимої форми закiнчення досудового слiдства. Тому є,неточнимвислiв, що „ закон встановлює максимальні строки досудового слідства”. Уцьому разi недоцiльно, змiшувати строки розслiдування тастроки тримання пiд вартою, для яких кримiнально-процесуальна межа встановлена до 18 мiсяцiв (максимальна). Iз закiнченням цього часу обвинувачений пiдлягає негайному звiльненню,а розслiдування може продовжуватись, оскiльки закон не встановлює максимальногостроку розслiдування по кримiнальнiй cnpaвi.
4. Поняття і види судових витрат;
Пiд судовими витратами розумiють витрати органів дізнання, досудового слiдства та суду пiд час здiйснення ними провадження в тiй або iншiй справi, профiнансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави ( 7; с. 195 ).
При віднесені тих чи iнших витрат, до судових варто виходити з правовоїсутності даного процесуального iнституту. Стягнення судових витрат - не додатковий зaxiд покарання за вчинений злочин.Не є воно i цивiльно-правовим заходом, оскiльки ст'ягнення витрат вiдбувається не за договором чи цивiльно-правовим зобов'язанням. Наприклад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає з заподiяння шкоди, вiдповiднi суми стягуються з особи, що заподiяла шкоду. У кримiнаьному процесi витрати, що належать до судових витрат, стягуються не тiльки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого, при стягненнi суд керується кримiнально-процесуальними нормами, а не цивiльними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримінально-процесуальних вiдносин як одного з видiв владних вiдносин.
Маєзначення i те, хто понiс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесенi opгaнaми дiзнання, досудового слiдства i судом. Тому суми, щостягуютьсявiдповiдно дост. 93 КПК за оплату працi адвокaтa як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спецiальною iнструкцiєю про оплату прaцi aдвокатів
Hapeштi, слiд враховувати i безпосередню причину їx виникнення: судові витрати виникають у результатi здiйснення кримiнального судочинства, а не в результатi злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самогосудочинства по данiй справi, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим бiльше, що не завжди обраний слiдчим шлях доведення єєдино можливим. Розходження в пiдставах (безпосереднiх причинах) виникнення витрат визначає вiдмiннiсть судових витрат вiд iнших сум, що пiдлюгають стягненню з обвинуваченого.
Але, незважаючи на це, в науці кримiнального процесу iснyє кiлька пiдходiв до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати: це витрати на кримiналъно-процесуальне провадження, вiдшкодування яких покладається на певних учасникiв процесу.
Інші автори розумiють пiд судовими витратами витрати зі збирання i дослiдження доказiв. Безперечно, судовi витpати виникають у кримiнальному судочинствi в резульаті дiяльностi учасникiв кримiнального процесу, спрямованої на розкриття злочинiв. Вiдомо, що кримiнальний процес - найбiльш значна частина цiєї дiяльностi, оскiльки в ньому беруть безпосередню участь не тiльки свiдки, потерпiлi, донятi, експерти, спецiалiсти, перекладачi, а й працiвники opгaнів дiзнання, слiдчi, прокурори, суддi, адвокати тощо, отже, відповiдно до запропонованого формулювання до судових витрат повиннi бути вiднесенi витрати вcix цих осiб зі збирання i дослiдження доказiв, що супоречить чинному законодавству. Адже ст.91 КПК відносить до судових витрат лише суворовизначену частину витрат, що виникають у результатi кримiнально-процесуальної дiяльностi, зокpeмa суми, витрачені на зберiгання пересилання і дослідження речових доказів.