Видове різноманіття пустельних змій досить багатоманітне і зі своїми певними особливостями. Серед них типовим представником є рогата гадюка.
Рогата гадюка – мешканка Африки. Вона живе у пустелі Сахара і сухих саванах. Свою назву змія отримала за те, що у неї є надочні лусочки, які зовні нагадують ріжки. Ця змія з товстим тулубом та коротким хвостом. Довжина її тіла досягає 80 см. (рис. 2.9, 2.10).
Від більшості своїх родичів рогата гадюка відрізняється вмінням повзати ”боковим ходом”, заносячи уперед та у бік задню частину тулубу й підтягуючи до неї передню частину. При цьому змія не торкається грунту передньою частиною тіла, спираючись лише на середню та задню його частину. Тому вона залишає не єдиний слід, а окремі скісні смуги під кутом майже 45°. Ще одна особливість цієї змії – дрібні лусочки, які пилоподібно розташовані по бокам тулубу. Завдяки цьому змія з легкістю у лічені секунди закопується у пісок. Гадюка розводить у боки ребра, сплющує тіло, швидко поперечною вібрацією розсуває пісок. Лусочки при цьому діють як мініатюрні плуги. Крім того, змія використовує лусочки для залякування ворога. Згорнувшись у півкільце, ця тварина треться одним боком об інший, і пилоподібні лусочки шкребуться, утворюючи специфічний звук, який нагадує шарудіння [1, 174-175].
Черепахи
Рептилії, зокрема черепахи, в процесі своєї адаптації серед тварин до умов навколишнього середовища, отримали визначну роль, що пов’язана з багатьма їхніми особливостями.
Найперше, що слід відзначити, звичайно це панцер – найдосконаліше еволюційне пристосування для захисту від ворогів. Таким чином, броня черепахи – це взагалі невід’ємне сумісництво шкіри і кісток, що зрослися. Зубам і кігтям, навіть, великого хижака панцера цієї досконалої рептилії не здолати [9, 44-46].
При всій своїй адаптації, ці істоти пристосувались до життя і в тропіках, і в помірному кліматі, а також звичайно в пустелях. Їхня найважливіша особливість – витримувати несприятливі умови і в цьому їм майже немає рівних серед хребетних.
Наприклад, черепахи-гофери, що мешкають в Мохавській пустелі на південному заході США, навчилися переносити щорічні посухи, що тривають тут по декілька місяців (рис. 2.11). Тварини риють глибокі, до 2-х м в довжину, нори, ховаються в них і впадають в сплячку до початку сезону дощів. Протягом посушливого періоду в результаті зневоднення організму концентрація солей в крові досягає великих значень, не сумісних з життям для будь-якої іншої істоти. Однак, гофери витримують таке просолювання і коли трапляються рідкісні зливи, вони покидають свої схованки. З’явившись на поверхні, ці тварини одразу ж починають шукати калюжі, або в гіршому випадку, ділянки вологого піску, поглинаючи воду у величезних, відносно розмірів їх тіла, об’ємах.
2.3.3 Членистоногі
Членистоногі – особливий вид тварин, що є найбільшим за кількістю та різноманітністю видів в пустелях. Саме членистоногі, разом з плазунами є типовими мешканцями пустелі, які певним чином є взагалі добре адаптованими і пристосованими. В пустелі наявні представники членистоногих, як комах так і павукоподібних і хеліцерових.
Комахи пустелі є дуже чисельними і граючими дуже значну роль в екосистемах пустельних регіонів, виступаючи їжею для багатьох тварин. Комахи мають неабиякі пристосування до посушливих умов.
Пристосування членистоногих полягає в тому, що вони мають ряд особливостей будови тіла, що дозволяє певним чином забезпечувати, наприклад, здатність глибоко занурюватись в грунт, або забезпечувати терморегуляцію тіла. Членистоногі використовують грунт, як визначний життєвий фактор, адже це має важливе значення для існування в пустелі членистоногих. Під землею вони утворюють систему ходів, що може сягати декілька метрів під землю. Звичайно тут вони зберігають їжу, і проводячи більшу частину життя, пересиджують несприятливі умови пустелі. Є, так звані, мурахи-жнеці, які риють досить глибокі нори.
В будові тіла наявні також ряд ознак, що певним чином подібні до пристосування інших тварин. Це накопичення клітковини жиру за рахунок акумуляції і перетворенню його на воду, в процесі збереження води в організмі.
Також, у членистоногих пустель наявне таке пристосування, як товстий хітиновий покрив, що забезпечує також збереження води і бере допоміжну участь у терморегуляції.
Покриви тіла членистоногих схожі з роговим покривом плазунів, адже вони також досить міцні і щільні, і тіло нібито вкрите абсолютним панцером. Це забезпечує мінімальне випаровування води з тіла.
Визначним і допоміжним в існуванні комах в пустелі є їхня чисельність. Адже, як відомо, найбільший шанс вижити – це мати велику чисельність свого виду, і це збільшує відсоткову вірогідність того, що вид не зазнає значних втрат. Саме тому, тварини, які мешкають розріджено і поодинці у відносно сприятливих умовах, змінюють свої особливості в несприятливі періоди. Ця здатність називається міграцією на інші території, що найбільш властиві комахам в даному випадку. Вони збиваються в групи з дуже великою чисельністю. Ця особливість є характерною, наприклад, для пустельної сарани. Недарма, в тяжкі роки зустрічається таке явище, як нашестя сарани, з наслідками спустошення рослинності на великих територіях [5, 32-34].
