За роки нашої незалежності практично створено нове природоохоронне законодавство, яке включає Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси та Кодекс про надра (1994), закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993), "Про екологічну експертизу" (1995), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995), "Про поводження з радіоактивними відходами" (1995), "Про відходи" (1998), "Про рослинний світ" (1999) "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру" і "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2000) та інші.[11]
Отже, екологічна неосвіченість є першопричиною поглиблення екологічної кризи в Україні. Українці мають об’єднуватися в екологічні громадські організації і змушувати центральну та місцеву владу поважати екологічні права громадян. Екологічна політика України за роки незалежності в цілому сформована, практично створено нове природоохоронне законодавство.
Висновок
В своєму дослідженні автор розкрив науковий розвиток поглядів на висунуту ним у темі проблему: «Екологычний рух: світовий досвід і українські реалії», акцентуючи увагу на різносторонніх аспектах розвитку теорії екологічної політики. Деякі вчені в своїх роботах осмислюють суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації, проблеми збереження природи, управління екологічною ситуацією як раціонального природокористування та проблем екологічної політики у контексті соціальної філософії. Інші ж науковці надають важливе значення вирішенню екологічних проблем у різних галузях економіки.
Автор також розкрив причини актуальності даної проблематики і необхідності її подальшого наукового аналізу. Головним чином розробка цієї теми є важливою через можливість використання екологічного досвіду задля сукупної діяльності громадян і громадських організацій, що спрямована на захист і реанімацію природи. Таким чином, аналізуючи вже наявний матеріал можна виділити загальні закономірності, які допоможуть прогнозувати екологічне майбутнє та наслідки тих чи інших рішень та дій.
Дослідивши екологічну політику України автор робить висновок, що екологічний рух в Україні пройшов 3 основні етапи розвитку і після здобуття Україною державної незалежності у перших законодавчих актах Верховної Ради України було проголошено нову стратегію природокористування та здійснення контролю над забезпеченням екологічного суверенітету. Основним планом дій є розвиток екологічної свідомості та культури, які є необхідними умовами для подолання глобальної екологічної кризи і відвернення глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує підривом самих основ біологічного існування людини.
Глобальні зміни клімату та розгортання екологічної кризи вимагає об’єднання зусиль всього українського суспільства. Авангардом запровадження політики сталого розвитку поки що залишаються екологічні організації. Однак, щоб голос екогромадськості був почутий, нас має стати значно більше. Всі українці, які турбуються про своїх дітей та їхнє майбутнє, мають якщо не створювати, то принаймні підтримувати їх власною участю у різноманітних акціях, морально, а за можливості й матеріально. Запровадження енергозберігаючих технологій, ощадливе природокористування, боротьба зі сміттям та безпечне поводження з відходами, заборона генетично модифікованих організмів та розвиток органічного сільського господарства, заборона винищення лісів і парків, збереження української землі - саме ці теми мають стати головними під час спілкування політичних партій з громадами та громадськими екологічними організаціями, які обстоюють інтереси пересічних громадян України.