Смекни!
smekni.com

Екологічний стан водоймищ Причорноморської зони України (стр. 5 из 7)

Україна, як морська держава, взяла на себе зобов'язання забезпечити всі необхідні умови для реалізації національної програми захисту та відтворення природи Чорного та Азовського морів, що дозволить також збільшити продуктивність моря і забезпечити зростання прибутків від туристської діяльності. Програмою передбачено створення розгалуженої мережі фінансування заходів щодо охорони та відтворення морського довкілля, посилення природоохоронних вимог, співпраці урядових та неурядових організацій. Лише у такий спосіб можна зупинити подальшу деградацію і руйнування екосистеми Чорного та Азовського морів та відродити їх красу і здоров'я.

У відповідь на деградаційні процеси у морському довкіллі та втрати морських природних ресурсів відбувається зміна державної політики. Щоб забезпечити дієву національну систему захисту морів, Україна має створити певний механізм, що включає, насамперед, економічні засоби. Проведення навіть відносно недорогих першочергових заходів забезпечить повернення вкладених коштів у вигляді здоров'я людей, зростання кількості морепродуктів та прибутків від туризму. За рахунок відрахувань від господарської діяльності має бути створена розгалужена мережа фінансування природоохоронних заходів. Саме на таких засадах має будуватись державна політика захисту та відтворення Чорного моря, проект якої розроблено у 1997 р.

Один з пріоритетів у державній екологічній політиці України - відновлення природних ландшафтів та збільшення площі природоохоронних територій. Узбережна смуга морів порівняно з іншими регіонами нашої країни має непогані передумови для створення цілісної мережі природоохоронних територій. Зараз на морському узбережжі створено 7 природних заповідників, один національний природний парк, 35 природних заказників, 32 парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 102 пам'ятки природи загальною площею 2,8 тис. кв. км, що складає близько 15% від площі узбережної смуги. Для порівняння варто нагадати, що природно-заповідний фонд України займає 3,6% її території. На морському узбережжі знаходяться такі природні заповідники як Кримський (30000 га), Ялтинський гірсько-лісовий (14600 га), Чорноморський (57000 га), Дунайські плавні (біля 15000 га), Карадаг (2900 га), Мис Март'ян. Планується створити національні природні парки Дністровський (34000 га), Севастопольський (27000 га), Тарханкут (20000 га). Площу природоохоронних територій на морському узбережжі передбачається збільшити вдвічі.

В Одесі та Севастополі працюють інститути морів. Невпинно досліджують моря біологічні станції. Випускаються гори літератури. Створено екологічну міліцію. Готується до видання “Червона книга” Чорного моря.

Проекти Концепції та Програми визначають три головні напрями першочергових заходів, необхідних для захисту та відновлення екосистем Чорного та Азовського морів:

1. Зменшення надходження забруднень до морів.

2. Збереження та відтворення морських природних ресурсів морів.

3. Збалансований розвиток через введення інтегрованого управління береговою зоною морів.

Як передбачається проектами Концепції та Програми, фінансування діяль-ності щодо захисту та відновлення морів відбуватиметься через:

- цільове фінансування з державного бюджету;

- цільове фінансування з місцевих бюджетів узбережних регіонів;

- цільове фінансування з державного та місцевих фондів охорони довкілля;

- галузеві та державні програми;

- фінансову підтримку міжнародними донорськими організаціями та урядами держав-партнерів (зокрема, через проект Чорноморського фонду ТАСІS на 1996 - 1997 рр., другу фазу ЧЕП Глобального екологічного фонду, інвестиції Світового Банку тощо).

Україна володіє найбільшою частиною природних багатств чорноморського шельфу. При загальній довжині берегової лінії 1628 км і ширині меж тери-торіальних вод в 12 миль загальна площа шельфу України складає 24850 кв. км. Наша берегова зона включає морські, солонуватоводні та прісноводні екосистеми різної величини - від великих територій площею 165000 га (Східний Сиваш) до зовсім невеликих (кримське узбережжя біля миса Урат – 9600 га). Українську частину Чорного моря населяють біля 4300 видів рослин і тварин.