Деякі членистоногі є хижаками, до яких відносяться деякі павуки, скорпіони. Особливим пристосуванням в них наявне жало, за допомогою якого вони впорскують в жертву отруту.
Комахи
Комахи – клас членистоногих, що є найчисельнішими і найрізноманітнішими у своєму видовому співвідношенні. Комахи в процесі еволюції, що продовжувалася понад 300 млн. років, дали багатоманітність видів, зумовивши їх сучасне процвітання як класу. Недарма вони є дуже пристосованими істотами до умов навколишнього середовища і до умов пустелі зокрема. Між тим вони найдавніші високоорганізовані тварини на землі.
Комахи – пойкілотермні (холоднокровні) тварини, температура їх тіла залежить від температури навколишнього середовища, а тому вони неабияк пристосовані до терморегуляції. Теплообмін є основним і ведучим енергетичним процесом у співвідношенні організму і середовища пустелі. Певним чином, у комах температура тіла залежить від температури оточуючого середовища, від поглинання і відбивання променевої енергії сонця покривами тіла [5, 32-34].
В умовах різких перепадів температур, в терморегуляції бере участь щільний волосяний покрив, а різноманітна будова шкіряних покривів (бугорки, щетинки, гребні) забезпечує посилену тепловіддачу. Окраска покривів тіла має свої особливості. Вона зазвичай в цих умова є світлою (біла, жовта, оранжева, світло-сіра). Іншою особливістю комах є їх мале по розміру, але складної будови тіло. Наприклад, це наявність дуже малого по розміру трубчастого багатокамерного спинного серця, дрібні м’язи яких скорочуються і розслабляються до 200-250 разів в сек., що приводять в рух крила. По бокам голови розташовані складні, що складаються з багаточисельних фасеток, очі, які є більш досконалими серед інших тварин.
Зовні комахи покриті хітиновою кутикулою, що виконує не тільки роль шкірних покривів, але й одночасно являється зовнішнім скелетом, що у свою чергу, забезпечує обтічну форму, зменшуючи тертя, а також запобігає швидкому випаровуванню вологи з організму.
В шкірі комах наявні багато залоз: отруйних, ароматичних і пахучих, відлякуючих, воскових, лакових, змазочних, прядильних, алотрофічних, які є дуже необхідними для існування в пустелі. Жирове тіло – захисний орган, що складається з окремих дольок, заповнених жиром і білковими складовими. Накопичення поживних речовин в жировому тілі сприяє успішній водозапасаючій регуляції.
Шкірні покриви комах, як ніякі інші частини або системи, за довгу історію розвитку сильно еволюціонували, а отже, - стали більш стійкими і витривалими.
Комахи в пустелі є багаточисленними саме у видовому співвідношенні. В пустелях своя відповідна фауна комах: чорнотілки, скарабеї, жужелиці, хрущі, цикади, мурашині леви, богомоли, терміти.
Скорпіони
Скорпіони – найдавніший відділ не тільки серед арахнід, але і серед наземних членистоногих взагалі. Скорпіони мають середні розміри або крупні форми, звичайно 5-10 см., деякі до 20 см. (рис. 2.13). По будові тіла скорпіони найбільш близькі до прототипу хеліцерових. Скорпіони мешкають зазвичай в місцях зі спекотним кліматом, деякі безпосередньо живуть в кам’янистих і піщаних пустелях. Ці види скорпіонів є ксерофільними відносно улаштування (умови посухи та спеки). Загальною характерною особливістю скорпіонів є те, що всі вони активні вночі, а вдень зазвичай ховаються в укриттях, в піску [1, 132-134].
Скорпіон – хижа членистонога тварина. Він виходить на полювання вночі, але також особливо активний в спекотний час. Він рухається навпомацки, основну роль при цьому грають волоски (трихоботрії) педипальп, які обов’язково стирчать. Здобич схоплюється клешнями педипальп і підводиться до хеліцер. Якщо здобич невелика, то одразу ж розминається хеліцерами і поглинається. Якщо здобич не піддається, скорпіон жалить її один або декілька разів, забезпечуючи паралізованість і вбиваючи отрутою. Скорпіони харчуються живою здобиччю і серед них є: павуки, сінокосці, багатоніжки, різноманітні комахи і їх личинки, дрібні ящірки, іноді дрібні гризуни. Скорпіони мають здатність тривалий час до голодування, іноді навіть 12-14 місяців. Також скорпіони тривалий час мають здатність обходитись без води і в свою чергу вона запасається в жировій клітковині, таким чином не випаровуючись з організму за рахунок міцного і щільного шкіряного покриву. Проте, тверді покриви і отрутний апарат не завжди врятовують скорпіонів від інших полюючих на них самих тварин. Скорпіонів долають великі хижі багатоніжки, сольпуги, деякі павуки, богомоли, ящірки, птахи.