Північно-західний шельф залишається найпродуктивнішою частиною моря. Тут здійснюється основне добування біологічних ресурсів. Серед водних організмів, що мають промислове значення, в межах України виділяють: 5 видів червоної водорості філофори, 2 види морської трави зостери, 2 види молюсків (мідія і рапана), зяброногого рачка артемію, амфіподу псевдогаммаруса, 5 видів річкових раків, 3 види морських креветок, 2 види личинок комарів хірономід (“мотиль”). З 26 промислових риб, характерних для 60-70-х років, сьогодні залишилося тільки 6: шпрот, чорноморський оселедець, хамса, мерланг, ставрида та далекосхідна кефаль пеленгас, яка порівняно недавно успішно акліматизувалася у Чорному морі.

Приблизно 2% площі шельфу охороняються в межах таких заповідників, як державний природний заповідник “Дунайські плавні” (14851 га), Чорноморсь-кий природний біосферний заповідник (87348 га), заповідник “Мис Мартьян” (240 га) та Карадазький природний заповідник (2856 га).

В економічних умовах, що існують в Україні, обсяги фінансування першочергових заходів щодо охорони та відновлення морського довкілля на період дії Програми оцінюються в межах близько 700 млн. гривень. Сума очікуваних іноземних надходжень складає близько 200 млн. гривень.

3.2. Водно-болотні угіддя

До водно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низку екологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вони є джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місце серед найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої та різноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень.

Найважливішими водно-болотними угіддями України є Сивашська лагуна (найбільше водно-болотне угіддя Азово-Чорноморської узбережної зони), річки Дністер і Дніпро та їхні дельти, річка Південий Буг, українські частини дельти Дунаю та заплавних луків Прип'яті. Проведені нещодавно дослідження свідчать, що лише в Азово-Чорноморській узбережній зоні Україна має 19 водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя міжнародного значення (Рамсарська конвенція). Таким чином, Україна має велике розмаїття водно-болотних угідь, важливих для збереження біорізноманіття.

В минулі часи Радянський Союз, як сторона Рамсарської конвенції, відмітив Україні 4 місця, які відповідають умовам цієї конвенції. Нещодавно Україна приєдналася до Рамсарської конвенції і го-тується оголосити, що 22 водно-болотні угіддя відповідають вимогам конвенції.

Для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо.

Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мис-лити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.

Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.

“Ветландс інтернешнл - Африка, Європа, Середній Схід (АЄСС)” - це одна з трьох структур “Ветландс інтернешнл”. Її мета - “підтримувати та відновлювати для майбутніх поколінь водно-болотні угіддя, їхні ресурси та біорізноманіття через наукові дослідження, обмін інформацією та природозберігаючі дії в усьому світі”.

“Ветландс інтернешнл” може діяти як організація, яка полегшує вирішення проблем, зокрема через допомогу в написанні проектів та пошуку коштів для національних урядових та неурядових організацій.

“Ветландс інтернешнл” створено у жовтні 1995 р. шляхом злиття таких трьох існуючих організацій:

- “Міжнародне бюро досліджень водоплавних видів та водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Великій Британії,

- “Азіатське бюро водно-болотних угідь” із штаб-квартирою у Малайзії,

- “Водно-болотні угіддя Америки” із штаб-квартирою в Канаді.

“Ветландс інтернешнл - АЄСС” за більш як 40 років свого існування зробила багато, зокрема її заслугою є започаткування Рамсарської конвенції, організація важливих регіональних досліджень та програм збереження водно-болотних угідь та видів, що там існують. Ця організація здійснює контроль за ситуацією на водно-болотних угіддях Африки, Європи, Середнього Сходу та допомагає у розробці регіональних та національних планів дій щодо водно-болотних угідь. Вона також підтримує урядові органи та місцеві організації у справі збереження водно-болотних угідь та їх збалансованого розвитку. Зараз вона сприяє низці різноманітніих дій у багатьох країнах регіону і має постійні офіси у Нідерландах (штаб-квартира) та в Росії із штатом, що налічує загалом близько 20 постійних працівників. Офіси у Сенегалі та в Україні відкрито восени 1997 р. Членами “Ветландс інтернешнл - АЄСС” є понад 50 країн світу.